Читати книгу - "Романи Куліша. Мовчуще божество, Віктор Платонович Петров"

— Чудний чоловік цей Куліш, — каже в іншому місці Віра Аксакова, — що за плутанина в нього в голові різних понять, а в душі різних прагнень.

Людина мінливих поглядів, хистких настроїв, розбіжних і некоординованих, Куліш мав надзвичайно вражливу, рухливу й імпульсивну вдачу.[13]

Він доводив до крайніх границь логічну нитку свого настрою, не рахуючися ні з чим і, тимчасом, під якимсь випадковим вражінням здібний був від усього відмовитись і замкнутись в собі.

Історія Кулішевих романів це й є історія захоплень і зречень, поривів і здержаности, палкої пристрасти і німотного мовчання. Він кохав, але він не знав щастя здійсненого почуття.

Розділ I

Літо року 1856

1

Романи Куліша з Милорадовичівною, Марком Вовчком, Глібовою, Ганною Рентель, — ті Кулішеві романи, що про них ми маємо певні відомості, припадають на другу половину 50 і на початок 60 років, на час від року 1856 до року 1862.

Кулішеві було вже тоді 38—43 роки… Отже, його романи — це романи зрілої, літньої людини, якій уже під сорок і за сорок, яка в своїй громадській і літературній діяльності переживає розквіт творчих можливостей, здійснює найкращі прагнення й найпринадніші мрії молодих літ, стверджує своє соціяльне призначення, але в інтимному, особистому житті гостро і гірко починає відчувати сердечну зів’ялість, хандрливу втому, дражливу й знервовану байдужість.

Усе в житті, в почуттях, в пізнаннях здається пізнаним, відчутим і нецікавим; усі думки продуманими, усі книжки прочитаними. Дні минають за днями все непомітніше, одноманітніше й швидше. Життьова путь стомлює, як проста путь без цілі: порожня просторінь, безкраїй обрій, блискучо відполірована площина без тіней, бездоганна геометрична конструкція. Картон, лак, дерево, вапна, скло.

До кохання примішується почуття гіркости, навмисности, примушености, надто гіркої гіркости, тієї гіркости, що викликає підозру в щирості й отруює почуття. Серце спустошено, почуття озлиднено. Почуття не так переживається, як конструюється, з безпосереднього переживання обертаючись в логічну схему. І що гіркіш відчуто цю спустошеність серця і порожнечу душі, то пристрасніш сподіванка знайти оновлення в молодому дівочому коханні!..

В своєму самотньому чернечому кабінеті, заваленому інкунабулами, Фавст, упевнившись в суєтній нікчемності пізнань, мріє про Маргариту, про живе життя серця; але в полоні попільного тліну зотліли почуття, і кохання дівчини він купує, продавши душу дияволові.

Отак-о й на всіх «фавстівських» Кулішевих романах лежать прикмети трагічного й похмурого, нерадісного й тяжкого безочаровання, прикмети зневір’я, сумніву, хитань, спустошености, втоми, непевности, зотлілих оксамитів і вицвілих саєтів, осінніх скарг, вечірніх життьових присмерків.

Людина плекає в собі ілюзорну й сумнівну сподіванку заперечити те, що єсть, і відновити, що вже давно вицвіло й спорохніло.

__________

Після Севастопольської катастрофи й смерти Миколи І, коли політична й громадська обстанова набули сприятливих форм і з Куліша була знята заборона друкуватись, він на початку року 1856 (лютий) переїхав до Петербурґу й там оселився, енерґійну літературну й видавничу діяльність розвинувши.

Розвинути свою діяльність Куліш зміг у тій мірі, в якій він одержував з України грошову допомогу від великих землевласників-поміщиків, переважно Тарновського й Ґалаґана. Користуючись з цієї допомоги, Куліш видав «Записки о Южной Руси», «Чорну Раду», «Проповіді» Гречулевича, «Граматку» й інше, всі ті книжки, що їх видання означає перші етапи й досягнення в історії українського громадського руху 50 років.[14]

Почуваючи під ногами певний матеріяльний ґрунт, сподіваючись на дальші політичні й цензурні полегшення, Куліш годі тоді складати пляни господарювання на хуторі, на що протягом останніх трьох-чотирьох років він скерував усі свої надії й усі свої життьові розрахунки.

Тепер, за кращих громадських обставин, він на деякий час кидає проголошувати як панацею од усіх суспільних і особистих зол «ідею хуторянства», що до неї він завсігди повертався, коли скрутні зовнішні умови не давали підстав розраховувати на будь-що ліпше.

Тепер оселяється він у великому місті і замість того, щоб копатись у власному садку в Зарозі, садовити на хуторі липи, яблуні й вишні, сіяти гречку й жито, купувати волів і сваритись з кріпаками, дбає про організацію друкарні, купівлю машин, налагодження збуту виданих книжок, утворення українського культурного ринку й широкого культурного споживання.

Фраза, сказана в Кулішевому листі 2 серпня 1856 р.:

— Тепер мене прив’язано матеріяльно й морально до Петербурґу, а душа моя прагне на Україну за поетичною поживою! — надзвичайно влучно виявляє відношення Куліша до України після того, як він осівся в Петербурзі.

Він свідомий, що його теперішній зв’язок з Україною — зв’язок суто-естетичний. Він не відчуває матеріяльної залежности від «хутора Зарогу»: він економічно залежить од Петербурґу, зв’язок же з хутором не виходить для нього за рамці «незаінтересованої насолоди». Перебування в Єсмані, Мотронівці, Зарозі, Черкасах, Качанівці, Линовиці, Сокиринцях і т. д. — це тільки джерела поетичних надхнень.

— Самотній працівник! — казав про себе Куліш в одному з листів своїх.

Куліш працював з ентузіязмом.

Він був великий працівник, бездоганний робітник.

Він міг робити по 14 годин на добу, він працював над силу, згинаючи над столом своє тіло, створене жити на свіжому повітрі, на хуторі серед лісів і степів. Перевантажуючи себе працею, він працював без спочинку й перерв, він з’єднував у собі упертість фанатичного писаки з безкорисною працездатністю, вартою великих учених, і з інстинктивною ретельністю бджоли чи майстра.

Час у Куліша був розподілений, як у старого німця.

Він видавав твори й листи Гоголя й до нього щодня носили 3—4 аркуші корект із друкарень; разом з тим він друкував «Чорну Раду» українською мовою та другий том «Записок о Южной Руси». «Русская беседа» надсилала йому коректи «Чорної Ради» російською мовою; до того ж він улаштував власну друкарню, готував до друку дві книжки, що ними мала дебютувати його друкарня, укладав величезний збірник народніх пісень, клопотався з’єднати в один два словники української мови, переробляв написаний у Тулі роман «Шукачі щастя», вів величезне листування, розсилав передплатникам свої видання, возився з небожем Гоголя Трушковським, що збожеволів, готувався до подорожі по Европі, помічав у різних книгах місця, що їх для нього виписувано, мусів ходити по впливових особах в цензурних справах та інше, та інше…

Робота, робота й робота!..

Дзвінки, листоноші, одвідувачі, посланці, метушня, вогкі шпальти корект, папери на конторці, на столі, на стільцях, на вікні, гори паперів на шафі, на полицях, купи рукописів, громаддя видрукуваних аркушів і зброшурованих книжок.

Коли б у добі було не 24 години, а 36 і 48, то для кожної хвилини цього подвоєного дня, потроєної