Читати книгу - "Червоний Дракон"

Доларгайд умить побачив її ясно, цілком і повністю – напис Блейка на полях, дві брунатні цятки з правого краю аркуша. Картина геть захопила його. То було занадто… кольори набагато яскравіші.

Поглянь на Жінку, загорнуту в Драконів хвіст. Поглянь.

Він побачив, що її волосся – точно такого ж кольору, як і в Реби Макклейн. Побачив, що перебуває за двадцять футів126 від дверей. Він стримував у собі голоси.

«Сподіваюсь, я тебе не дуже шокувала», – сказала Реба Макклейн.

– Виявляється, він використовував як пастелі, так і акварель, – говорила Пола Гарпер.

Вона стояла під таким кутом, щоб мати змогу спостерігати, що він робить. Її очі не полишали картини.

Доларгайд засунув руку під сорочку.

Десь задзвонив телефон. Друкарська машинка замовкла. З крайньої кабінки показалась голова жінки.

– Поло, тобі телефонують. Твоя мати.

Міс Гарпер не обертала голови. Очі ні на мить не відривалися від Доларгайда чи картини.

– Скажи, що я їй перетелефоную.

Жінка зникла в кабінці. За секунду знов заторохтіла друкарська машинка.

Доларгайд не міг більше стримуватися. Треба діяти, негайно.

Але перший крок зробив Дракон:

– У ЖИТТІ НЕ БАЧИВ…

– Що? – вирячила очі міс Гарпер.

– …такого великого щура! – сказав Доларгайд і показав пальцем: – Лізе тією рамою!

Міс Гарпер стала повертати голову:

– Де?

З-під сорочки ковзнув кийок. Радше змахом зап’ястка, ніж усієї руки, він опустив дубинку їй на потилицю. Жінка почала падати, і Доларгайд устиг схопити в жменю її блузку й притис до обличчя ганчірку з хлороформом. Міс Гарпер видала єдиний високий звук, не дуже гучний, і обм’якла.

Він обережно опустив її на підлогу між столом і стелажами з картинами, потягнув до себе теку з аквареллю й сів над жінкою навпочіпки. Шерхіт, жмакання паперу, хрипке дихання й дзеленчання телефона.

Із дальшої кабінки вийшла друга жінка.

– Поло?

Вона роззирнулася кімнатою.

– Це твоя мати, – гукнула вона. – Каже, що треба поговорити просто зараз.

Вона зайшла за стіл.

– Я догляну за твоїм відвідувачем…

І тоді вона їх побачила – Пола Гарпер на підлозі, волосся затуляє обличчя, а над нею з пістолетом у руці сидить Доларгайд і пхає до рота останній шматок акварелі. Підводиться, жує, біжить. На неї.

Жінка побігла до своєї кабінки, грюкнула хисткими дверима, вхопила телефон і перекинула його на підлогу, полізла за ним на ліктях і колінах та спробувала набрати номер крізь зайняту лінію, аж раптом двері піддалися. Підсвічений телефонний диск вибухнув яскравими фарбами, коли кийок опустився їй за вухом. Слухавка з кваканням упала на підлогу.

Доларгайд стояв у службовому ліфті, дивився, як лампочки поверхів повзуть униз, і притискав до живота пістолет, затуляючи його книжками.

Перший поверх.

Уперед, у порожні галереї. Він швидко йшов, кросівки шурхотіли по терацо127. Поворот не туди – і Доларгайд рушив повз китові маски, повз велетенську маску Сісуїт, втрачав секунди, потім побіг до високих тотемів Хайда Ґваї та загубився. Промайнув між тотемами, подивився ліворуч, побачив примітивну клинкову зброю й збагнув, де перебуває.

Визирнув з-за рогу у вестибюль.

Черговий офіцер стояв біля дошки оголошень, за тридцять футів128 від свого столу на вході.

Озброєний охоронець був ближче до дверей. Кобура рипнула, коли він нахилився витерти пляму на носку черевика.

Якщо вони опиратимуться, спершу поклади його.

Доларгайд заткнув пістолет за пояс і застебнув поверх нього піджак. Минув вестибюль, відчепив перепустку.

Зачувши кроки, черговий охоронець озирнувся.

– Дякую, – сказав Доларгайд.

Він тримав перепустку за краї, тоді опустив її на стіл. Охоронець кивнув:

– Просуньте, будь ласка, крізь цю шпарину.

Задзвонив телефон на столі.

Перепустку було важко підібрати зі скляної поверхні.

Телефон знову задзвонив. Скоріше.

Доларгайд ухопив нарешті документ і опустив у шпарину. Потім підібрав серед купи рюкзаків свій гітарний кофр.

Охоронець уже йшов до телефона.

Тепер – геть крізь двері, швидкою ходою до ботанічних садів. Доларгайд був готовий озирнутися й вистрілити, якби почув погоню.

Уже в садах він повернув ліворуч і пірнув у закуток між невеличким сараєм і живоплотом. Відчинив гітарний кофр і витрусив тенісну ракетку, тенісний м’ячик, рушник, згорнутий продуктовий пакет і великий жмут листя селери.

Полетіли ґудзики – він єдиним порухом зірвав із себе піджак і сорочку й вискочив з брюк. Під одягом виявились футболка Бруклінського коледжу й спортивні штани. Доларгайд засунув у продуктовий пакет книжки й одежу, потім зброю. Згори тепер стирчала селера. Він протер ручку і замки на кофрі й кинув його під живопліт.

Пройшовши навпростець через сади до Проспект-парку, він вийшов із рушником на шиї на бульвар Емпайр. Попереду тюпали бігуни. Доларгайд рушив за ними до парку, коли повз нього пронеслися перші патрульні автівки з сиренами. Жоден із бігунів не звернув на них уваги. Доларгайд також.

Він то йшов, то біг підтюпцем зі своїм продуктовим пакетом і ракеткою, раз у раз відбиваючи м’ячик, – чоловік, що охолоняв після напруженого тренування й дорогою додому зазирнув у крамницю.

Доларгайд змусив себе вповільнитися, на повний шлунок бігати не варто. Тепер він міг обирати собі ритм ходи.

Він міг обирати будь-що.

42

Кроуфорд сидів на задній лаві для присяжних і їв арахіс у червоній шкірці, а Ґрем опускав у судовій залі жалюзі.

– Зробиш мені сьогодні ввечері портрет, і я його заберу, – сказав Кроуфорд. – Ти обіцяв на вівторок, і сьогодні вівторок.

– Зроблю. Тільки спершу хочу ось це подивитися.

Ґрем розліпив конверт, що прийшов експрес-доставкою від Байрона Меткафа, і витрусив уміст – дві запилюжені бобіни з домашнім відео, кожна в окремому пластиковому мішечку з застібкою.

– Меткаф висуватиме обвинувачення Найлзу Джекобі?

– За крадіжку – ні, певно, він і так отримає спадок. Він і брат містера Джекобі, – відповів Ґрем. – Щодо гашишу – не знаю. Окружний прокурор Бірмінгема наміряється його помордувати.

– Добре, – сказав Кроуфорд.

Зі стелі зали опустився кіноекран і розгорнувся перед лавами для присяжних – так засідателям було легше дивитися відеодокази.

Ґрем заправив плівку в проектор.

– З приводу перевірки газетних кіосків, де Зубний ельф міг швидко придбати «Базікало»: нам уже доповіли з Цинциннаті, Детройта та ще з кількох розкладок у Чикаго, – сказав Кроуфорд. – Стільки диваків треба відсіяти.

Ґрем запустив фільм. Відео з риболовлі.

Діти Джекобі сиділи навпочіпки на березі ставка з тростиновими вудками й поплавцями.

Ґрем намагався не думати про те, що вони зараз лежать у землі в маленьких ящиках. Намагався