Читати книгу - "Деймос і таємниця маски, Деймос Міллер"

Після вдалого побачення у Деймоса з Деміною був чудовий настрій.

Хлопець провів дівчину до її під'їзду, і сказав, що він поки що не йде до дому. Але він все таки пішов до дому, але довшим шляхом, через темну сторону вулиці.

Була вже темна, глибока ніч. Десята година вечора. Було видне лише тьмяне світло зірок та вуличних ліхтарів. Віяв легкий, холодний вітерець. Деймос спокійно собі йшов додому, як раптом він почув дивний шепіт. 

- Що ж, ми знову наодинці, еге ж? - запитав голос.

- Що? Ні, ні... тільки не зараз... - сказав Деймос.

Хлопець відчув нестерпний біль, який пронизував усе його тіло.

- Ти вийграв битву, але не вийграв війну. - прошепотів дивний голос. - Ти безсильний проти мене. Ти ніхто!

- Ай, чуєш мене? Хто ти взагалі такий?! 

Голос не відповів. Біль посилювався, Деймос не міг поворухнутися. Але краєм ока, хлопець помітив, що ліхтарі, поступово, згасають один за одним. Він почув дуже моторошний і дивний сміх.

Раптом усе зупинилося. У прямому сенсі. Час зупинився. Деймос помітив, що лист, який падав з дерева, завис у повітрі. Але увагу хлопця привернуло дещо інше. Він помітив перед собою якусь дивну чорну істоту. Деймос подумав, що йому кінець, але створіння було позитивно налаштоване, як у сні, у лікарні.

- Дев'ятнадцять, вісім, двадцять. - сказало створіння.

- Що? - подумав Деймос. - Що це за числа?

Створіння зникло. Стан хлопця покращився. Він більше не відчував нестерпного болю. Деймос глянув на телефон і побачив, що вже одинадцята година вечора. Треба йти додому. 

Хлопець відкрив двері під'їзду. Вони були розмальованими графіті, але голова будинку на це не звертав уваги. Деймос зайшов у ліфт. І тут хлопець помітив, що підремонтували ліфтову кабінку. Підлога була вкрита коричневим покриттям, яке аж блистіло, а стіни були перефарбовані у блідно-жовтий колір. Хлопець піднявся ліфтом на свій поверх, дістав ключі з кишені та відчинив двері. Він був настільки втомленим, що, зняв взуття і відразу впав на ліжко і заснув.

Деймос прокинувся від дивного шкрябання. Він спочатку нічого не зрозумів, а потім второтав. Це був Пушок, він так робить, коли хоче їсти.

- Тобі теж доброго ранку, Пушку! - крикнув Деймос. 

Хлопець ледве встав з ліжка. Він зовсім не виспався цієї ночі. Його дуже втомив учорашній день. Втеча, побачення, хочеться відпочити. Але, як не крути, якщо маєш кота - треба за ним доглядати.

Деймос одягнув капці, пішов на кухню, відкрив баночку курячого паштету і насипав його у миску Пушка. Котик швидко прибіг і почав смакувати їжею. Хлопцю теж захотілося поїсти. Він заглянув у холодильник, там було лише пів пляшки молока та яйця.

- Пушку, а тобі справді смачно? Не поділишся? - пожартував він.

Деймос вирішив підсмажити собі омлет та заварити чашечку какао. "Молока вистачить": подумав хлопець. Поки все готується, він вирішив вмитися та почистити зуби. 

Коли він повернувся, омлет вийшов трохи підгорівшим, але загалом смачний. Пушок так дивився на Деймоса, що аж було відчуття, начебто котик нічого не їв, і голодний спостерігає за трапезою свого хазяїна. 

Хлопець зрозумів, що Пушок ненаївся. І він віддав коту шматочок омлету. Він швиденько, муркочучи, доїв його.

Деймос глянув на годинник. Десята година. Він узяв телефон і помітив декілька пропущених дзвінків від Фобоса.

- Привіт, чому дзвониш? Я тільки що прокинувся. - написав йому Деймос.

Через декілька хвилин він отримав відповідь:

- Привіт, о, ти спав? Вибач, просто хотів поговорити.

- Нічого, з ким не буває? Отож, про що хотів поговорити?

Відповіді не було. Деймос зрозумів, що Фобос просто хотів привернути його увагу, тому не придумав теми, про яку хотів потеревеніти.

І тут він вирішив написати Деміні. Але хвилювався. Він не знав що написати, і про що поговорити. Він опинився на місці Фобоса. Хотів привернути увагу, але не знав як.

Деймос згадав, про вчорашню зустріч з дивним створінням. "Дев'ятнадцять, вісім, двадцять. Що це означає?": думав хлопець. Потім почалися роздуми.

- Можливо це математичний вираз? Ні, ні, це не зрозуміло. А може це дата? Теж варіант, але вже більш реально. - роздумує він. - Якщо це дата, тоді повинно бути так: число, місяць, рік. Але 2020 рік вже давно минув. Тоді можливо: час, число, місяць. Трохи дивно, двадцятий місяць. Такого не буває. Що ж, а можливо воно і не повинно бути послідовно. Наприклад: число, місяць, час. Все збігається! Дев'ятнадцяте серпня двадцята година. Отже, те створіння мене попереджало, що в той день, щось станеться. Але що саме? Це вже невідомо. Та є шанс дізнатись. Потрапити у той самий сон, що був у лікарні, я можливо зможу знайти те хороше створіння. Також, існує зла істота, диявол, яка намагається мене вбити, її я не бачив, вона з'являється коли завгодно. Потрібен план.

Спочатку йому потрібно зрозуміти, навіщо йому це потрібно, чи треба повертатись до лікарні, чи просто чекати той день? Чи це буде фінальний день для Деймоса? Чи він виживе? Чи все таки потрібно повернутись туди...?

Точно!

Деймос зрозумів, що хороше створіння з'являється, коли він у небезпеці. Значить, треба йти у лікарню.

Хлопець узяв куртку, бо на вулиці доволі прохолодно, так писали у новинах. Він залишить Пушку дві миски сухого корму, на всяк випадок, та зателефонує Фобосу, попросити, щоб той прийшов до нього і приглянув за котиком.

Пролунав телефонний дзвінок.

- Привіт, Фобосе! - сказав Деймос.

- Привіт, як справи? Чому телефонуєш?

- Нормально, я хотів тебе попросити, щоб ти прийшов до мене та приглянув за Пушком, бо у мене сьогодні важливі справи. 

- Добре, у мене сьогодні вільний день, через п'ять хвилин буду.

Поки Деймос чекає свого друга, він вирішив у себе в аптечці взяти снодійне, щоб швидко заснути у лікарні. Але він побачив, що у нього снодійного немає. "Нічого, куплю по дорозі." - подумав Деймос.

Пролунав стук у двері. Це був Фобос.

- Друже, це я, відчиняй.