Читати книгу - "Осінній Страж, Анна Потій"

Майра прислухалася, але звуки наче випарувалися. Нічна тиша нависла над пагорбом, густа і тягуча, наче сама природа затамувала подих. Дівчина завмерла, відчуваючи, як ця страшна порожнеча обволікає її з усіх боків. Поруч світили запалені гарбузові ліхтарі, але їхнє слабке сяйво тільки підкреслювало темряву, що згущувалась довкола неї. Здавалося, кожен звук зник, залишивши її одну перед чимось незримим і моторошним, що чекало на неї в цій безмовній порожнечі.

 Немов зачарована Майра підійшла ближче до моторошного ліхтаря і знову вдивилась у нього, намагаючись розгадати, що за таємниця в ньому ховається.

— Майро… — тихий скрипучий голос покликав її на ім'я, і тепер дівчина була впевнена, що говорило щось живе у ліхтарі. — Підійди ближче, Майро!

Майра з острахом відсахнулася, але її одразу потягло назад до ліхтаря, наче невідома сила схопила її чіпкими примарними руками і не давала відійти далеко.

— Відпусти мене! — злякано пискнула Майра, намагаючись взяти своє тіло під контроль.

— Невже тобі не цікаво почути мою історію? — прошелестів голос у її вухах.

— Я вислухаю тебе, якщо відпустиш, — тихо, але впевнено відповіла Майра, зумівши впоратися зі страхом.

Тієї ж миті Майра відчула, що її більше ніхто не тримає. Зробивши один крок назад, вона опустилася на землю, щоб гарбузовий ліхтар опинився в неї прямо перед обличчям і сказала:

— Я тебе слухаю.

Холодний вітер пробіг по шкірі Майри, змушуючи її зіщулитися. У її душі оселилося погане передчуття, що нічим добрим їхня розмова не закінчиться, але дівчину зупиняла цікавість і обіцянка, дана невідомій істоті.

— Я той, кого в давнину звали Осіннім Стражем, — почав той свою історію. — Я давній дух, який колись був покровителем землі та врожаю. Люди поклонялися мені, проводили ритуали, звертаючись за допомогою, і я давав їм те, чого вони бажали. Тільки люди — невдячні істоти. Одного дня вони зрадили мене і заточили у ліхтарі з гарбуза, але вони не змогли вигнати мене повністю. Раз на сотню років я маю шанс повернути свою силу, поглинаючи світло інших ліхтарів. Якщо її буде достатньо, я зможу вирватися зі свого полону і знову стати вільним. Ти мусиш мені допомогти, Майро. Ти маєш особливу силу.

Майра завмерла, дивлячись на духа, і її погляд мимоволі звузився, сповнений недовіри. Слова Осіннього Стража звучали переконливо, але щось усередині наполегливо підказувало їй не поспішати. Її охопило невиразне відчуття, що за його проханням ховається щось темне, небезпечне, зле. Вона відчула холодок, ніби сама тінь брехні ковзнула між ними, і сумнів змусив її не поспішати, не дозволяючи зважитися на відповідь. Майрі здалося знайомим його ім'я, але вона ніяк не могла згадати, де його раніше чула.

— Не віриш моїм словам, Майро? — у голосі духа чулась насмішка. — А я думав, ти особлива, вірив, що ти все зрозумієш. Але, схоже, ти така ж дурна, як і інші люди.

Майру зачепили його слова. Гострим шипом образа кольнула її серце. Як сміє дух називати її дурною? Сам він дурний, коли дозволив себе зловити в полон.

— Я не дурна, я обережна, — холодно відповіла Майра. — Як я можу знати, що ти кажеш правду? Як я можу знати, що звільнившись, ти не завдаси шкоди людям? Раптом ти просто хочеш помститися?

— Гарні питання, правильні, — погодився з нею дух. — Але я не маю доказів. Тобі доведеться повірити мені на слово.

— А в чому моя вигода тебе випускати?

— Теж правильне питання. Я дам тобі силу — можливість впливати на рослини. Адже ти любиш їх, вмієш варити зілля, а завдяки мені зможеш впливати на їхній ріст і стан. Зав'яла квітка — ти її вмить оживила. Потрібно, щоб вона розпустилася прямо зараз — будь ласка. Дуже корисний дар для тієї, хто варить зілля та створює чайні збори. Що думаєш? Ти згодна?

Майра не поспішала з відповіддю. Її насторожило, що Осінній Страж знає все про неї. Звідки? І чому він вибрав саме її? Вона поставила йому ці запитання.

— Я знаю все. Я ж дух. А ти… Ти особлива, Майро, — відповів дух. — Ти походиш із роду жінки, яка була однією з шести, хто ув'язнив мене в гарбуз. Але ти не несеш відповідальності за її гріхи, навпаки, ти маєш нагоду їх виправити. Я даю тобі цей шанс. Очисти своє ім'я, Майро, і отримай нагороду. Простягни мені руку, я дам тобі амулет, який дозволить тобі допомогти мені швидше зібрати енергію.

Майра не поспішала простягати духові руку. Тривога стиснула їй груди так, що стало складно дихати. Слова духа звучали гарно, переконливо, він лив їх у її вуха так солодко, наче вони складалися з меду, але щось усередині Майри наполегливо шепотіло не вірити. Передчуття підказувало дівчині, що дух її обманює. Вона не могла пояснити, звідки взялося це відчуття, але воно не давало їй довіритися Осінньому Стражу.

— Мені потрібен час, щоб обміркувати твою пропозицію, Осінній Страже, — відповіла Майра. Потягти час — єдине, що їй здавалося зараз правильним. Вона не ризикувала погоджуватися, але і відмовити побоювалася. Раптом дух на неї розгнівається?

— Звичайно, Майро, — дух несподівано легко погодився. — Я дам тобі рівно добу. Приходь завтра вночі до мене з відповіддю. Я вірю, що ти зробиш правильний вибір. Разом ми зможемо творити великі справи!

Майра поспішила вниз з пагорба, намагаючись не озиратися. Слабкі вогні ліхтарів танцювали у темряві, серце її билося швидко, охоплене радістю — дух нарешті відпустив її. Прохолодне повітря лоскотало обличчя, осіннє листя шаруділо під ногами, але вона не помічала ні холоду, ні темряви навколо. З кожним кроком тривога вщухала, чим далі вона йшла від Осіннього Стража, тим їй ставало спокійніше, і лише коли Майра опинилася біля порога свого будинку, вона видихнула з полегшенням.

Роззувшись і скинувши теплий светр, Майра одразу ж пройшла на кухню і дістала з торбини термос із чаєм та пиріжки. Вона так і не поїла на пагорбі. Наливши чай у чашку, дівчина зробила кілька ковтків і тут її погляд натрапив на дитячий малюнок фарбами, який вона колись зробила для бабусі. На ньому був зображений величезний гарбузовий ліхтар посеред темного лісу, над яким у повітрі завис чи то привид, чи то дух. Осяяна раптовою здогадкою, Майра підскочила зі стільця так, що той з гуркотом повалився на підлогу, і підбігла до стіни, щоб роздивитися картинку ближче. Підпис унизу не залишав сумнівів у тому, хто був на ній зображений: «Осінній Страж».