Читати книгу - "Осінній Страж, Анна Потій"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Взявши зошит, Майра повернулася до Елани. Сестра так само сиділа на підлозі, тихенько плачучи. Майра легенько торкнулася її плеча, показуючи руну в зошиті та в себе на шиї.
— Бабуся подарувала мені захист. Зараз я зроблю такі ж для Лори і мами. Ходімо на кухню, Елано, поп'єш чаю, поки я робитиму амулети.
Майра заварила чай для сестри і, діставши з кошика для рукоділля дві дерев'яні заготовки для підвісок, взяла гострий ніж і почала вирізувати руни. Закінчивши з рунами, вона дістала з шафки сушені трави — полин, лаванду, розмарин, а ще насіння анісу і підпалила їх, щоб одержати попіл. Вона неспроста обрала саме ці рослини: вони найкраще захищали від злих сил. Майра втерла попіл у амулети, підкреслюючи ним вирізані руни, а потім відрізала мотузку і просунула в дірочки, щоб вийшла підвіска. Прочитавши над амулетами особливе заклинання, щоб активувати руну, Майра повернулася до сестри.
— Все готово. Ходімо, Елано, я проведу тебе додому.
— Ці амулети допоможуть? — блакитні очі Елани дивилися на Майру з боязкою надією.
— Вони точно не дадуть Осінньому Стражу витягти з Лори і мами більше енергії. Вони їх захистять. Сили повернуться до них після того, як Осінній Страж зникне.
Майра відвела сестру додому і сама одягла мамі та маленькій племінниці амулети на шию. Вони лежали в одному ліжку і, здавалося, що вони просто сплять, але їхні бліді обличчя говорили про хворобу. Майра не змогла стримати сліз, бачачи, як її завжди сильна і бадьора мама лежала непритомна, а дивлячись на п'ятирічну племінницю, чиє дихання вона з таким трудом вловлювала, у Майри стислося серце. Витерши сльози краєм рукава, Майра попрощалася з сестрою і попрямувала до Рейлана. Переконавшись, що його батько при свідомості і не потребує захисного амулету, вона попросила Рейлана скликати їхніх друзів, поки вона готуватиме все необхідне для ритуалу. Майра відчувала, що сьогодні вночі Осінній Страж стане надто сильним і треба буде захищати Лоремонт від його впливу.
Через дві години вся їхня компанія зібралася у вітальні Майри, де вона розповіла друзям про духа, про небезпеку, що він несе і необхідність провести ритуал з його вигнання. Голос Майри був твердий, хоча в її очах мерехтіла прихована тривога. Вона боялася, що в них може не вистачити сил, щоб впоратися зі стародавнім духом, але не наважувалася сказати про це друзям. Вони не мали вибору. Якщо вони не спробують зупинити Осіннього Стража, він поневолить їхнє село. Майра подивилася кожному у вічі, зробивши паузу, і попросила про допомогу. Друзі обмінялися поглядами і напружена тиша повисла в кімнаті — вирішальний момент, коли вони мали прийняти виклик долі.
— Я з тобою, Майро, — першою відповіла безстрашна Кайлін — її ніколи не лякали духи.
Інші друзі теж погодилися і тоді Майра докладно їм пояснила, як вони будуть проводити ритуал. Вдень, поки Осінній Страж спав, вони забрали свої ліхтарі, щоб нанести на них нові руни та посилити заклинанням їхній вогонь. З настанням ночі Майра з друзями піднялися на пагорб і, тримаючи в руках запалені гарбузові ліхтарі, оточили колом зловісного духа, чиє примарне, синьо-чорне тіло коливалося над величезним гарбузом. Вони мовчки обмінялися поглядами, і кожен, з рішучістю в очах, поставив свій ліхтар на землю, створивши захисне коло із сяючою золотим пилом магії. Дух затремтів у повітрі, випускаючи дим, він уже відчув загрозу. Тільки його дим не міг проникнути крізь магічний бар'єр.
Майра глибоко вдихнула і почала вимовляти древні слова, її голос, тихий, але твердий, підхопили друзі, допомагаючи їй творити заклинання. Вогники в гарбузових ліхтарях спалахнули яскравіше, відповідаючи на їхню магію, і захисне коло почало повільно стискатися, наближаючись до духа, послаблюючи його магію.
Осінній Страж не збирався здаватися. Він лютував, його постать розросталася, зливаючись з клубами диму та туманом, що огортали його. Злий дух зумів підняти вітер, який все ж таки прорвався крізь захист, пронизуючи Майру та її друзів до кісток своїм холодом. Потоки повітря налітали з такою силою, що ліхтарі тремтіли, а полум'я ледве трималося, незважаючи на зачарування, але магічний бар'єр, витканий їхніми заклинаннями, не давав духу остаточно пробитися назовні. Він люто шипів і кричав, а дим із туманом, які він випускав, атакували бар'єр, наче хвилі берег у шторм. У його крику чулася лють — кожен новий напад лише посилював його гнів, але він все ще не міг подолати сяюче коло.
Майра з друзями продовжували вимовляти заклинання, коли черговий порив вітру обломив гілку над ними і вона впала між їхніми ліхтарями, розірвавши на мить захисне коло. Едрік схопив гілку, потягнувши її до себе, але Осінньому Стражу вистачило й кількох секунд, щоб скористатися ситуацією. Коли зловісна тінь духу захиталася, пробиваючи ослаблений бар'єр прямо навпроти Майри, дівчина відчула, як її серце стислося від страху. Але наступної миті її думки перервалися — Рейлан ступив уперед, затуляючи її своїм тілом. Вона бачила, як його рука, стиснута в кулак, тремтіла від напруги, але він стояв, не відступаючи, поки Талір атакував дух вогнем, заганяючи назад за бар'єр. Цей відчайдушний жест — готовність захистити її, незважаючи на загрозу — пронизав душу Майри. Коли Рейлан на мить повернувся до неї, щоб переконатися, що з нею все гаразд, Майра раптом зрозуміла, що його погляд, сповнений рішучості та ніжності, приховував більше, ніж турботу друга. Її серце відгукнулося почуттям у відповідь, і вона усвідомила, що він закоханий у неї так само, як і вона в нього.
Коли магічний бар'єр підступив впритул до гарбузового ліхтаря, що служив обителлю Осінньому Стражу, Майра з друзями почали читати інше заклинання і бар'єр спалахнув вогнем, захоплюючи в себе і ліхтар, і злого духа. Але він ще не хотів здаватися, продовжуючи свої атаки. Майра витягла з сумки пучок засушених трав — шавлію, полин, лаванду, звіробій, чебрець і розмарин, всього 6, як і їх. Відчуваючи, як її серце шалено б'ється, Майра кинула трави в палаючого гарбуза. Полум'я жадібно підхопило трави, осяявши її обличчя теплим сяйвом, і вона почала шепотіти останнє заклинання, і з кожним словом її голос ставав все твердішим. Осінній Страж завив, затремтів, наче його пронизала невидима сила. Полум'я спалахнуло яскравіше, поглинаючи його разом із гарбузовим ліхтарем, і незабаром від нього залишилася лише жменя попелу на землі. Тієї ж миті всі ліхтарі самі по собі спалахнули яскравіше, освітлюючи своїм сяйвом нічний пагорб. Радісні вигуки пронеслися по колу — вони перемогли, Осінній Страж зник. Усі поспішили додому, щоб перевірити своїх рідних.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Осінній Страж, Анна Потій», після закриття браузера.