Читати книгу - "Іграшка в руках мафії, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

- Ігри для малюків закінчилися, Бібі. Прийшов час зіграти по-дорослому ...

Закривши очі, мені залишалося лише сподіватися на те, що я страждала слуховими галюцинаціями. Дуже хотіла, щоб зараз мені все здавалося і чулося ... Але забутися мені заважало гаряче дихання Марко на моїй шкірі. Його нахабні руки, які торкалися до мене і те, що його очі обпалювали кожен сантиметр під своїм пильним, допитливим поглядом ... немов плавили шкіру. Цей хлопець умів довести до межі. Умів викликати такі емоції, після яких можна було просто не знайти себе.

- А ми колись грали по-іншому? Мені здавалося, що ти завжди брав від гри максимум ...

Нападати. Мені потрібно було нападати. Якби він зараз зрозумів, що загнав мене в кут, нічим хорошим для мене б це не скінчилося. Не тут і не зараз.

Марко, лише криво посміхнувшись, змусив мене здригнутися від того, як щось м'яке доторкнулося до моїх грудей ... Відчувши кругові рухи, виведені на моїй шкірі, я, моментально почервонівши, опустила погляд нижче.

Хлопець звідкись взяв губку і почав повільно, практично обережно, натирати моє тіло.

Межі особистого простору були порушені до такої міри, що я навіть не відразу знайшла, що йому сказати ...

- Щ-що ... ти ...

Я спостерігала за тим, як губка повільно ковзала вниз, залишаючи доріжку піни на моєму животі. Рука хлопця усвідомлено опускалася все нижче і нижче.

- Ти правда вирішила, що наші ігри переходили дитячі кордони? - Я навіть не відразу зрозуміла, що він поставив запитання. Тим більше не вловила його сенсу. Пильно дивилася на руки хлопця ... Дивилася на те, що йому вистачило нахабства витворяти та не могла повірити, що він посмів зайти так далеко. Так далеко, що після цього мені буде соромно дивитися в його очі. Пекельні, такі застрашливі, які гіпнозують ... очі.

- Не смій, - встигла прошепотіти в той момент, коли губка ковзнула ще нижче ... і тепер він торкався до мене там, де ніхто і ніколи не торкався.

- Не сміти що? - Знову нахилившись наді мною, він наблизився так, що мені раптом здалося, що зараз буде поцілунок, - робити це?

Все що я змогла це тільки видати здавлений стогін ... Тому що те, що відбувалося було за гранню розумного. За гранню мого розуміння.

Це було настільки скандально. Суперечливо. Настільки недозволенно. Настільки брудно і... несподівано приємно?!

- Перестань. Припини це робити! - Закричавши якомога сильніше, я вперлася долонями в його груди й спробувала його хоч якось відштовхнути.

- Запам'ятай, малятко, за кожне твоє "ні" наступить покарання!

І тут стався вибух - емоційний, фізичний ... Господи, я не знала, що це було, з чим порівняти і як назвати ...

Мої очі відкрилися від того, що я відчула, як він торкався до мене пальцями ... Там ... Він торкався мене ТАМ!

У цей самий момент моя свідомість вибухнула від розуміння того, що для Марко Генуальдо більше не існувало ніяких рамок. Ніяких. Абсолютно. Це вже більше не були порожні слова. Це були цілеспрямовані, конкретні дії. Він переступив якийсь бар'єр, який розділяв нас. Наступав так, що зносив всі перепони.

- Скажи мені зупинитися, і я це зроблю, - хрипким голос прошепотів в мої губи. Тільки проблема була в тому, що я не могла нічого сказати ...