Читати книгу - "Українські жінки у горнилі модернізації"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Норми виробітку встановлювали на рівні тих, що існували в тогочасному СРСР для звичайних працівників відповідних галузей економіки, але у більшості випадків засуджені не мали потрібних кваліфікацій і навичок, та й умови їхнього життя не давали змоги для повноцінного відновлення сил, тож виконання таких норм було поза межею можливого. У таборах жінок використовували на всіх без винятку видах робіт, у тому числі на фізично важких та небезпечних виробництвах — лісоповалі, кам’яних кар’єрах, земляних роботах, будівництві промислових об’єктів та залізниць, у шахтах і рудниках тощо. Для репресивної системи не існувало жодних обмежень чи застережень щодо праці жінок, бо на них фактично не поширювалися норми радянського трудового законодавства. У спогадах жінок-каторжанок знаходимо чимало розповідей про надривні фізичні навантаження, нестерпний холод, нелюдські умови і каліцтва під час праці.
Погнали на роботу на другий цегельний завод (…) Працювали ми важко, по 8 годин на день у три зміни без вихідних, але були задоволені, що у теплі, а не на котлованах на холоді і вітрі, як деяка частина дівчат (…) Я опинилася у бригаді, яку перевели на кар’єр. Працювали по 8 годин у три зміни, але робота тяжка фізично, та ще й постійно на морозах, на вітрі, на голодному пайку, бо норми виробітки такі самі, як для чоловіків, і ми звичайно не могли їх виконувати (…) Сили почали нас залишати (…) Через якийсь час нас перекинули на «Горстрой» копати у вічній мерзлоті котловани і траншеї та на бетонні роботи. Так минали місяці, роки. Не одна з наших дівчат опинилася під Шмідтихою у спільній ямі, яку навесні засипали бульдозером…
Катерина Андрусишин, р. н. невідомий
Важкість призначених до виконання робіт і обсяг виробничої норми безпосередньо залежали від стану здоров’я конкретної ув’язненої. Жінок — навіть виснажених і хворих — рідко залишали без роботи: фізично слабших призначали до виробничих чи обслуговувальних завдань на території табору. Від важкої фізичної праці особливо потерпали представниці інтелігенції, незвичні до такої роботи. Нерідко фізично міцніші сільські дівчата допомагали своїм тендітнішим міським подругам.
Здорові діставали першу категорію. Це значило — праця в шахті, в забої довбати кайлами породу та вугілля (…) Друга категорія працювала на поверхні шахти. Розвантажувала з вагонів дерево, працювала на будівництві (…) Вони бодай працювали на повітрі (…) не було вогкості, і бруду, як у шахтах. Кому призначали третю категорію праці, працювали при розчищенні доріг і залізничних колій, в обслузі табору, в хліборізці, їдальні, пральні, лазні, або направляли ремонтувати спецодяг (…) Інші працювали в бараках прибиральницями, в сушилках, санітарами.
Галина Коханська, 1925 р. н.
Одним з чинників низької продуктивності праці були суворі кліматичні умови, у яких в’язнів примушували працювати, наражаючи їхнє здоров’я на серйозні ризики. Керівництво таборів мало право вирішувати, при яких температурних показниках скасовувати роботу на відкритому повітрі, тому спогади жінок різняться.
Робота була важкою, харчі погані. Сім з половиною років я працювала на важких роботах на морозі. Коли ж температура сягала нижче —47 °C, нас не виводили.
Галина Шандарак, 1920 р. н.
Того року 1951–1952 зима навіть для Норильська була небувало холодною. Морози доходили (враховуючи вітер) до —74 °C. Свинець від удару розсипався на порох, а залізнична колія від морозу розривалася. Дефекти досягали 35–40 см. В наші обов’язки входило замінити розірвані рейки.
Єфросинія Керсновська, 1908 р. н.
Внутрішня документація ГУЛАГу свідчить, що від адміністрації таборів вимагали не допускати надмірного переохолоджування та обморожування в’язнів (стежити за наявністю відповідного до погоди одягу та взуття, забезпечувати перервами для обігріву у відповідно обладнаних пунктах, організовувати просушування одягу і взуття, скасовувати працю при значних зниженнях температури тощо). Однак зі спогадів в’язнів постає цілком інша картина: у більшості випадків начальники таборів нехтували цими вимогами. Холод — другий після голоду чинник постійних страждань невільниць, він є наскрізною темою кожної жіночої розповіді про ГУЛАГ.
Щасливими вважали себе ті ув’язнені, чия робота була пов’язана із перебуванням у таборі і, особливо, у приміщенні, бо це дозволяло зберегти сили. Привілеєм вважали працю в лікарні, у дитбудинку для дітей ув’язнених, на кухні, у майстерні.
Режим утримання і праці в’язнів у таборах міг суттєво відрізнятися, оскільки залежав від низки об’єктивних (тип табору, категорія в’язнів, вид робіт тощо) та суб’єктивних (особистості начальника, наглядачів і охоронців) факторів. Розповіді ув’язнених свідчать: праця була надривною, виснажливою, в нелюдських умовах і часто позбавлена сенсу.
Праця в’язнів була жорстокою експлуатацією людських ресурсів. У 1949 р., наприклад, рівень механізації на лісозаготівельних роботах ГУЛАГу становив у середньому 18 % — решту робіт виконували голіруч. Використання праці в’язнів було неефективним: собівартість продукції, виготовленої на підприємствах ГУЛАГу, була значно вища за собівартість продукції, виготовленої іншими підприємствами. Економіка ГУЛАГу була збитковою: погане планування, непрофесійність керівників підприємств, масові розкрадання, безгосподарність призводили до марнування величезних ресурсів, насамперед — людських. Крім того, величезними були витрати на утримання персоналу: на 1 січня 1945 р. у штаті таборів ГУЛАГу (не враховуючи в’язниць та дитячих колоній) працювало понад 273 тис. працівників (з них 104 тис. власне охоронців), а вже у березні 1953 р. — 445 тис. (з них 234 тис. охоронців), і при цьому постійно відчувався брак працівників.
Харчування в’язнів також регламентували різні нормативні документи. Залежно від видів робіт, а також від рівня виконання в’язнями виробничих планів розраховували добову пайку. Виходили з середньої норми, яка на початку 1940-х років була такою: хліб — 700 г, картопля та овочі — 600 г, борошно пшеничне — 10 г, м’ясо і м’ясопродукти — 25 г, риба і рибопродукти — 100 г, томат-пюре — 10 г, крупа і макарони — 80 г, жири рослинні і тваринні — 15 г, цукор — 10 г, чай сурогатний — 2 г, сухофрукти — 0,2 г, борошно картопляне — 0,2 г.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські жінки у горнилі модернізації», після закриття браузера.