read-books.club » Детективи » Дзеркало судді 📚 - Українською

Читати книгу - "Дзеркало судді"

140
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дзеркало судді" автора Гілберт Кійт Честертон. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 47
Перейти на сторінку:
запитання, доки не одягне на голову споруду з кінського волосся з дрібними кісками на потилиці і сивими кучериками по боках, як у літньої матрони вікторіянських часів. Вони визнали б це безглуздою примхою. Адже прокурор зовсім не схильний до примх, він усього лиш дотримується світських умовностей. Але ті люди визнали б це примхою, оскільки сном і духом не відають про англійських юристів і взагалі їм навіть не відомо, що таке юрист. Ну а юрист, своєю чергою, не знає, що таке поет. Він не розуміє, що примха одного поета для інших поетів зовсім не виглядає примхою, йому здається безглуздим, що Орм гуляв дивовижно красивим садом дві години, вбиваючи час повним неробством. Святий Боже! Адже поет прийме як належне, коли дізнається, що хтось бродив по цьому саду цілих десять годин підряд, творячи вірш. Навіть захисник Орма геть нічого тут не второпав. Йому навіть в голову не прийшло поставити обвинуваченому запитання, яке саме напрошується.

— Що ж це за запитання? — зацікавився Беґшоу.

— Заради Бога, зрозуміло, треба було запитати, який вірш він написав у ту ніч, — відповів отець Бравн, починаючи втрачати терпець, — який саме рядок йому не вдавався, якого епітета він шукав, якої досконалости прагнув досягти. Були б у суді люди з відповідною освітою, здатні зрозуміти, що таке література, вони б без найменших зусиль втямили, що Орм займався там справжньою роботою. Фабриканта ви неодмінно запитали б, як йдуть у нього справи на фабриці. Але нікого не цікавлять обставини, за яких створюють вірші. Адже складати вірші — все одно що вдаватися до неробства.

— Ваші аргументи пречудові, — погодився детектив, — тоді навіщо ж він ховався? Навіщо заліз по гвинтовій драбинці вгору і стирчав там — адже драбинка ця нікуди не вела!

— Змилосердьтеся наді мною, та саме тому, що вона нікуди не вела, це ж ясно як Божий день! — вигукнув отець Бравн, починаючи хвилюватися. — Адже кожен, хто хоч мигцем бачив галерею над садом, що підносилась у нічну пітьму, легко може зрозуміти, що творчу душу, як малу дитину, нестримно вабить туди.

Він замовк і стояв, кліпаючи, серед повного мовчання, а потім вибачливим тоном сказав:

— Пробачте великодушно, хоча мені здається дивним, що жоден з тих, що були присутніми, не взяв до уваги таких простих обставин. Та була ще одна важлива обставина. Хіба ви не знаєте, що поет, як і художник, знаходить один-єдиний ракурс. Усяке дерево, або, скажімо, корова, що пасеться, або хмарка, що пропливає над головою, до певної міри наповнені глибоким сенсом, так само букви складають слово, якщо їх поставити у визначеному порядку. Ну ось, лише з тієї високої галереї можна було побачити сад в потрібному ракурсі. Вид, який відкривався звідти, такий же неймовірний, як і четвертий вимір. Це було щось на кшталт чаклунської перспективи, на кшталт погляду на небо зверху вниз, коли зірки немов ростуть на деревах, а ставок, що світиться, подібний до місяця, що впав на землю, як у чарівній казці, що розповідають дітям на сон. Орм міг би споглядати усе це до безконечности. Скажіть йому, що цей шлях нікуди не веде, поет відповів би, що він уже привів його на край світу. Та невже ви вважаєте, що він міг би сказати таке, коли давав свідчення? І навіть якби у нього язик повернувся це вимовити, що б тоді ви самі відповіли б йому? Ось ви міркуєте про те, що людину повинні судити рівні йому. Тоді чому ж серед присяжних не було поетів?

— Ви говорите так, ніби самі поет, — сказав Беґшоу.

— Дякувати Господеві, це не так, — відповідав отець Бравн. — Дякувати всемилостивому Господеві, священик милосердніший від поета. Борони вас Боже дізнатися, яке спопеляюче, яке жорстоке презирство відчуває цей поет щодо всіх вас, — краще вже кинутися в Ніягарський водоспад…

— Можливо, ви глибше від мене знаєте творчу натуру, — сказав Беґшоу після тривалого мовчання. — Але врешті-решт моя відповідь доволі проста. Ви здатні лише стверджувати, що він міг би зробити те, що зробив, і при цьому не скоїти злочину. Але ж так само можна вважати істиною, що він, усе ж таки, злочин скоїв. І дозвольте запитати, хто, окрім нього, міг зробити це?

— А ви не підозрюєте лакея на прізвище Ґрін? — задумливо запитав отець Бравн. — Адже його свідчення доволі плутані.

— Он воно що, — перебив його Беґшоу. — На вашу думку, злочин скоїв Ґрін.

— Я глибоко переконаний у зворотному, — заперечив священик. — Я тільки хочу з’ясувати вашу думку щодо цієї дивної події. Адже відлучався він з дріб’язкової причини, захотів випити, або пішов на побачення, або щось подібне. Та вийшов він через хвіртку, а назад переліз через садову загорожу. Іншими словами, це означає, що двері він залишив відчинені, а коли повернувся, вони були вже зачинені. Чому? Та тому що Якийсь Незнайомець уже вийшов через них.

— Убивця, — невпевнено пробурмотів детектив. — Ви знаєте, хто він?

— Я знаю, як він виглядає, — відповів незворушно отець Бравн. — Тільки це одне і знаю напевно. Він, так би мовити, у мене на очах входить в парадні двері при світлі лампи, що тьмяно горить в передпокої, я бачу його, бачу, як він одягнений, бачу навіть риси його обличчя!

— Як вас розуміти?

— Він дуже схожий на сера Гемфрі Ґвина, — продовжував священик.

— Що за чортівня? — вигукнув Беґшоу. — Адже я бачив, як Ґвин лежав мертвий, опустивши голову в ставок.

— Саме так, саме так і було, — відповів отець Бравн.

Дещо помовчавши, він неквапливо продовжив:

— Повернімося до вашої гіпотези, чудової в усіх відношеннях, хоча я особисто не цілком з вами згоден. Ви вважаєте, що вбивця увійшов через парадні двері, застав суддю в передпокої, ув’язався з ним у боротьбу і розбив ущент дзеркало, після чого суддя вибігу сад, де його і застрелили.

Мені усе ж таки все це видається дуже сумнівним. Припустимо, суддя і справді задкував через увесь передпокій, а далі через коридор, але все одно в нього була можливість обрати один з двох шляхів до відступу: він міг попрямувати або в сад, або ж у внутрішні кімнати. Найімовірніше, він обрав би шлях, який веде всередину будинку, хіба не так? Адже там, у кабінеті, лежав заряджений пістолет, там же у нього був і телефонний апарат. Зрештою і лакей його був там, або принаймні він мав підстави так думати. Мало того, тоді він навіть виявився б ближче до своїх сусідів. То чому він відчинив двері, які ведуть у сад, марнуючи дорогоцінні секунди, і вибіг

1 ... 7 8 9 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дзеркало судді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дзеркало судді"