Читати книгу - "Сто тисяч. Хазяїн, Іван Карпенко-Карий"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Роман. Ґедзь напав?
Мотря (взяла рядно, іде). Ґедзь.
Роман (стоїть на дверях). Скажи-бо мені, на кого ти сердишся — на мене чи на себе?
Мотря. На себе... Пусти.
Роман. На себе? За віщо?
Мотря. За те, що дурна.
Роман. Ха-ха-ха! Я бачу, що дурна, тільки від чого ж ти здуріла?
Мотря. Тікай з дверей, бо як стусону, то й ноги задереш.
Роман. Та ти божевільна?
Мотря. Сам ти божевільний! Що ти мені очі замазуєш? Я не сліпа і не глуха, чула, що їдеш на оглядини, бач, як вирядився.
Роман. Тю! Та я їду свиней купувать, ну, а як за одним заходом подивлюся на свиней і на Пузиревих дівчат...
Мотря (крізь сльози). Дивись, дивись, хоч нехай тобі і повилазить... (Штовха його од дверей і виходить.)
Роман (сам). Оце дівка! І я ж, здається, не з послідніх, а мало не впав. Оце робітниця, оце жінка — сама за косарем зв’яже! Та хоч би батько цапа скакав, а я таки женюсь на Мотрі.
Входять Копач і Калитка.
Ява Х
Роман, Копач і Герасим.
Копач. А садочок би отут у вас гарний був. Низинка, так і проситься, щоб засадить. Грушовку, слив’янку і вишнівку свою б мали. Ви достаньте дерева, а я вам пришлю садовника — він пустяк візьме... Побачите, який садок буде годів через три-чотири...
Герасим. Я ж кажу, що так. У вас на все порада готова.
Копач. А як же? Опит — велике діло! Садок улітку — як кожух зимою. Як ви полагаєте: в саму спеку під яблунею полежать, хе-хе-хе! А пасіка: бджоли гудуть, медом пахне... І господар старий тут походжає... Опит, опит! Зараз бачу, чого де треба.
Герасим. Ви все на витребеньках! На біса нам той садок? Нам земля потрібна, нам немає часу по садку ходить на проходку... А це що у вас?
Копач. Запас! Без запасу в дорозі не можна. Оце взяв у Івановни шматок сала і хліба на дорогу.
Герасим. Це вже й ви, як Клим! Сьогодня ж неділя, де ж таки снідать!
Копач. Опит говоре: запас біди не чинить.
Герасим. Ви ж поспієте на ранній обід, то невже ж таки Пузирі не дадуть вам попоїсти?
Копач. А як, буває, не застанеш дома?
Герасим. То навіщо ж так багато взяли?
Копач. Не журіться, я маю опит: це порція якраз.
Герасим. Отакого робітника візьми, за рік і вуха об’їсть.
Копач. А тепер, ле-козак, пур ашеве, сон е дюкасьєн, альом.
Вийшли.
Герасим (сам). От і вчений на язики, а дурний! Таки, що не кажи, а у нього є зайці в голові! Поїхали. Слава Богу. Не так мені ті оглядини, як те, що здихався. Тут такі діла, що треба думать та ще думать, а він слідком ходе за мною, і що не ступінь, то й порада...
Ява XI
Герасим і Параска.
Параска. Звели і нам коней запрягти.
Герасим. Навіщо?
Параска. У церкву поїду з Мотрею.
Герасим. Ще що вигадай! До церкви можна й пішки піти, тут недалеко — три верстви.
Параска. Туди три та назад три, то вже шість.
Герасим. Люде в Київ ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш потрудиться для божого дому й шість верстов — ай-ай-ай, а ще й богомольна! Важко вже тобі пішки піти до божого дому шість верстов... Худобу ганять в празник — гріх. Блажен чоловік, іже скоти милує.
Параска. Що ж, тобі більше коней жаль, ніж жінки?
Герасим. Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, що мала б відпочить, — гони в церкву. Це не по-божому і не по-хазяйськи.
Параска. Та й я ж цілісінький тиждень на ногах і роблю не покладаючи рук.
Герасим. То — ти, а то — коняка... Ти собі робиш, а коняка тобі. Та й знову — робота до роботи не приходиться. Хіба ти борону або плуга тягаєш? От якби ви вдвох з Мотрею крумера попотягали — то інша річ... Не дам коней. Пожалій скотину раз, вона тобі послуже десять раз... Іди пішки, Господь прийме твої труди і дасть тобі здоров’я.
Параска. Та чи ти ж з розумом? Всяке знає, що ми хазяїни неабиякі, а я буду тьопаться стільки світу пішки до церкви.
Герасим. Ото-то бо й є, що хазяїни, і кожний скаже, що це по-хазяйськи: скотинка одпочива, а хазяйка пішки. Іди, іди, Параско, пішки. Бог прийме твої труди... а коні одпочинуть — завтра робота...
Параска. Сором людям в очі дивиться! Та ми ж пішки поспіємо на шапкобрання. Так буде, як у ту неділю: люде з церкви, а ми в церкву.
Герасим. Не мніться, то поспієте і на херувими... а коней гріх ганять у неділю.
Параска. А бодай ти пропав з своїми кіньми разом.
Герасим. Параско! Не лайся, щоб я, часом, ради неділі не дав тобі по потилиці.
Параска. Бий, бодай тобі руки посохли! І ззамолоду з синяків не виходила, бий і на старість! У! Харциз — коняку жаліє, а жінку бити збирається. Тьфу!
Герасим. От же вдарю!
Параска. Бий, бий, я не тікаю!
Герасим. Ах ти ж відьма чортова, то ти оце мене дратувать заходилась, та я... (Кидається на Параску, хватає за очіпок.)
Входе Копач. Калитка цілує Параску.
Ява XII
Копач, Калитка і Параска.
Копач (заміча поцілунок). Старики — емпе-амуре! Ха-ха-ха! За щупом я сюда вернувся. (Бере щуп.) І на амури здєсь наткнулся! Собственний експромт! Адьє! Оставляю вас в пріятном тет-а-тет. Ха-ха-ха!
Завіса
Дія третя
Декорація та ж.
Ява І
Герасим одягнутий лежить на лаві, спить; а потім Роман.
Герасим (сонний, бормоче). Став рибний! Риба все линина... лини, карасі... (Стогне.)
Входить Роман.
Роман. Ого, батько сплять і досі. Що за знак? Чи не випили, буває, вчора? Тільки вони не охочі гулять, хіба хто могорича поставив, а на свої не будуть пить. Від своєї, кажуть, у грудях пухне. Навідаюсь потім, вчора приїхав пізно і не бачився ще з батьком. (Виходе.)
Герасим (сонний, бормоче, так бува в кошмарі.) Ва-ва-ва! О-о-о-ші! Го-ом, го-ом! (Балака ясніше.) Кругом, кругом усе моє. (Спить тихо, потім знову так саме.) Е-е-а-ам, а-а-ам. (Говоре хутко.) Не дам, не дам, не дам! (Стогне.) У-у-у! (Схоплюється.) Господи, помилуй! (Оглядається кругом.) Спав... Тьфу! Снилось, що кум гроші однімав. (Витира піт.) Аж упрів, так боровся, не давав. А
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сто тисяч. Хазяїн, Іван Карпенко-Карий», після закриття браузера.
