Читати книгу - "Усі їхні демони, Поліна Кулакова"

— Ти ж вихідний сьогодні. Обіцяв допомогти перенести банки в підвал. — нагадала жінка, сердито склавши руки на грудях.

— Не можу, — винувато відказав Назар, взуваючи кросівки, — викликають.

— Ти ж не один там працюєш, синку!

— Не один, — погодився він, — але сьогодні там труп.

Назар підвівся, вирівняв спину й сперся на стіну передпокою. Високий широкоплечий чоловік, якого можна було б назвати красенем, проте набряки й синці під очима та рання сивина псували його вигляд. Назар кинув сумний погляд крізь прочинені двері в кімнату. Там, навпроти невеликого дивану, негучно працював телевізор, а на круглому журнальному столику парувала чашка недопитої кави. Годинник на стіні показував пів на десяту ранку. Назар зітхнув.

У свої сорок три йому знову довелося жити з матір’ю, адже кілька років тому колишня дружина забрала собі їхню квартиру. Тепер він нечасто бачився з сином, котрому нещодавно виповнилося шістнадцять. Складний вік... Малого тепер постійно тягнуло на вулицю, а ще він слухав непристойну важку музику. Назар уже не знав, чим живе його син, де той швендяє, хоча й намагався непомітно стежити, використовуючи зв’язки на роботі. У сина тепер є вітчим, а Назар має обмежені права на його виховання й обов’язок сплачувати аліменти. Він почувався геть убитим — розлучення проїхалося по ньому танком, залишивши глибокі болючі траншеї. Тож тепер чоловік постійно або затримувався на роботі за горою нерозкритих справ, або сидів удома з мамою, яка часом доводила його до сказу. І все б нічого, якби хоч на роботі траплялися цікаві гучні справи. Але ж ні — або різанина серед п’яниць, або жертви чадного газу через несправні печі чи колонки для нагрівання води, або «підсніжники» — замерзлі насмерть безхатьки, яких знаходили на місці снігових заметів у відлигу. Зазвичай його робота була страшенно нудною, сповненою безкінечної писанини й доповідання на щотижневих планерках.

— І що? Ти хіба один у місті по трупах?! — не вгавала мати, примушуючи його відірвати погляд він чашки.

— Не один, не один! — уже почав дратуватися. — Але я повинен їхати на виклик!

Назар схопив барсетку, ключі від машини, аби зараз же вискочити з дому.

— Гричак наказав.

— Щось він тебе дуже ганяє. — журливо прокоментувала мати. — З такою роботою невдовзі від перевтоми зляжеш!

Назар зітхнув і на мить заплющив очі. Мама все зрозуміла й відступила назад.

— Ну хоч у неділю до церкви підеш зі мною? Вже сусіди шепочуться, що безбожника виховала.

— Мамо! — заперечив їй Назар грізним поглядом. Ще трохи, і йому урветься терпець.

— Все-все... з Богом, — ледь чутно мовила вона й перехрестила повітря перед ним.

Назар мовчки розвернувся до дверей, спустився сходами й уже за хвилину сидів за кермом свого старенького автомобіля, прямуючи в бік Набережної.

Розділ 7

Чималий шмат вулиці Набережної — від мосту на Галицькій до університету нафти і газу — стояв закутий в автомобільних корках. Назар дратувався й щоразу тиснув на клаксон, коли якийсь черговий водій ловив ґав, а попереду звільнялося трохи місця. Нічого не вдієш — це п’ятниця. Зрештою він розвернувся, аби поїхати обхідними шляхами, й уже за п’ятнадцять хвилин таки прибув на місце призначення.

Невелика ділянка узбережжя річки Бистриці була відмежована червоно-білою стрічкою, обабіч якої скупчилося чимало роззяв та репортерів з диктофонами та камерами. Всередині огородженої ділянки працювали поліціянти та судмедексперт. Декого Назар упізнав ще здалеку.

— Доброго ранку, Добрянський! Що тут? — звернувся він до худенького парубка.

— Доброго ранку, капітане! — юнак виструнчився. — Студентка з «нафти» на ранковій пробіжці виявила тіло.

Хлопець показав рукою на чорний цупкий целофан, яким накрили труп. Назар кивнув і рушив до колег та медиків, що прибули раніше й метушилися гуртом довкола об’єкту.

Берег вкривали гладенькі сірі камінці, подекуди порослі мохом й невисокою травою. Де-не-де яскравими плямами вибивалися фіолетові квіти конюшини й сиві кущики деревію. Тхнуло річковою водою, водоростями та рибою. А ще Назар відчув запах пороху й крові. Наблизившись до місця злочину, він побачив уже підсохлу кров на піску й камінні.

— Капітан Івано-Франківського відділу поліції Вус Назарій Ярославович, — повідомив Назар, демонструючи своє посвідчення патрульним, які стежили за межами ділянки.

— О, Вус! Нарешті ти з’явився.

— Доброго дня, товаришу підполковнику.

Назар привітався із лисуватим чоловіком з огрядним черевцем, що випиналося під ретельно випрасуваною сорочкою оливкового кольору. Приємним бонусом у роботі старшого оперуповноваженого була можливість носити цивільний одяг.

Підполковник Гричак виглядав стомленим та спітнілим. Він зміряв підлеглого поглядом, прокашлявся й швидко заговорив:

— Чоловік, віком від двадцяти до тридцяти років. Без документів. Вогнепальна рана голови в ділянці очей. Кулі пройшли навиліт, але обличчя сильно постраждало. Ми нарахували три постріли, два впритул. Гільзи теж знайшли, але ствола поки немає. Хлопці пішли прочісувати периметр кілька хвилин тому.

— Можна глянути? — спокійним тоном спитав Назар.

Гричак кивнув.

Назар підступив ближче до накритого тіла, один з медиків відгорнув поліетилен. Те, що побачив він під чорною клейонкою, було жахливим. Обличчя понівечене, набрякле й посиніле, рот роззявлений і перекошений так, наче перед смертю хлопець кричав. Одяг жертви просякнутий кров’ю, вимащений піском, голова майже торкається води. Труп виглядав «свіжим», проте кілька надокучливих мух з лискучими зеленими черевцями окупували роззявлений рот мерця.

— Три отвори від куль, значні садна та опіки, — повідомив Назару судмедексперт, що саме робив якісь записи у блокноті.

— Опіки? — перепитав Назар, — від чого?

— Стріляли ж упритул, — пояснив той, — принаймні два постріли зробили з дуже близької дистанції.

— Ага, так... — зніяковів капітан. — Вибач, Андрію. Я щось не зауважив цієї інформації. Ще щось важливе?

З цим експертом вони перетиналися часто, адже він був одним з кращих спеціалістів серед судово-медичних експертів міста. Андрій Циганюк за вісім років практики у криміналістиці допоміг розкрити близько сотні справ, щоправда, зовсім не таких гучних. Найбільш резонансна справа, над котрою вони разом працювали, — убита й зґвалтована дівчина, тіло якої знайшли два роки тому на покинутому будівництві.

— Смерть настала після опівночі, десь між першою та четвертою годиною. Точніше скажемо, коли проведемо аутопсію. І, на мій погляд, на одязі надто багато крові.

— Нарешті щось цікаве! Правда, Вусе?! — втрутився у розмову