Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

кулаком по вхідній панелі, намагаючись пробити собі шлях, коли істота схопила його й одним легким ударом збила шолом

з костюма. Ґураб якусь хвилю постояв з головою у вакуумі, кліпаючи очима й роззявляючи рота у беззвучному крику. Тоді

істота відірвала йому голову так само легко, як і шолом.

А відтак повернулася й витріщилася на Боббі, яка досі лежала

на спині.

Зблизька Боббі бачила, що в істоти яскраво-сині очі. Блискучі, електрично-сині. Прекрасні. Боббі підняла кулемет і на пів

секунди затисла гачок, аж поки не зрозуміла, що набої

закінчилися. Вона могла заприсягнутися, що істота подивилася

на кулемет із цікавістю, а потім поглянула Боббі у вічі

й нахилила голову вбік.

«От і все. Отак все і закінчується, і я не знатиму, хто це

зробив або чому».

Зі смертю вона ще могла змиритися. Але смерть без будь-яких

відповідей здавалася страшенно жорстокою.

Істота зробила крок, потім зупинилася і затремтіла. Нова пара

кінцівок раптом вилізла з її живота і закрутилася у повітрі, мов

мацаки. Її і без того жахна голова, здавалося, ще більше набухла.

Сині очі світилися з яскравістю прожекторів під куполами.

А тоді істота вибухнула вогняною кулею, відкинувши Боббі

через кригу і вдаривши об невисокий кряж так сильно, що гель-ударо поглинач її костюма затвердів і скував її на місці.

Вона лежала на спині, зісковзуючи у непритомність. Нічне

небо над нею запалахкотіло вогнями. Кораблі на орбіті стріляли

один в одного.

«Припиніть вогонь, — думала вона, виштовхуючи думки

у чорноту. — Вони відступали. Припиніть вогонь».

Її радіо все ще не працювало, костюм вимкнувся. Вона не

могла нікому повідомити, що піхотинці ООН не наступали.

Або що це робив хтось інший.

Розділ другий. Голден

Кавоварка знову зламалася.

«Знову!»

Джим Голден іще кілька разів тицьнув у червону кнопку

приготування, не в змозі себе зупинити, але знаючи, що всі

зусилля марні. Громіздка і блискуча машина, розрахована на

щасливе кавування усього екіпажу марсіянського корабля, відмовлялася зварити напій бодай на одну чашку. Чи навіть

видобути хоча б якийсь звук. Вона не просто не хотіла

працювати, не хотіла навіть спробувати. Голден заплющив очі

від кофеїнової ломки, що почала загрозливо віддавати болем у

скронях, і натиснув кнопку на найближчій настінній панелі, аби

відкрити загальний канал зв’язку.

— Еймосе!

Зв’язку не було.

Почуваючись дедалі безглуздіше, він іще кілька разів натиснув

кнопку головного каналу. Мовчанка. Розплющивши очі, помітив, що на панелі взагалі нічого не горіло. Тоді роззирнувся

й помітив, що світла в холодильнику і печах теж не було. Справа

була не тільки у кавоварці — весь камбуз оголосив

неприхований бунт. Голден глянув на назву корабля —

«Росинант», — недавно нанесену на стінку камбуза, і сказав:

— Лялю, чому ти зраджуєш мені, коли я тебе так люблю?

А тоді витягнув планшетний термінал і зв’язався з Наомі.

За кілька секунд вона нарешті відповіла:

— Е, привіт?

— Камбуз не працює, де Еймос?

Пауза.

— Ти дзвониш мені з камбуза? Хоча ми на одному кораблі. Не

можеш зробити крок до настінної панелі?

— Настінна панель у камбузі теж не працює. Коли я сказав

«Камбуз не працює», це не була хитра гіпербола. Це буквально

значить, що нічого у камбузі не працює. Я дзвоню тобі, бо ти

носиш планшет із собою завжди, а Еймос майже ніколи. А ще

тому, що він ніколи не каже мені, над чим працює, а тобі каже.

То де Еймос?

Наомі засміялася. Її сміх звучав чарівно й завжди викликав

усмішку Голдена.

— Він сказав, що збирається замінити проводку.

— У тебе там є електрика? Може, ми падаємо у прірву, а ви, народ, вигадуєте способи делікатно про це мене сповістити?

Голден чув, як із боку Наомі щось клацає. Працюючи, вона

мугикала сама до себе.

— Та ні... Схоже, без електрики лише камбуз. А ще Алекс каже, що менш ніж за годину в нас бій з космічними піратами. Не

хочеш піднятися на командну палубу й позмагатися з піратами?

— Я не можу битися з піратами без кави. Піду пошукаю

Еймоса, — відповів Голден, тоді вимкнув