Читати книгу - "Я живу з чудовиськом, Selina Tamamushi"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Автор: пухнастий білий кіт із помаранчевими очима,
який побачив світ і пожалкував про це
Після всіх жахів перельоту і переїзду в дивне місце біля моря я думав, що найгірше вже позаду. Як же я помилявся. Чудовисько вирішило, що моє життя має бути багатшим на враження.
— Сьогодні ми підемо на пляж, — сказала вона вранці з таким ентузіазмом, що я одразу зрозумів: краще б я залишився в цьому новому домі.
Вона наділа на мене шлею. Шлею! Цей пристрій для приниження гордого кота.
— Ти ж не втечеш, правда? — запитала вона.
Звісно, втечу. Щойно з’явиться шанс. Вона підняла мене на руки, і ми вирушили до того самого місця, яке я бачив із балкона.
На вулиці пахло солоною водою і чимось ще… дивним.
Коли ми дісталися пляжу, вона поставила мене на пісок.
— Ну, як тобі?
Я підняв лапу. Це було м’яко, тепло й… дивно. Пісок липнув до подушечок моїх лап.
Я зробив кілька кроків, а потім копнув. Непогано. Це місце явно створене для туалету.
— Гей, не треба тут копати! — вигукнула вона, відсунувши мене.
Чудовисько не розуміє справжньої краси природи.
Після піску вона вирішила, що пора познайомити мене з морем.
— Іди сюди, котику, подивись, яка краса!
Вона поставила мене біля самої води.
Хвиля підкотилася до моїх лап, і я тут же відскочив. Це було мокро! І холодно! Я не хочу SPA-день на цьому морі!
— Няв! — обурився я, дивлячись на неї.
Вона засміялася.
— Ну гаразд, не хочеш води, просто посидь поруч.
Я сів на гору з піску, звісивши хвіст, і почав уважно розглядати море. Воно рухалося, шуміло, а інколи викидало на берег дивні штуки — мушлі й водорості.
Одну з мушель я лизнув. Мені не сподобалося. Чудовисько відвернулось, а я знайшов щось цікаве. Там, серед водоростей, лежав дивний маленький краб. Він смердів жахливо, але з якоїсь причини я вирішив його спробувати. Скажу чесно: це був перший і останній раз, коли я їв краба.
Чудовисько повернулася якраз у той момент, коли я закінчив.
— Ти щось з’їв?! — вигукнула вона.
— Няв, — відповів я, намагаючись зберегти видимість невинності.
Через кілька хвилин я зрозумів, що це була помилка. Мій шлунок почав бунтувати.
— О, ні, — простогнала вона, побачивши, як я зігнувся, і з мене виходить… зовсім не вовна.
Це було жахливо. Я сам не очікував, що здатен на таке.
Вона тут же схопила мене на руки.
— Усе, додому. З тебе досить!
По дорозі додому я почувався слабким і приниженим.
— Ну навіщо ти це зробив, котику? — казала вона, похитуючи мене в переносці.
Ніби я міг відповісти.
Коли ми повернулися, вона дала мені води, поклала на м’яку подушку й сіла поруч.
— Усе, жодних пляжів більше для тебе.
Я зрадів. Спокій мені забезпечено. Тепер я знаю, що море — це місце небезпеки й дурниць. Воно красиве здалеку, але занадто мокре, брудне й… смертельно смачне.
Чудовисько потім довго сміялася, розповідаючи своїм друзям, як її кіт скуштував краба. Я не сміявся.
P.S. Якщо ви кіт і ваше Чудовисько хоче показати вам море, протестуйте. Краще залишитися вдома, ніж блювати морепродуктами.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я живу з чудовиськом, Selina Tamamushi», після закриття браузера.