Читати книгу - "Слiди на дорозi"

Якою ж мірою недолуга наша система освіти. Вона спрямована на те, щоб зробити кожну дитину зручною для вчителя. Виховання самостійно мислячої, незалежної Людини, Особистості взагалі не стоїть як завдання перед сучасним вітчизняним освітянським процесом. З такої системи виходять хороші солдати, але хренові офіцери.

Аби вгамувати нудьгу, я міг прийти на урок зі своєю книжкою, що жодним чином не стосувалася шкільної програми, і читати її. Тому в учительському середовищі за мною закріпилася слава бунтаря. Ось таким чином негідник і бунтар — агресивний, хитрий і навчений тікати від проблем — входив у доросле життя.

Я ріс, скандалив з Бабусею з будь-якого приводу, одним словом — дорослішав. Завжди з великим нетерпінням чекав приїзду Мами, Дядька чи Тата. Для мене це завжди було великою подією, і коли це все ж таки відбувалося, бігав за ними скрізь, показував свої іграшки, позбутися мене вони могли, лише закрившись у туалеті. Але навіть там я їх діставав, ставлячи різноманітні запитання через двері, а запитань у мене було мільйон. Але врешті-решт всі їхали, і ми з Бабусею та Дідом знову залишались утрьох, кожний заклопотаний власними проблемами.

Колись, під час одного зі своїх рідкісних візитів, Тато взяв мене погуляти, і ми зайшли в гості до його друга. Я не пам’ятаю, що ми там робили і про що були розмови, але одна Татова фраза врізалася мені у свідомість:

— Синку, запам’ятай, ти хороший хлопчик, дуже розумний, щоб там хто не казав. У тебе завжди і все має бути найкращим. Ніколи не розмінюйся на щось дешеве, це стосується всього, у тому числі, й людей. Якщо це дівчина, то вона має бути найгарнішою і доброю, якщо це одяг, то він має бути якісним, і будь-яка інша річ теж має бути найкращою. Нехай у когось щось з’явиться раніше, але ти ніколи не поспішай У тебе буде все, що ти захочеш, але згодом… головне, не розмінюйся на дріб’язок. Знай собі ціну, та лише не зазнавайся ніколи.

Оглядаючись у минуле і згадуючи пережите, завжди переконуюсь у Батьковій правоті. У мене завжди відбувалося все, чого дуже сильно хотів. А ось з розмінюванням на дрібниці… Це складне питання. Часто думав, що розмінююсь на дрібниці. Коли трапляється у житті щось складне чи погане, ми водночас отримуємо новий досвід та знання. Ми набираємося мудрості, наше мислення змінюється, і увесь світ також змінюється у наших очах, а те, що видавалось колись найважливішим, найбільш значущим, згодом втрачає вагу. Люди, до яких ми тяжіли чи яких поважали, згодом починають дратувати й більше не викликають колишньої пристрасті чи пошани. Кожний новий життєвий досвід перетворює світ, і ми бачимо його по-іншому. Наше мислення еволюціонує, і це чудово, але є в цьому й дрібка смутку: озираючись назад уже з якимось багажем життєвого досвіду, ми применшуємо важливість власних досягнень, і нам здається, що роки прожиті задарма. Але це не так, якщо ти робиш розумні висновки з подій, що відбуваються. Все у світі відносно, і щоби ми не здійснили, завжди знайдемо базу для порівняння, яке здатне принизити значимість нашого досягнення. На все можна поглянути, як на дурницю, абсолютно на все.

Але я знаю: коли ти дивишся в очі смерті, то гарячково намагаєшся згадати свої гідні вчинки чи яскраві враження. Особливо ті добрі справи, про які ніхто не знає. Добрий вчинок — це як твердо конвертована валюта в момент смерті. І ти швидко водиш руками навколо себе в пошуках тих монеток, і потрібно поспішати, адже помираєш. І якщо раптом ти зрозумів, що у тебе за спиною немає таких вчинків, холодний піт заливає тебе, і навіть на секунду перестаєш помирати, тому що помирати стає страшно.

Але це я пізнаю згодом, а поки що — навчаюсь у дев’ятому класі і вперше по-справжньому закохався. Мені сподобалася дівчинка із сусіднього двору. Я приходив туди щодня, аби побачити її. Шукав спільних знайомих, щоби бодай опинитись із нею поруч в одній компанії. Врешті-решт ми зазнайомились. Я дізнався, що один із моїх друзів також мав до неї симпатію, але вона його не сприйняла. Хлопець мав хорошу репутацію на районі, але у нього нічого не вийшло. Страшнувато, блін, але мене це ще більше мотивувало довести справу до кінця. Хитрий чоловічий план, домовлений з товаришем — і ми вже граємо в карти на бажання у покинутому будівництві. Як справдешній шулер я домігся, аби мій друг побажав, щоби Вона мене поцілувала. Дівчинка знітилася, що й очікувалось, і я, відповідно до плану, запропонував відійти трохи вбік, щоб ніхто не бентежив її.

Стоячи за рогом, ми дивилися один на одного.

— Я не вмію цілуватися, — промовила вона, опустивши голову, але все ще дивлячись на мене.

— Можеш просто чмокнути, — через силу пожартував. Я насправді також страшенно ніяковів.

Вона мовчала. Бачачи її ніяковість та знаючи, що вона зазвичай сміливіша, я збагнув, що подобаюсь їй, і саме тому вона знітилась. За кілька секунд, натхненний своїм відкриттям, сказав:

— Слухай, давай я тебе поцілую, а всім скажеш, що ти все зробила і виконала бажання. Піде?

— Добре, — промовила вона, нарешті посміхнувшись.

— Заплющуй очі.

Вона заплющила оченята, я трішки нахилився до неї і поцілував у губи. Потім взяв за руки і сказав:

— А знаєш, що ти мені подобаєшся?

— Ні, — на її щоках з’явився рум’янець.

— Ну, тепер знаєш, — тихо засміявся. — Будеш моєю дівчиною?

Помовчавши кілька секунд, вона широко посміхнулась і відповіла:

— Так.

Моя дитяча, а втім вже така доросла «багатоходівка» увінчалася успіхом. А через два дні відчув, що мені вона стала зовсім не цікавою, й симпатія пропала враз. Я знову отримав те, чого домагався, і знову розмінявся на дрібниці… Причому не відпускало відчуття, що в цій ситуації дрібницею міг бути саме я.

* * *

А ще у школі в мене відкрився підприємницький хист. Ооооо, вчителі не мали до цього жодного стосунку. У п’ятому класі я захопився нумізматикою. Якось сидів на уроці малювання і за звичкою займався фігнею — патякав на останній парті зі своїм однокласником. Раптом у рамках звичайного хлопчачого випендрьожу він мені показав британську монету в десять пенсів із портретом королеви на аверсі й левом з короною на голові на реверсі. Тоді я, мабуть, уперше тримав у руках іноземну монету. Вона була неймовірно прекрасною. Напевне, у мені запалала прадавня людська жадібність. Очевидно, так само старий ломбардець зважував на руці золоту монету, міркуючи, чи це не підробка. Монета