Читати книгу - "Сфера"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Пам’ятайте, вона сьогодні не працює, — були останні слова Енні, перш ніж зникнути в ліфті.
Джосія, худорлявий, із заліпленим ластовинням обличчям, усміхнувся до Мей, поглянувши на неї блакитними незмигними очима.
— Дуже раді з тобою познайомитися.
Деніз, висока худорлява американка азійського походження всміхнулася до Мей і заплющила очі, немовби смакувала миттєвістю.
— Енні вже казала, що ви давні подружки. Енні у нас тут душа і серце, тому дуже раді, що ти з нами.
— Енні всі люблять, — додав Джосія.
Мей аж зніяковіла від їхньої пошани до Енні. Однозначно старші за неї, а поводяться так, наче йдеться про якесь заїждже велике цабе.
— Розумію, що це, може, і зайве, — сказав Джосія, — але якщо не заперечуєш, ми тобі влаштуємо повноцінну екскурсію для новачків. Не заперечуєш? Нудно не буде, обіцяємо.
Мей засміялася, охоче погодилася і рушила слідом за ними.
День розплився у скляних офісах і коротких, надзвичайно теплих знайомствах. Усі, з ким вона знайомилася, були дуже зайняті, майже перевтомлені, проте аж сяяли, знайомлячись із нею; тішилися, що до них на роботу прийшла подружка Енні… Повели показувати медичний центр, відрекомендували докторові Гемптонові, завідувачу з дредами. Потім показали клініку невідкладної допомоги з медсес-трою-шотландкою у реєстратурі. Відтак оглянули органічні сади площею сто квадратних ярдів, де двоє фермерів працювали повний робочий день, розповідаючи чималому гуртові працівників «Сфери» всяку всячину, поки ті куштували щойно достиглу моркву, помідори і листову капусту. Подивилися на поле для міні-гольфа, відвідали кінотеатр, помилувалися доріжками для боулінгу, зайшли до продуктового магазину. Нарешті у віддаленому, як Мей розуміла, закутку кампусу — бо далі за парканом уже виднілися дахи готелю «Сан-Вінченцо», де зупинялися гості «Сфери», — вони побували у гуртожитках. Мей уже дещо чула про них, бо Енні якось обмовилася, що ночувала в кампусі, а тепер із більшим задоволенням спить у гуртожитку, ніж у себе вдома. Ходячи коридорами, дивлячись на охайні помешкання, кожне з невеличкою кухонькою, а в кімнаті — письмовий стіл, м’який диван і ліжко, Мей не могла не погодитися з їхньою привабливістю.
— Зараз маємо сто вісімдесят кімнат, але ми швидко розширюємося, — сказав Джосія. — У кампусі близько десяти тисяч людей, тому завжди так стається, що якийсь відсоток співробітників працює довше або ж хоче вдень передрімати. Ці кімнати завжди безплатні, завжди чисті — залишається лише перевірити онлайн, які з них вільні. Їхня популярність швидко зростає, і вже у найближчі роки плануємо мати хоча б кілька тисяч таких кімнат.
— А після святкувань, сьогодні у нас теж свято, гуртожитки повнісінькі, — сказала Деніз, якось ніби по-змовницькому підморгнувши.
Екскурсія тривала до вечора, заходили на кулінарні курси куштувати тамтешньої їжі, нагодилися на молоду шеф-кухарку, яка готувала тварину цілком, без залишку. Вона подала Мей смажене свине рильце, що смаком нагадувало копчену свинячу грудинку, тільки було жирніше; їй дуже сподобалося. На своєму шляху вони зустрічалися з іншими екскурсіями, з групами студентів, купою рознощиків і, здається, із сенатором і його помічниками. Минули аркаду, заставлену старовинними пінболами, бадмінтонний корт під дахом, де, за словами Енні, працював колишній чемпіон світу, отримуючи гарантований гонорар. Коли Джосія з Деніз привели її назад у центр кампусу, вже починало смеркатись, а співробітники розставляли на траві і запалювали тікі — смолоскипи на бамбукових палицях. У сутінках юрмилися кілька тисяч сфероїдів; стоячи серед них, Мей подумала, що в жодному іншому місці не хотіла би працювати так, як у цій компанії. Її рідне місто, решта Каліфорнії та й уся Америка видавалися якимсь хаотичним безладом у недорозвиненій країні. Вже за парканом «Сфери» — гуркіт і боротьба, падіння і бруд. А тут усе налагоджено. Найкращі люди створили найкращі системи, а найкращі системи приносять гроші, необмежені кошти, на які і створено все це — найдосконаліше місце роботи. І це природно, подумала Мей. Бо лише утопісти здатні побудувати утопію.
— Оця тусовка? Це так, дрібниці, — запевнила її Енні, коли вони переступали з ноги на ногу біля фуршетного столу, завдовжки щонайменше у сорок футів. Уже стемніло, насувалася нічна прохолода, але тут, у кампусі, чомусь було тепло, всюди палахкотіли сотні смолоскипів, від яких падало бурштинове світло. — А це Бейлі придумав. Його не дуже тягне до Матері-Землі, бо він весь у зорях, у порах року, і літнє сонцестояння — це точно його задумка. Він потім з’явиться і привітає товариство. Принаймні, завжди так робить. Торік прийшов у сімейній майці. Дуже пишається своїми накачаними м’язами рук.
Мей з Енні на соковито-зеленому лужку понакладали собі їжі у тарілки, а потім знайшли затишне місце у кам’яному амфітеатрі, вбудованому у високий вкритий травою схил. Енні долила Мей у келих із пляшки рислінгу, який, пояснювала вона, теж робили у кампусі — нова рецептура, калорій менше, алкоголю більше. Мей поглянула на лужок, на шиплячі смолоскипи, що вишикувалися рядами, вказуючи охочим шлях до всіляких забав — лімбо, кікбол, електрик-слайд, — нітрохи не пов’язаних із сонцестоянням. Отой буцімто випадковий перебіг вечірки, відсутність будь-якої обов’язкової програми не викликали в її учасників великих очікувань, але водночас і перевершували їх. Дуже швидко всі нажлуктилися, і невдовзі Мей загубила Енні, потім заблукала і нарешті прибилася до майданчиків для бочче, де зібрався невеликий гурт старших сфероїдів, всім не менше тридцяти, які канталупами збивали кеглі. Потім повернула назад на галявинку і приєдналася до гри, яку сфероїди називали «Га» і в ній нічого не треба було робити, лише лежати, поклавши свою руку чи ногу на руку чи ногу свого сусіда. Коли хтось біля тебе казав «Га», треба було сказати це «Га», відразу за своїм сусідом. Дуже недолуга гра, але вона стала Мей у великій пригоді, бо у неї запаморочилася голова і хотілося лягти на траву.
— Поглянь на оту. Тихенько дрімає.
Голос долинув звідкись збоку. Мей усвідомила, що ці слова, мовлені чоловіком, стосуються саме її, і розплющила очі. Над нею — нікого. Лише небо, здебільшого чисте, лише невеличкі клапті хмар швидко пливли по небу до моря. Повіки у Мей поважчали, але вона знала, що пора ще не пізня, ще й десятої, мабуть, немає, і їй не хотілося, щоб сталося так, як це з нею часто бувало, коли засинала після двох-трьох келихів вина, тому підвелась і пішла шукати чи то Енні, чи то рислінг або і те, й те. Відшукала фуршетний стіл, у руїнах, немовби сплюндрований дикими звірами чи вікінгами, і поплелася до найближчого бару, де рислінгу вже не мали, а пропонували мішанину з горілки та енергетичного напою. Пішла далі, запитуючи у випадкових перехожих, де є рислінг, аж побачила, як перед нею майнула тінь.
— Отам є рислінг, — мовила тінь.
Мей обернулась і побачила окуляри, в яких віддзеркалювалася синь, а за ними нечіткі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сфера», після закриття браузера.