Читати книгу - "Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення, Терьє Тведт"

його. Чимало людей вважає, що згадана легенда, у якої згодом з’явилися паралелі в Біблії та Корані — легенди про Ноя та Великий потоп, — це міфічно-релігійний опис того гігантського потопу, що залив водою великі частини світу, включно із Шумером[36]. Шумери, які впродовж кількох тисячоліть приносили жертви богам, щоб ті захистили їх від потопу, зрештою зазнали кари від незадоволених богів, які дали волю некерованим силам Тигру та Євфрату. Тож сучасні розповіді про кінець світу, де йдеться про підняття рівня моря, річки, що виходять із берегів, цілком відповідають традиції одного з найдавніших літературних творів людства. Тож Шумер — це 5000-річна цивілізація, що знову стала вкрай актуальною нині на тлі прогнозів щодо майбутніх екологічних катастроф.

Цивілізація, яка розвивалася майже одночасно з шумерами західніше, — це цивілізація Стародавнього Єгипту на берегах Нілу. Якщо Шумер підтримує думку, що всі цивілізації рано чи пізно занепадають і зникають, то єгипетська цивілізація становить радше приклад цивілізації, чия історія ніколи не закінчувалася.

  Цивілізація Стародавнього Єгипту на берегах Нілу

Жодна країна так не захоплювала імперіалістів, лідерів держав і істориків, як Стародавній Єгипет. Саме сюди поїхав батько історії, грек Геродот, майже 2500 років тому. Він волів, зокрема, знайти виток Нілу, щоб у такий спосіб пояснити те, що пояснити годі: як ця повноводна річка може перетинати простори сухої Сахари, коли над нею в блакитному небі постійно нависало пекуче сонце? Геродот також писав, що Єгипет разюче відрізнявся від відомих йому грецьких міст-держав.

«Єгиптяни, крім клімату їхньої країни, що відрізняється від клімату інших країн, крім їхньої ріки, що її природа відмінна від природи всіх інших річок, майже в усьому встановили звичаї, протилежні до звичаїв інших людей. Адже в їхній країні жінки ходять на базар і займаються дрібною торгівлею, а чоловіки залишаються вдома і тчуть […] Вагу в них чоловіки носять на голові, а жінки — на плечах. Жінки випускають сечу стоячи, а чоловіки сидячи […] Для хлопців не є обов’язковим годувати їхніх батьків, якщо самі вони не хочуть цього робити, але для дочок це неодмінно ставиться за обов’язок, хоча б вони не хотіли цього робити […] В інших країнах жерці богів відпускають волосся, але в Єгипті вони голять голову […] Літери вони пишуть і рахують камінцями, елліни — пересуваючи руку зліва направо, а єгиптяни навпаки — справа наліво[37].

Також саме в Єгипті вперше виник туризм — майже 2000 років тому, коли римляни почали плавати вверх по Нілу, щоб поглянути на величезні споруди, які вже тоді налічували 3000 років. Найпоказовіше, що їх захоплювали ті самі місця, що й сучасних туристів, — піраміди, Колоси Мемнона, Сфінкс і Карнакський храм. А низка гостей — від Юлія Цезаря в І ст. до н. е., Наполеона у XVIII ст., Флоренс Найтінгейл і Генріка Ібсена в ХІХ ст. та до Барака Обами в ХХІ столітті — лише підкреслює вічну актуальність цих місць. Розглядаючи ці величезні та незмінні монументи, коли над головою заходить сонце й небо над пустелею стає багряним — як і впродовж п’яти тисяч років, відколи ці споруди звели, — майже неможливо сприймати сучасність інакше, аніж як малесеньку, минущу крапочку на довгому відрізку історії, про яку, може, скоро забудуть.

Історію Стародавнього Єгипту зазвичай сприймали як музей архітектури просто неба. Цей погляд змінився лише після того, як Наполеон завоював Єгипет 1799 року[38]. Наполеон сам підкреслював значення незвичного минулого країни, звертаючись до солдатів перед битвою, яку французи, маючи чуття історії, нарекли «Битвою за піраміди»: «Солдати, не забувайте, що з цих монументів на вас дивляться сорок століть!»[39] Наполеон як дитина епохи Просвітництва волів, щоб унаслідок військової кампанії людство дізналося більше про свою ранню історію. Тому до Єгипту він привіз групу зі ста шістдесяти семи вчених і технічних експертів, Commission des Sciences et des Arts, що розкопувала старі та забуті скульптури, які подекуди стояли по шию в піску. Французькі солдати також випадково наткнулися на Розетський камінь, назвавши його на честь села в дельті Нілу, неподалік якого його знайшли[40].

Французи розуміли, що цей камінь може бути ключем, який відімкне двері до таємниць Стародавнього Єгипту. Річ у тім, що на камені трьома мовами висічений указ Птолемея V, який правив Єгиптом між 204 і 181 рр. до н. е. Порівнюючи єгипетські ієрогліфи з іншими двома вже відомими мовами, учені могли їх розтлумачити. Перш ніж вирушити назад у Францію, Наполеон переконався, щоб Розетський камінь перебував під вартою французів.

Однак не так сталося, як гадалося. Його єгипетський трофей згодом довелося передати британцям — найголовнішому супернику Наполеона в Європі. Річ у тім, що незабаром адмірал Нельсон і британський флот зіткнувся із французьким флотом. Цей герць британці мелодраматично нарекли «Битвою за Ніл», хоч насправді то був морський двобій у затоці Абу-Кір, що в Середземному морі неподалік дельти Нілу. У цьому бою перемогли британці, тож серед інших трофеїв вимагали від французів Розетський камінь. Один французький офіцер намагався заховати камінь за будинками, але марно. Британці повезли камінь у Лондон. Там, в експозиції Британського музею, Розетський камінь і стоїть з 1801 року, залишаючись і досі, напевне, найвідомішим експонатом.

А втім, незабаром французи «помстилися». У 1822 році одному молодому французу, Жану-Франсуа Шампольйону, уперше вдалося розшифрувати єгипетські ієрогліфи. Однак масштабно перекладати давньоєгипетські тексти почали лише в 1850-х, коли вчені навчилися досить добре тлумачити ієрогліфи. Однак цього всього не було б, якби тогочасне просвітницьке та імперіалістське суспільство не вважало знання про Стародавній Єгипет за таке важливе, що британські та французькі офіцери клали голови за камінь із давньоєгипетськими символами.

Людство добре знало про Стародавній Єгипет упродовж кількох тисячоліть, водночас не відаючи про Шумер та Індську цивілізацію. Однак лише у другій половині ХІХ століття ранню й багату на події історію Єгипту вперше відтворили й розтлумачили через призму того, що писали самі єгиптяни. Відтоді знання про Стародавній Єгипет побільшало й у масштабах, і в глибині[41]. Учені зуміли описати ставлення єгиптян до своєї життєво важливої водойми, а також те, які головні економічні, адміністративні та релігійні збіги й розбіжності були між Шумером і Стародавнім Єгиптом.

  Кліматичні біженці із Сахари, яких прихистила Річка

Сім-вісім тисяч років тому в Сахарі текли річки, буяла зелень, а навколо бігали леви й паслися жирафи. У перші тисячоліття після останнього льодовикового періоду це була родюча місцина, що заклала підвалини землеробства й суспільства мисливців-­збирачів. Та згодом, приблизно в 6000—5000 рр. до н. е., клімат став сухішим, і деякі люди, які жили тут, пішли на схід. Спершу вони знайшли Фаюмську оазу, а через кількадесят кілометрів східніше натрапили на річку, що невпинним потоком життя текла по безмежних піщаних рівнинах. Ці люди оселилися на берегах тої самотньої річки, що, здавалося б, дивовижно тягнулася на сотні кілометрів по одній із найсухіших та найспекотніших пустель світу, зовсім без приток.

Ці «кліматичні біженці» заклали підвалини Єгипетської цивілізації. До Нілу приходили народи й зі сходу — з долини