Читати книгу - "Таємничий суперник, Агата Крісті"

— Містер М. А.? — спитав він і всміхнувся. Його усмішка була відверто привабливою. — Сідайте ж, обоє.

Вони послухалися. Сам чоловік присів на стілець напроти Таппенс і підбадьорливо їй всміхнувся. Було щось таке у його усмішці, від чого звичайна зібраність покинула дівчину.

Оскільки він явно не схильний був починати розмову, Таппенс довелося заговорити першій.

— Ми хотіли знати... тобто чи не будете ви ласкаві розповісти, що вам відомо про Джейн Фінн?

—Джейн Фінн? А! — Містер Картер явно замислився. — Ну, питання в тому, що саме ви хочете знати про неї?

Таппенс підібралася.

— Не розумію, як це стосується справи.

— Не розумієте? Але, знаєте, стосується, справді стосується. — Він знову всміхнувся втомленою усмішкою й замислено продовжив: — 1 це підводить нас до того ж запитання. Що вам відомо про Джейн Фінн?

— Ну ж бо, — продовжив він, оскільки Таппенс і далі мовчала. — Ви повинні щось знати, якщо дали таке оголошення?

Він трохи нахилився вперед, і в його втомленому голосі з’явилася нотка наполегливості.

— Гадаю, ви мені розповісте...

Було щось дуже магнетичне в особі містера Картера. Ніби через силу Таппенс скинула з себе цей вплив, промовивши:

— Ми ж не можемо цього зробити, так, Томмі?

Але, на подив дівчини, компаньйон її не підтримав. Він не зводив очей з містера Картера, а коли заговорив, у його тоні лунала незвична нотка пошани.

— Насмілюся сказати, та дрібка, що ми знаємо, не становитиме для вас жодної користі, сер. Та все одно ми люб’язно вам усе розповімо.

— Томмі! — здивовано скрикнула Таппенс.

Містер Картер крутнувся на стільці. В його очах застигло запитання.

Томмі кивнув.

— Так, сер, я одразу вас упізнав. Бачив вас у Франції, коли служив у розвідці. Щойно ви увійшли до кімнати, я зрозумів...

Містер Картер підніс руку.

— Жодних імен, будь ласка. Тут мене знають як містера Картера. До речі, це дім моєї двоюрідної сестри. Вона готова іноді позичати його мені, коли випадає працювати над суто неофіційними питаннями. Ну, що ж. — Він переводив погляд з юнака на дівчину. — Хто розповість мені цю історію?

— Викладай, Таппенс, — скомандував Томмі. — Це твоя байка.

— Так, юна леді, викладайте все.

Таппенс послухалась і стала розповідати всю історію — від створення ТОВ «Молоді авантюристи» й далі.

Містер Картер мовчки слухав з тим самим втомленим виглядом. Раз у раз він підносив руку до губ, ніби намагаючись приховати усмішку. Коли дівчина закінчила, із серйозним виглядом кивнув.

— Небагато. Але наводить на роздуми. Ще й як. І якщо дозволите так сказати, ви — цікава молода пара. Не знаю, можливо, ви досягнете успіху там, де хиблять інші... Знаєте, я вірю в удачу — завжди вірив...

Він зупинився на мить, а тоді продовжив.

— Ну, то як? Ви шукаєте пригод. Як щодо того, щоб попрацювати на мене? Усе цілком неофіційно, як ви розумієте. Витрати беру на себе, та й навантаження помірне.

Таппенс дивилась на нього, розтуливши губи. Її очі ставали все ширшими.

— Що нам треба робити? — видихнула вона.

Містер Картер усміхнувся.

— Просто робіть те, що вже робите. Знайдіть Джейн Фінн.

— Так, але хто така Джейн Фінн?

Містер Картер серйозно кивнув.

— Так, гадаю, ви маєте право це знати.

Він відкинувся на своєму стільці, схрестив ноги, стиснув кінчики пальців і почав тихим монотонним голосом:

— Секретна дипломатія (що, до речі, майже завжди погана політика!) вас не обходить. Достатньо буде сказати, що на самому початку 1915 року з’явився певний документ. Це був проект секретної угоди — договору — називайте, як хочете. Його оформили для підписання різними діячами й склали в Америці — на той час нейтральній країні. Надіслали до Англії кур’єром, спеціально відібраним для цієї мети, молодим хлопцем на ім’я Денверз. Усі сподівалися, що справу тримали в такій таємниці, що витоків бути не могло. Такі надії зазвичай не виправдовуються. Хто-небудь завжди прохопиться!

Денверз відплив до Англії на борту «Лузитанії». Він віз дорогоцінні документи в цератовому пакунку, який тримав біля тіла. Це був той самий рейс, у якому «Лузитанію» підбили торпедою, і вона затонула. Денверз був у списку зниклих безвісти. Зрештою його тіло викинуло на берег, і його опізнали без будь-яких сумнівів. Але цератовий пакунок зник!

Питання в тому, чи його в нього відібрали, чи він сам передав його на зберігання комусь іншому? На користь останньої версії свідчило кілька подій. Після того, як корабель підбила торпеда, у ті кілька хвилин, коли спускали шлюпки на воду, люди бачили, як Денверз розмовляв з молодою американкою. Ніхто не помітив, щоб він їй щось передавав, але він міг це зробити. Мені здається цілком імовірним, що він довірив папери цій дівчині, вважаючи, що в неї яку жінки більше шансів безпечно доставити їх на берег.

Але якщо так, то де ця дівчина і що вона зробила з паперами? За останніми даними з Америки, видається ймовірним, що за Денверзом пильно стежили всю дорогу. Чи була ця дівчина у змові з його ворогами? Чи її саму переслідували, а чи взагалі обманом або силою змусили віддати дорогоцінний пакунок?

Ми взялися до пошуків дівчини. Це виявилося неочікувано складно. Її звати Джейн Фінн, і її ім’я дійсно значилося в списку вцілілих, але сама дівчина ніби крізь землю провалилася. Запити щодо її минулого нам мало чим допомогли. Сирота, працювала на Заході, як сказали б у нас, вчителькою молодших класів. Згідно з паспортом, прямувала до Парижа, де збиралася вступити на службу до шпиталю. Добровільно запропонувала свої послуги, і після недовгого листування її прийняли. Побачивши її ім’я в списку вцілілих, персонал шпиталю неабияк здивувався, адже вона не прибула на місце призначення, та й взагалі від неї нічого там не чули.

Одне слово, ми вжили всіх можливих заходів, щоб знайти юну леді — але все намарно. Ми шукали її по всій Ірландії, але відколи вона ступила на англійську землю, про неї ніхто не чув. Проектом договору ніхто не скористався, що було б цілком можливо. Тож ми дійшли висновку, що Денверз його таки знищив. Війна увійшла в іншу фазу, дипломатичний аспект відповідно змінився, і новий договір складати не стали. Чутки про його існування рішуче спростовували. Про зникнення Джейн Фінн більше не згадували, і вся ця історія відійшла в забуття.

Містер Картер