read-books.club » Дитячі книги » Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу, Олександр Дюлович Гаврош 📚 - Українською

Читати книгу - "Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу, Олександр Дюлович Гаврош"

38
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу" автора Олександр Дюлович Гаврош. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 20
Перейти на сторінку:
пролепетав Сила.

– Ви маєте на увазі того другого? – сумно перепитала сестричка. – На жаль… – вона заперечливо похитала головою.

Іван заплющив очі. Крізь повіки пробилася сльоза і потекла по щоці. Медсестра, зрозумівши ситуацію, залишила покаліченого на самоті.

Перед очима Івана поставали різні спогади, пов’язані з тренером. Ось він простягає візитку після вуличного бою з Велетом. Годує його першим обідом. П’є шампанське за рекорд. Обіймає, вітаючи з чемпіонством. І нарешті – та злощасна подорож за місто. Чому все так раптово обірвалося? Хіба це справедливо?

– До вас прийшли, – тихенько промовила сестричка і, вклонившись, вийшла. Іван важко повернув голову. Прямо на нього дивилися щурячі вуса, а білозуба усмішка зяяла двома чорними дірками.

– Ну що, доскакався, задрипаний чемпіоне? – Фікса випромінював просто гігантську радість. – Хотів розіграти нещасний випадок? Ха-ха! Від мене не втечеш, хаме!

Він прагнув одразу забрати Івана до в’язниці, але лікарі категорично запротестували. Вони запевнили, що в такому стані хворому доводиться думати про виживання, а не про втечу. Про всяк випадок двоє переодягнених поліцейських стали постійно чергувати в лікарні.

Іван Сила швидко оклигував. Рани виявилися не такими страшними, як здавалося після аварії. Та й молодий організм брав своє. Однак швидке одужання не вельми тішило парубійка. Адже у такому разі на нього чекав арешт.

Загибель Брякуса сильно вплинула на верховинця. Він до всього збайдужів, навіть втратив апетит. У такому пригніченому стані його й було допроваджено до в’язниці, за звинуваченням… у смерті свого наставника. Річ у тому, що нічого протизаконного обшук у помешканні тренера не виявив. Ба більше, всі сусіди, знайомі, спортивна федерація відгукувалися про Брякуса якнайприхильніше. Навіть впливові люди згори (а ви знаєте, що це має у нас першочергове значення!) висміяли версію про гніздо бойовиків, очолюване їхнім знайомим тренером. У минулому, до речі, відомим спортсменом.

Але поліцейське управління так легко не здавалося і вирішило змінити обвинувачення. Вести цю скандальну справу було доручено старшому слідчому Бенцику.

РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ,

У ЯКОМУ З’ЯВЛЯЄТЬСЯ ЩОДЕННИК ДОКТОРА БРЯКУСА

Старший слідчий Бенцик проводив допит. Він сидів за столиком у напівтемряві, направивши світло настільної лампи просто в обличчя Іванові. Це був його метод: створити максимальний дискомфорт обвинуваченому, аби той чимшвидше захотів говорити ПРАВДУ.

– То ви кажете, Сило, що жодних суперечок із загиблим доктором Брякусом не мали? – Бенцик крізь маленькі окуляри свердлив Івана такими ж маленькими очицями.

– Не мав, – глухо відповів той.

– Я би вас просив дивитися мені у вічі, коли відповідаєте, – пискляво крикнув Бенцик.

Далі встав і почав нервово ходити по камері.

– Тоді як ви поясните той факт, що експерти виявили навмисне пошкодження авто?! – Бенцик стояв над Іваном, а його голос лунав мало не як Божий глас. (Так думав старший слідчий). Насправді парубійко, сидячи, був якраз урівень з Бенциком, який стояв. Тому, коли хлопчина підняв голову, їхні носи мало не перечепилися.

Від несподіванки Бенцик відскочив.

– Це значить, – повільно мовив Іван, – що хтось хотів цієї аварії.

– От-от! – задоволено потер руки старший слідчий. – І кому, як не вам, вона була найвигідніша? Га, пане Сило?

Іван задумано почухав потилицю. В цього прокурора дивна логіка. Хіба не Брякус зробив його чемпіоном? Хіба не розповідав він дорогою про їхні грандіозні плани? Хіба не він збирався з понеділка подвоїти йому платню? Тепер же зі смертю наставника Іван опинився знову на вулиці.

– Вона була вигідна конкурентам Брякуса, – спокійно відповів Іван. – І взагалі, який дурень влаштовує аварію, якщо сидить поруч з водієм?

Бенцик не знайшовся, чим крити. Він налив собі з графина трохи води і надпив.

Справді, це міг зробити хіба божевільний. А на божевільного цей селюк не скидається.

У двері камери легенько постукали.

– Так-так, – невдоволено мовив Бенцик, хоча ця пауза врятувала його від відповіді на незручне запитання.

– Пане старший слідчий, – до камери просунулася кучерява голова помічника Льофи. – До вас прийшов брат доктора Брякуса. Він твердить, що приніс важливий документ. Властиво, йдеться про приватний щоденник небіжчика.

– Льофо, – аж запінився Бенцик, – не смійте розголошувати секретну інформацію в присутності обвинуваченого! На сьогодні – все! – кинув він Іванові і невдоволено хряснув дверима.

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТИЙ,

У ЯКОМУ МІХА ГОЛИЙ ПІДКИДАЄ СЕНСАЦІЮ

Міха Голий чимало знав про в’язницю (двічі її відвідав з короткою екскурсією), але не мав найменшого поняття, як витягнути звідти людину законним чином. Він перебрав у голові багато варіантів, але жоден з них не годився.

Міха зажурено лежав у своїй халабуді, закинувши ногу за ногу.

У двері пошкрябали: «Голий! Дай похмелитися!»

Це був Бідосько, колишній журналіст, який спився, продав квартиру і тепер мешкав у розвалюсі по-сусідству.

Раптом у голову Міхи прийшла геніальна думка, він підскочив і відчинив двері навстіж.

– Залізай! – махнув він Бідоськові і поліз під ліжко, шукаючи недопитий бутель з вином. – Є! – радісно крикнув хлопчина і розбовтав каламутну рідину.

Бідосько тремтячою рукою схопив склянку, залпом випив і обтер рота рукою.

– Є діло, – обійняв Голий за плечі сусіда. – У тебе ще є знайомі журналісти?

– Питаєш! – криво усміхнувся той. – Ціла купа!

– Мені треба найнадійнішого! – очі Голого аж горіли.

– Тоді Томич, – пошкрябав неголену пику Бідосько. – Бо хлопака! Завжди виручить.

– Так, пиши йому записку, – Міха знову порився під ліжком і витяг звідти старий зошит й огризок олівця.

Коли Бідосько нашкрябав кілька слів, Голий, прихопивши із собою газету з репортажем про чемпіонат з важкої атлетики, помчав у редакцію «Столичних новин».

– Ех, Бідосько, Бідосько! – зітхнув Томич, розглядаючи записку. – Знаменитий був журналіст, а от подружився з пляшкою – і пропав чоловік.

Він уважно подивився на підлітка, який нагадав йому власне невпорядковане дитинство.

– Я сподіваюся, ти не п’єш?

– Та ви що! – ображено підскочив Голий. – Мене від самого запаху верне!

– Добре, добре, – розгладив вуса з посмішкою Томич. – То ти кажеш, що чемпіон Республіки сидить у в’язниці? Це ж сенсація, малий! Ми доручимо цю справу найкращим репортерам.

– Будь ласка! – на очах Міхала виступили сльози.

– Не журися, синку, ми його звідти витягнемо! – Томич провів підлітка аж до дверей редакції. – А Бідосьці передай вітання! – гукнув він навздогін. – І хай зав’язує з чаркою!

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ,

У ЯКОМУ АГЕНТУ ФІКСІ ПРОПОНУЮТЬ ПОДАТИ У ВІДСТАВКУ

Генерал Хрунь був не в дусі.

– Що це таке! – верещав він на капітана Миколайчика, махаючи перед його носом «Столичними новинами». – Поліція арештувала чемпіона, бо він переміг Магдебуру, – генерал розстебнув верхній ґудзик мундира. – Ви розумієте, чим пахнуть такі статті?!

Капітан Миколайчик багатозначно мовчав. Він, ясна річ, розумів.

Генерал

1 ... 7 8 9 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу, Олександр Дюлович Гаврош», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу, Олександр Дюлович Гаврош» жанру - Дитячі книги:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу, Олександр Дюлович Гаврош"