read-books.club » Інше » Моя прабабця Катирина, Eugenio Romany 📚 - Українською

Читати книгу - "Моя прабабця Катирина, Eugenio Romany"

44
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Моя прабабця Катирина" автора Eugenio Romany. Жанр книги: Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 20
Перейти на сторінку:
яка чимось схожа на наших трипільців, потім сюди почали припливати за оловом фінікійці, греки, карфагеняни. Після пунічних війн іберійський півострів захопили римляни. Тут між Рокетасом та Агуадульсе вони заклали свій порт Туран’яна звідки відправляли до Рима кораблі, навантажені металами і солоною рибою. Із занепадом Римської імперії почастішали набіги вандалів та вестготів, а потім з-за моря переправилися маври. Саме вони заснували місто й порт аль-Марі’я (Альмерія) в центрі альмерійської затоки. Рокетас розміщений на її західній стороні, а на східній розташований мис Кабо де Гата (мис Кішки).

Два наступних дні Матвій катався лише понад морем до курорту Агвадульсе та соляних полів на Пунта Ентіна. Років двадцять тому в зв’язку з розвитком промислових холодильників попит на сіль, як консервант, знизився і англійська соляна фірма збанкрутувала. Тепер тут було царство водоплавних птахів і найбільше Матвієві подобалися граційні рожеві фламінго. До речі, іспанською фламінго ‒ фламенко, від назви цього птаха й пішла назва славнозвісного танцю.

У п’ятницю юнак знову зібрався на довгу велолопрогулянку на Кабо де Гата. Туди було кілометрів п’ятесять, тому, щоб не витрачати часу й сили на їзду до Альмерії та такими ж соляними полями за провінційним центром, він вирішив скористатися автобусами. Старенькі дизельні «Ірізари» в будні ходили рідко, а у вихідні інтервали були ще довші. Але, якщо виїхати о 9.10 ранку з Рокетаса, на автостанції можна було встигнути пересісти на інший автобус, що виходив о десятій на Сан-Хосе. Тоді в Матвія було достатньо часу, щоб на ровері з заїздом на найкращі пляжі природнього парку добратися до Сан- Мігеля ‒ кінцевої зупинки іншого автобусного маршруту на Альмерію.

Високий пляжний сезон ще не наступив, тому подорожуючих із валізами було мало і хлопець без проблем розмістив свій «бісі» (велосипед) у багажному відділенні, як першого, так і другого автобуса. За Альмерією вони пересікли через недавно збудований міст сухе річище Андараксу. Ця річка наповнювалася струмками з гір С’єрра Невади, де до липня лежали сніги. Але ця вода вже давно не потрапляла в море, бо дорогою селяни розбирали її для поливу грядок і цитрусових садів. Тому річка нагадувала про себе лише після нечастих, але потужних злив. Потім проминули роздоріжжя на відоме завдяки поету Лорці та його поемі «Криваве весілля» Кортіхо де Лос Фрайлес, і нарешті добралися до невеликого рибальського поселення. Недавно тут почали будувати туристичні апартаменти для літнього відпочинку, але обмежена довжина кілометрового пляжу й природоохоронний статус ускладнювали отримання ліцензій на будівництво, тому їх було небагато і, виконані в стилі андалузьких білених вапном будинків, вони не псували вид.

Асфальтована дорога на невисокому перевалі закінчилася, і перед хлопцем постала вигоріла на червневому сонці руда рівнина. Лише зліва за старим вітряним млином виділялася зелена стрічка кущів і дерев.

Під’їхавши ближче, юнак зрозумів, що це відомий серед альмерійців агавовий ліс. Хтось колись завіз із Мексики ці пустинні рослини заради сільськогосподарського експеременту. Можливо, для виробництва текіли, проте для її виготовлення використовують голубу, а не жовту агаву. А може, просто для озеленення. Експеремент економічно не вдався, та рослини прижилися і разом із кущами перекотиполя досить добре видозмінили тутешні руді пейзажі.

 

Скотившись стежкою до моря, Матвій із задоволенням скупався в його кришталевій воді. Це був Генуезький пляж ‒ один із найкращих у парку Кабо де Гата-Ніхар. Пляж мав приблизно півтора-два кілометри довжини. Пісок біля лінії прибою був добре втрамбовалий, і хлопець проїхав її на ровері. А от наприкінці пляжу, коли вже було потрібно повернути направо до дороги, почалися справжні піщані дюни, й велосипед довелося практично тягнути на собі, бо сухий і глибокий пісок чинив опір вузьким колесам. Далі почалася така-сяка дорога між зораними полями і нею Матвій виїхав на основну ґрунтовку. Було спекотно і юнак, проїхавши кілька кілометрів, знову звернув стежкою до пляжу Монсуль. Зліва була знаменита величезна дюна, але вилазити на неї в таку спеку не хотілося. Та й переднє колесо відчутно спустило. Тому Матвій спочатку заклеїв камеру латкою, а тоді поліз у воду біля одинокої скелі посеред пляжу. На дорогах серед дрібного щебню часто траплялися сухі колючки з кущів, тому в наплічнику юнак мав дві камери, ремкомплект й помпу.

У кінці долини дорога була перекрита шлагбаумом і різко пішла вгору. Тут хлопцеві доводилося часто зупинятися, щоб робити світлини, бо позаду відкривалися чудові краєвиди. Насичений колір моря був неймовірним...

 

На вершині гори Вела Бланка гордо стояла старовинна башня. Ланцюг цих сторожових споруд збудували ще маври. На них розміщувалася сторожа, яка мала подавати сигнали вогнем уночі або димом вдень, як тільки з’являлися на галерах страшні берберійські пірати. Ця напасть століттями тероризувала побережжя, тому влада спочатку мусульманська, а потім католицьких королів будувала сторожові вежі й фортеці та утримувала в них військові гарнізони. Саме ця вежа була відбудована в сімнадцятому столітті, після того, як її попередницю вщент зруйнували пірати.

На дорозі знову з’явився асфальт, і Матвієві довелося пригальмовувати, спускаючись донизу. Благополучно подолавши більш ніж кілометровий спуск, хлопець уже очікував швидке завершення своєї велоподорожі, але з’ясувалося, що його справжні пригоди тільки почалися. Навпроти стежки до скали Дедо (Палець) доля вирішила показати йому прямий палець ‒ і саме середній. Із легким хлопком моментально здулася камера заднього колеса. Швиденько

1 ... 7 8 9 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя прабабця Катирина, Eugenio Romany», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моя прабабця Катирина, Eugenio Romany"