Читати книгу - "Одного разу на Різдво"

2. О, холера, забула. Боляче писати про це, але є ще одне: я зав’язую з пиятикою. Це, очевидно, збільшує шанси на зачаття.

26 січня

Лорі

— Ти точно пам’ятаєш, що цього ранку пила фолієву кислоту?

Я сиджу на краю ліжка, мій мобільний, увімкнений на гучний зв’язок, — на тумбочці поруч.

— Звісно, пила, — відповідаю, — але сумніваюся, що все залежить від того, чи достатньо я отримую поживних речовин. Ти ж розумієш, що найважливіше — щоб сперматозоїди зустрілися з яйцеклітиною в правильний момент, — я певна, що Оскар не хотів, щоб його питання прозвучало як звинувачення, але він просто розчарований.

Чоловік не відповідає.

— Лише кілька пар досягають вагітності в першому циклі, — кажу вже серйозніше.

Я днями пишу різноманітні статті про жіноче здоров’я, тож усе, пов’язане з вагітністю, розбирала вже десятки разів. Якби ми лишили це питання на мій розсуд, я б просто продовжувала жити, як жила, намагаючись уникнути одержимості ідеєю зачаття. Але Оскарова вдача — бути націленим на результат, тож він узяв гору, і я навіть уже просто не знаю, як сказати, щоб він заспокоївся, та при цьому не вразити його почуттів. Але, насправді, він такий милий.

— Я знаю, просто думав, може, ми поцілимо в яблучко з першого разу, знаєш? — він зітхає.

— Знаю. Ми просто зробимо ще одну спробу, щойно ти знову будеш удома, еге ж?

— Маєш рацію. Тобто, це ж не якийсь там рутинний обов’язок чи щось таке. Забронюймо цілу ніч для цього діла — лише ти і я.

23 лютого

Лорі

— Лорі, ти вже там чогось дуже довго.

Оскар сьогодні навіть затримався з від’їздом до Брюсселя, щоб побачити, чи я вагітна. Не вагітна. Я сиджу в туалеті, відкриваю коробку з тампонами й намагаюся придумати, як делікатніше сповістити йому про це.

— Зараз, секунду, — гукаю йому та спускаю воду в унітазі.

Він тиняється коридором, чекаючи на мене, коли я виходжу з ванної кімнати. Хитаю головою. Він не може приховати в очах розчарування та обіймає мене.

— Перші дні, — кажу я.

Минуло всього два місяці, а сяйво наших спроб завагітніти вже потьмяніло. Хто ж знав, що воно буде таким стресом? Я б зараз збавила оберти й трохи розслабилася, але не в натурі Оскара відпускати важелі та провадити політику невтручання. Він звик до того, що завжди здатний змусити події відбуватися так, як він запланував. Для нього, мабуть, величезне розчарування, що в цій ситуації він не може так легко продиктувати свою волю.

— Утретє раз має пощастити, — він цілує мене в лоб, підхоплює свій портфель. — Побачимося за кілька днів, кохана.

14 березня

Джек

— Тобі холодно?

Аманда дивиться на мене, мов на придурка.

— Ми в Арктиці, Джеку.

Звісно, вона має рацію, але ми ще й ховаємося під кількома шарами хутра та п’ємо ром. Ми втекли на кілька днів до Норвегії, а враження насправді таке, ніби приземлилися в Країні Див. Ніколи не бачив стільки снігу. Просто зараз із тепла й комфорту величезного ліжка ми спостерігаємо, як падає сніг — крізь скляний купол нашого іглу. Якби було так, як вона хотіла, ми б вирушили в гонитву за сонцем, але в нас було парі, вона програла, тож ми задовольняємо мій давній свербіж: уполювати полярне сяйво. Поки що нам не щастило. Сьогодні — наша завершальна ніч під цим небом, тож — пан або пропав.

— Що тут тобі найбільше сподобалося? — питаю Аманду, цілуючи її лоб. Вона, оголена, закублилася в моїх обіймах на подушках — морщить носика, коли розмірковує.

— Напевно, катання в оленячій запряжці, — відповідає, — надто романтично, щоб передати словами.

— Романтичніше за це? — я владно кладу долоню на її груди. — «Гра престолів» на нас ніяк не вплинула.

— Я думала… — вона замовкає та важко зітхає.

— Що? — я забираю в неї келих, перекочуюся так, щоб вона опинилася піді мною.

— Нічого, — каже вона, — забудь, я нічого не казала.

— Що таке?

Вона дивиться вбік, цілує моє плече.

— Дурнички, — її щоки порожевіли. — Я думала, ти привіз мене сюди, щоб освідчитися.

Сподіваюся, мій шок не проявився на обличчі. А я все гадав, чого вона якось химерно поводиться цього вечора.

— Правда? Холера, Амандо, вибач… — я не знаю, що сказати.

Ми ніколи не говорили про щось таке серйозне — шлюб просто не приходить мені на гадку, коли думаю про нас. Коли думаю про кого завгодно, якщо чесно. Вона дивиться на мене знизу вгору, я витріщаюся на неї згори вниз і знаю: те, що зараз скажу, важливе.

— Ти дуже, дуже красива.

Усмішка в неї така слабка, вона хитає головою.

— Замовкни.

Я цілую її, бо так спокійніше, ніж намагатися пояснити словами те, що відчуваю, потім розводжу її коліна своїми та пильно дивлюся в її очі, як вона відпускає думки та дає волю почуттям.

Потім вона притискається до мене, губи торкаються моєї шиї.

— Глянь угору, — шепоче вона, — глянь угору, Джеку.

Я скочуюся з її тіла, лягаю поруч, і мені перехоплює подих.

Небо над нами залите зеленим, лазуровим, пурпуровим — переливаються смуги дивовижних кольорів.

— Це приголомшливо, — шепоче Аманда.

Ми лежимо горілиць під цією величною картиною, оголені та спустошені, і я гадаю, якого біса досі чекаю.

23 березня

Лорі

І третій раз не виявився для нас чарівним. Менструація змусила мене чекати до дев’ятої вечора, аж поки ощасливила своєю присутністю. До цього моменту Оскар телефонував мені п’ять разів, а я бігала в туалет разів п’ятдесят. Я подзвонила йому, ми повтішали одне одного, а потім я порушила своє правило тверезості й налила собі великий келих червоного. Певний час міркувала над тим, чи не набрати Шіан, свою офісну приятельку. Ми іноді перехиляємо чарку після роботи чи ходимо в кіно, коли Оскар у Брюсселі, але початок і кінець мого менструального циклу, здається, надто інтимна тема,