Читати книгу - "Брехня, Надія Борзакова"

Глава 5

Наші дні.

Я не впізнавала рідні місця. Вулиці, будинки, магазини .... Зовсім інші. Незнайомі. А може справа в тому, що тепер інша я і тому підсвідомість перебільшує природні зміни, що відбулися? Швидше за все.

Так чи інакше, я не відчувала себе тут вдома. Це місто здавався настільки ж чужим, як і Варшава. Сподіваючись, що це тільки перше враження, я проскочила перехрестя і хвацько звернула через подвійну суцільну на подвір'я. Якщо зловлять із задоволенням заплачу штраф. А безпеці маневру я переконалася, так що ...

Але поліцейських поруч не виявилося. Припаркувавшись біля під'їзду, я вийшла з машини. Дістала з багажника невелику валізу. Решті речей доведеться валятися на пошті, доки я їх не заберу - не приїжджати ж додому з усіма пожитками, з огляду на моє бажання зберегти таємницю. А досить багато і зовсім залишилося в будинку Дерека. Ощадливій мені було шкода їх втрачати, але повертатися я не планувала. Ні-ко-ли. Від цієї думки потепліло на душі.

- ВІКА! - сестра ледь не збила мене з ніг, - Ти все ж приїхала!

Це «все ж» дряпнуло всередині. Всупереч даною мною обіцянці сестра, виходить, сумнівалася, що я приїду на її випускний. Тому, що вдома я не бувала жодного разу за ці дев'ять років.

- Доню! - до неї приєдналася мама. І тепер вони обидві стискали мене в обіймах, - Чому не попередила? Ми б зустріли в аеропорту.

- Хотіла зробити сюрприз. І я машиною.

- У таку далечінь ... Ой, а Дерек ....

- У відрядженні. Готує грунт для купівлі франшизи, - як же приємно сказати хоча б частину правди. Його від'їзд був дуже доречним, полегшивши реалізацію плану. Я сумнівалася, що колишній чоловік спробував би мене утримати силою. Все ж не давати розлучення це одне, а обмежувати свободу зовсім інше. А він не така людина.

Швидше за все. Оскільки деякі риси характеру цього чоловіка відкрилися лише через роки знайомства, стверджувати я не могла.

- Може навіть не зможе приїхати на випускний, - усіма силами приховуючи надію на це, я дала себе відвести.

- Як шкода. Але робота є робота.

Мама продовжувала говорити, але слова вислизали від дезорієнтованої виглядом квартири свідомості. Звичайно я знала, що батьки зробили ремонт. Більш того: він і знята на час робіт квартира були моїм подарунком мамі з татом на річницю весілля. І результат, який я побачила на фотографіях і відеозаписах мені подобався. Я навіть не думала якось, наскільки мало тепер залишиться від будинку, в якому минуло моє дитинство. Правда в той момент я не планувала повертатися ...

- В реальності ще краще, ніж на фотографіях, правда?

- Так, - я широко посміхнулася, - звичайно.

Я скинула туфлі і пройшла слідом за мамою і сестрою в кухню. З насолодою вдихнула знайомий запах випічки. Ось він не змінився. Такий самий, як я пам'ятала.

Оля вмостилася навпроти і стала несвідомо розглядати мене так само, як робила дитинстві. Бути кумиром молодшої сестри і приємно, і страшно.

Тим часом на столі матеріалізується обід з трьох страв. Ех, навряд чи мені коли-небудь світить навчитися готувати як мама. Смішно: засвоївши юриспруденцію в одному з найпрестижніших європейських університетів, я не здатна зварити борщ.

Ми почали їсти і кілька хвилин провели в мовчанні. Коли ж тарілки спорожніли, я почала говорити першої. Хоч ми спілкувалися майже кожен день, деякі подробиці допоможуть уникнути можливих питань, до яких я не готова. Адже здивування моїм приїздом без Дерека очевидне.

І, хоч рішення почекати в новинами з кожною хвилиною здавалося все менш вдалим, змінювати його я не планувала. Ніщо не повинно затьмарити Олін випускний. Він буде казковим. Таким, якого не було в мене. Потім прийде час приголомшити батьків відразу двома новинами: моїм розлученням і бажанням сестри вступати тут, а не в Польщі.

Обмінюючись новинами, ми пройшли в мою стару кімнату. Якщо вся квартира була повністю перероблена, то вона за винятком кількох дрібниць не змінилася. На мить здалося, що ці роки лише поганий сон з тих, які бачиш з перевтоми. Що зараз я почую знайомий сигнал клаксона, а кілька хвилин по тому побачу ...

- Ми майже нічого не змінили, - промовила мама, - Думали, якщо ви приїдете і захочете зупинитися тут, тобі буде приємно ...

- Мені приємно, - намагаючись не дати підступили сльозам звучати в голосі, сказала я.

- Не схоже, - почала було Оля, але мама шикнула на неї.

- Це просто ностальгія, моя люба. Зайшовши сюди у мене виникло відчуття, що мені завтра до школи, - пояснила поспіхом під недовірливим поглядом сестри, - Колись і ти відчуєш щось подібне.

- Навряд чи я буду сумувати за школою.

- Не за школою. За юності, - я відкрила валізу і дістала звідти сукню. У ньому її улюблена актриса відвідувала один із заходів. Червоного кольору, але вельми стриманого крою - трохи вище колін і з неглибоким у-подібним вирізом воно ідеально підійде до події, - А це тобі для гідного прощання з одним з її етапів.

- Це ж надягала Кетрін на презентацію Мейбеллін, - зойкнула Оля. Повертівши сукню так і сяк, вона побігла приміряти.

- Даремно ти її балуєш. Сукня ж вже давно куплена і ...

- Вона хотіла це, ма-амо, - я обняла її, - Такий вечір все ж раз в житті буває.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно