Читати книгу - "Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем"

Будь він проклят, цей Котовський!

- Він тебе в спокої не залишить, - твердо промовила Ксюша.

- То я й без тебе знаю! – посміхнулась я. – Він викине мене з роботи, та ще й такі рекомендації залишить, що…

- Та ну тебе! Не дури! Це ж хижак! Ти показала спротив. Але ти ж його не вкусила, не вдарила коліном в пах, врешті решт! – голос Ксюші звучав досить бадьоро. – Ти йому взагалі нічого страшного не зробила. Подумаєш, по обличчю вліпила! Ні, подруго. Він хоче тебе завоювати. Так що, якщо ти вчасно включиш мозок і піддасися, ніякої катастрофи не буде.

Якби я була істеричкою, я б видерла Ксюші очі. Певне, то варто було зробити, але я якимось чудом себе стримала. І звідки в тій голові такі дурні ідеї?!

Спочатку той корпоратив, тепер ось таке…

- Це була твоя гарна новина? – ледь стримуючись, холодно поцікавилась я.

- Ні, - мотнула головою Ксюша. – Гарна новина в тому… - вона витримала театральну паузу, явно дразнячи мене. – В тому, що це мрія, а не чоловік!

- Що? – здивувалась я.

- Ну дивись, - Ксюша в ту ж мить всунула мені під ніс фейсбук-сторінку Котовського. – Ось, ось тут дивись! Вільний! Розумієш? Не розлучений, не жонатий, не в стосунках, дітей, здається, теж нема. Вільний! То одразу дві переваги. По-перше, від ревнощів ніхто не спробує видерти тобі очі…

Я б не зарікалась, в нас багато в офісі бажаючих виправити це "вільний"…

- А по-друге, то є шанс на нормальні серйозні стосунки! – вигукнула Ксюша, наче я мріяла про Котовського, як і всі мої незаміжні колеги. – Так, наступне. Йому навіть нема тридцяти!

- Ну так буде.

- Буде! В наступному році буде! А не шістдесят через три місяці! – фиркнула Ксюша. – Йому тридцять, тобі двадцять чотири. Це, чорт візьми, чудова різниця!

Дійсно чудова, тільки не в випадку Данили Сергійовича.

- Далі. Ти бачила? Це його квартира. А це його машина! А ось – та-дам, Олюсик! – він сам! Ти серйозно відмовилась спати з цим красунчиком?

Я напружено кивнула, на всякий випадок вирішивши не уточнювати, що до "спати" ми з ним не дійшли, а коридорне побачення закінчилось набагато раніше.

- Не будь дурною, - відрізала Ксюша. – Піддайся спокусі, Олюсик, і в тебе буде шикарний мужик. Навіть якщо він тебе потім звільнить, рекомендації псувати не стане.

- Ксюша, я не…

- Ну що тобі варто?! – запричитала подруга. – Ти ж не хочеш втрачати цю роботу. Вона тобі правда подобається. Ти задоволення отримуєш від того, чим займаєшся. Ну так у чому проблема? Якщо він тобі запропонує…

Це вже занадто!

- По-перше, - я піднялась зі стільця і нависла над Ксюшею, - мені ніхто ще нічого не пропонував, і, може бути, в Котовського геть в голові такого немає! Може, він просто перебрав зайвого на святі! – я не стала уточнювати, що Данило був тверезий, як скло, і взагалі не дуже захоплювався спиртним. – По-друге, навіть якщо запропонує, я йому відмовлю! І мені все одно, що мені за це буде. Хай він буде хоч сто разів красивим, багатим, розумнім та привабливим, я його терпіти не можу. Та що там, я його ненавиджу! Він хам, свиня і горделива скотина!

- Але…

- А по-третє, - закінчила я, - виплату за минулий місяць я вносила самостійно, в тебе все не виходило. Тепер твоя черга. А якщо не заплатиш, скажу хазяйці, що сама платитиму!

Ксюша спохмурніла. Це була серйозна погроза. Хазяйка квартири відносилась до мене більш-менш добре, вона навіть почекала б кілька днів оплати. Та й дякуючи корпоративу, в мене було чим заплатити за місяць…

А ось Ксюшу наша Лідія Максимівна терпіти не могла. Що ж, в цю конкретну секунду я дуже навіть поділяла її почуття. В цьому був сенс – Ксюша вміла дістати, коли їй щось стріляло в голову.

- Ну що ти, - спробувала якось примиритись вона. – Олю, ну я ж допомогти хочу…

- Ти вже помогла! – відмахнулась я. – З мене досить! Завтра я прийду на роботу і буду поводити себе так, як звичайно.

- І надягнеш нормальну блузку? – з надією уточнила Ксюша.

Я проігнорувала її пропозицію. Зваблювати шефа я не буду. Вислужуватись перед ним і просити пробачення за свою вчорашню реакцію теж. Нехай звільняє! Подивимось, чи довго цей відділ буде жити без постійно працюючої Олі. І де вони ще знайдуть іншу таку дурну, що буде все робити і терпіти розпусту в виконанні Васнецова?

Ось лишень, скільки б я не вдавала з себе сміливу, факт залишався фактом. Відділ шеф, може, і втратить, а я-то точно буду без роботи. Якщо Котовский, звісно, не проявить чудеса розуміння і не забуде про те, що сталось, раз і назавжди.