Читати книгу - "Деймос і таємниця маски, Деймос Міллер"

- Справді. Можливо з ним щось сталося?

- Я не думаю, але треба перевірити. 

- Я піду з тобою.

- Добре, зустрінемось біля його під'їзда.

- Ок.

Через пів години вони були на місці.

- Ну що ж, заходимо?

- Пішли.

Вони зайшли у під'їзд, і у них пройшов мороз по шкірі. Під'їзд був темним, тихим, навіть занадто тихим, вони піднялися до поверху Деймоса і пробували зайти у квартиру, але вона була замкнена. Тому, Деміна дістала шпильку з волосся і відчинила двері квартири.

- Нікому ні слова. - прошепотіла вона.

Вони пройшли через двері та у квартирі нікого не було. Потім пішли до кімнати Деймоса.

Вони відчинили двері й побачили його кімнату. На столі була ввімкнена лампа, та на столі лежав олівець та папірець, на якому був зображений символ, всякі літери та напис "Deimos".

Раптом, Деміна помітила, що із зеркала в кімнаті Деймоса тече чорний слиз.

- Фобосе, глянь на дзеркало. 

- Ого, ти думаєш те, що і я?

- Так, напевно, портал, він завжди був відкритий, але тільки з нашої сторони, тому Фейк не може потрапити до нашого світу.

- Так давай просто кинемо цей листок туди і все.

Фобос вже взяв листок, але Деміна вчасно зупинила його і сказала.

- Ти що? Якщо Деймоса тут немає, і він не взяв з собою телефон, і нічого нам не повідомив, тоді він там, а якщо ми закриємо цей портал, тоді, напевно, він ніяк не виберется звідти і ми ніяк не зайдемо.

- Стривай, тобто ми збиралися заходити?

- Як сказати, не ми, а я. Я збираюся пройти туди, щоб знайти Деймоса.

- А як ти виберешся? Ти ж сама казала, що є вхід а немає виходу.

- У мене є план. Я взяла з собою мотузку, тому я прив'яжу її до себе, а ти її будеш тримати, також я взяла з собою рації, тому ми зможемо спілкуватися у різних світах.

- Добре.

- Пам'ятай, просто тримай мотузку і ні в якому разі не відпускай її.

- Добре.

Деміна ступила крок, потім ще один, вона вже майже доторкнуласа до зеркала і тут...

- Що?

Нічого не спрацювало. Зеркало не впустило її у той світ.

- Я не розумію. Я ж усе правильно врахувала. Чому не спрацювало. - сказала вона тремтячим голосом.

Фобос вирішив взяти листок з символом, а потім кинув його у дзеркало.

Раптом, дзеркало якось засвітилося і стало повністю чорним.

- О, дякую! Як я спочатку не додумалася. Напевно, портал, відчиняється так само, як і зачиняється.

Вона пішла, і потім вона простягла руку, і вона пройшла скрізь дзеркало.

- Фобосе, пам'ятай, тримай мотузку! - крикнула вона.

Потім, вона опинилася у коридорі, де раніше був Деймос, і почала його шукати.

Минуло чотири години і Фобос вирішив подивитися який зараз час, і тут, він остовпів.

Була вже дев'ятнадцята тридцять! Залишилося пів години.

- Деміно, ти вже знайшла Деймоса?

- Ні, ще шукаю, а що?

- В тебе залишилося пів години! Скоріше!

- Тихо! Я дещо чую.

Дівчина прислухалася і почула стукіт. Як вона знала, це був не просто стукіт, а азбука морзе (мова звуків), її дідусь був моряком і навчив її. Деміна здогадалася, що це був Децмос, але вона не була впевнена на всі сто, тому постукала йому у відповідь.

Потім, він їй прошепотів:

- Відпусти мене будь ласка, я не хочу помирати.

- Деймосе, це я, Деміна, я прийшла тебе рятувати.

- Деміно! Це ти! Який же я радий тебе чути! Але, як ти тут опинилася?

- Потім, розповім, але нам спочатку треба вибратися звідси.

- Але, я не знаю де вихід. Я закритий у кімнаті без дверей.

- Спробуй знайти, якийсь таємний вихід, наприклад, несправжню стіну.

- Зараз.

Деймос ходив через усю кімнату, і задівав, кожну стіну, і тут він вирішив обпертися об один куток і випав з кімнати прям на Деміну.

- Деймосе!

- Вибач за...

Не всиг він доказати, як Деміна обійняла його і сказала.

- Я така щаслива що ти живий. 

- Я теж щасливий.

- Немає часу на це, нам треба спішити, у нас залишилося десять хвилин. Біжи за мною.

І вони побігли до порталу.

Вони вже майже дійшли туди, як раптом, з'явився Фейк Деймос.

- Так-так, хто це тут у нас?

- Все, Фейку, це кінець. Ти мене не зупиниш. Навіть у найпродуманіших планів є помилка. Прощавай!

- Ні-і-і-і-і-і...

Кінець