Читати книгу - "В обіймах Казанови, Роберт Форісь"

Ельжбета випросталася. В очах чоловіка було щось таке, що натякало на те, що погрози були не пустим звуком. Їй потрібно було виграти час.

– Згодна, але зараз це неможливо, — відповіла вона і сором’язливо опустила очі, відчуваючи, як його погляд пронизує її. – Мене вже кілька днів мучать щомісячні недуги.

Вона сподівалася, що Лебель, як і більшість чоловіків, яких вона знала, ставився до менструації як до чогось нечистого. Вона не розчарувалася.

– Як багато часу це займе?

– Кілька днів.

Він усе ще розглядав її пильним поглядом. Потім підняв пальцями її підборіддя. Опору вона не чинила.

– Це я візьму як завдаток, — сказав він і притиснувся до її губ.

Старостина хотіла його вкусити, штовхнути й закричати, але лише здригнулася, коли він вштовхнув їй слизький язик між зубами.

Жорстка рука почала хапати її груди, а інша ковзнула по стегнах до сідниць. Ельжбета навіть не наважувалася поворухнутися. Її пульс майже зупинився, вона просто хотіла, щоб чоловік зупинився.

Той відчув це. Розчарований і сердитий, Лебель відійшов від неї.

– Вірю, що наступного разу ти будеш дружнішою, — роздратовано сказав він, поправляючи плащ. Зараз я їду до Кракова, але коли повернуся, більше не прийму будь-яких виправдовувань. Ти будеш моєю на тих умовах, які я поставлю.

Чоловік вклонився й рушив до дверей. Ельжбета чула, як він вийшов з дому.

Старостина підбігла до вікна і впустила свіжого повітря. Усе ж вона відчувала неприємний присмак у роті й витерла губи, але жахливе відчуття залишилося в її горлі, куди занурився його язик.

Жінка відчула, що їй потрібно випити. Вона підійшла до невеличкого бару й відкрила пляшку з бренді. Її рука так тремтіла, що коли вона налила спиртного, шийка пляшки застукала об склянку. Вона випила напій залпом — тепло бренді її заспокоїло. Вона думала, чи налити собі другу порцію, коли з’явився Антоній. Обличчя вірного дворецького було сповнене занепокоєння.

Він підійшов до широко розчиненого вікна.

– Він жахлива людина, але це не причина, щоб пані старостина захворіла на запалення легенів, — сказав він і зачинив віконниці.

Жінка кивнула й відставила порожню склянку.

– Ти правий, — глибоко вдихнула вона. – Думаю, прийму гарячу ванну, накажи на кухні, щоб нагріти воду.

– Я вже це зробив. Марія якраз наповнює ванну.

Ельжбета кинула Антонію вдячний погляд і торкнулася позолоченого еполета на його плечі.

Раніше така розмова не могла відбутися через відстань між ними. Але сьогодні, коли так мало людей залишилися вірними їй, вона навчилася цінувати тих, хто залишився з нею.

Вона пішла до ванної кімнати й рукою перевірила температуру води.

– Налий кварту холодної води, — сказала вона покоївці, потім зняла свій домашній халат і перевісила його на поручні на стіні.

Не знімаючи нижньої спідниці, вона залізла у ванну. Повільно занурилася в гарячу воду, поки на поверхні не залишилася лише її голова.

Приємне тепло заспокоїло напружені м’язи. Жінка заплющила очі, дозволяючи спокусити себе сонливістю та втомою. На жаль, у неопалюваному приміщенні вода швидко охолола. Вона трохи висунулася й глянула на Марію.

– Чи залишилося ще трохи окропу?

Служниця підняла кришку відра й кивнула. – Трохи, моя пані.

– Налий, а потім потри мені спину.

Коли вода знову нагрілася, Марія закотила рукава сукні й намочила губку.

– Яке мило застосувати?

– Медове, — вирішила Ельжбета. Їй воно подобалося, бо чудово очищало і розгладжувало шкіру, що зробилось актуальним в її віці. Крім того, мило залишав на тілі приємний запах, який, як вона сподівалася, підбадьорить кавалера Казанову.

Вона сиділа у ванні, обхопивши руками зігнуті ноги. Жінка відчула, як рука з губкою пробігла по її спині, викликаючи п’янкий дрож, роблячи півколові рухи до її шиї та все ще напружених плечей.

Старостина зітхнула, насолоджуючись приємним дотиком служниці, відчуваючи, як її пробігає вологий дрож, сягаючи низу живота та глибших інтимних місць. Блаженна насолода огортала її тіло й шкіру, розслаблюючи м’язи й спонукаючи до збочених думок.

Марії було сімнадцять років і вона була досить гарною. У неї було довге світле волосся, зібране під чепцем, і великі блакитні очі. Ельжбета подумала, а як це було б зайнятися коханням з людиною власної статі.

Такою, як Марія, покірною і слухняною її волі. Коли дівчина нахилилася до її плеча, Ельжбета захотіла поцілувати її губи, розвести їх і просунути туди язика.

Вражена власною фантазією, вона випросталася.

– Залиш мене саму, — сказала вона різкіше, ніж хотіла.

Дівчина підірвалася, витерла мокрі руки об фартух, а потім вийшла з ванної.

Ельжбета недовго залишалася у воді. Мокра вона пішла до спальні й витерлася біля каміна. Перед сном засунула штори на вікнах і вдягла нічну сорочку, потім закуталася в пахучі накрохмалені простирадла. Зморена нічними пригодами, вона швидко заснула.

* * *

Ельжбета прокинулася близько четвертої години дня. З’їла легку вечерю, а потім присвятила решту часу, що залишився до прибуття кавалера де Сенгальта, тому, щоб зробити себе красивою.

Почала з зачіски, трохи зім'ятої після тривалого сну. Її кучеряве хвилясте волосся завжди було її гордістю та предметом заздрості її подруг.

Вона впорядкувала їх двома бурштиновими шпильками, які пасували до кольору її очей.

Жінка подумала, що Казанова звик до високих зачісок паризьких дам. Їх називали пуфами. Натуральне та штучне волосся було укладено у складні конструкції за допомогою металевих дротів, літрів помади та густих пахучих мазей. Ельжбета читала в газетах, що найелегантніші жінки навіть спали сидячи, щоб не пошкодити зачіску, і більше того, вони накладали на пуфи футляри.

Витончена прикраса на голові розпадалася сама по собі через десяток днів.

Ельжбета не могла уявити такої відданості моді. Можливо, якби вона жила в Парижі... тоді так, але тут, у Польщі, подібні новинки викликала сміх і глузування на вулицях. Ще однією причиною її неприязні до пуфів були комахи-паразити, що гніздилися в цих складних зачісках.

У Литві, де вона виросла, кожна жінка милася, принаймні, раз на місяць, а дітей купали щотижня. Згодом, коли вийшла заміж, Ельжбета ще більше полюбила купатися. Це увійшло в її звичку після кожного відвідування чоловіком алькова.

На Заході була зовсім інша мода. Вона знала іноземців, які мили все тіло лише двічі на рік, що у випадку жінок вона вважала нестосовним. На щастя, Казанова, хоч і житель півдня, здивував її в цьому плані. І