Читати книгу - "120 ударів на хвилину, Джулія Рейвен"

Борис зателефонував Саші в четвер. Дзвінок у неділю здавався йому занадто швидким, а після не було часу. Розмова пройшла, як він і припускав, сухо, стримано, підкреслено офіційно. Настільки, що голосовий помічник зеленого банку здавався більш співчутливим, ніж жива жінка. 
- Ти вільна в суботу? 
- Так. 
- Побачимося? 
- О сьомій у мене. 
- Може краще до мене? 
Останнє запитання Саша залишила без відповіді, скинувши виклик. Таким тоном зазвичай записуються до терапевта. Або замовляють таксі. Але точно не домовляються про романтичну зустріч. 
Якби Борис не знав, яка чуйна Саша в ліжку, найімовірніше, скасував би все, пославши холоднокровну пані до біса.  Однак, не дивлячись на мороз у її голосі, Борис із нетерпінням чекав суботи. Немов дитина перед екскурсією на кондитерську фабрику. Затіяна гра обіцяла гостру насолоду і яскраві емоції. Він намагався особливо не будувати планів, не загадувати сценарій їхнього вечора, але фантазія наполегливо малювала оголену Сашу з рудими локонами, що розсипалися по синьому шовку простирадла. 

До "Рожевого Фламінго" Борис їхав із серцем, що шалено відбивало такт, та гарячою важкістю внизу живота. Пригальмував біля квіткового, роздумуючи, чи не здаватиметься наївним романтиком, якщо прийде до Саші з віником? Раптом вона не любить квіти? А якщо любить, то які? 
- Якось забагато запитань, - смикнув себе Борис, виходячи з машини. 
У магазині його зустріли холодний запах вітринних букетів і втомлений флорист у чорній уніформі. З черговою посмішкою вислухавши розмиті побажання клієнта, хлопець загорнув півтора десятка бежевих троянд у папір шоколадного кольору. 
- Не бажаєте?.. - він обвів рукою стелаж з іграшками. 
Борис заперечливо похитав головою. Квіти ще куди не йшло, але плюшеві монстри... Він уявив, як Олександра гордовито підніме брову і посміхнеться одним куточком губ, якби Борис вручив їй великого ведмедя. Вона не сором'язлива скромниця і він не боязкий ботанік. М'які іграшки? З ними Таларські безнадійно запізнився років на двадцять. До того ж їхні стосунки не потребують сентиментів. Ні прихильності, ні закоханості.  Пляшка вина буде доречнішою за плюшевого пилозбірника. 

***
Стрілки на годиннику в кухні перестрибнули цифру шість і понеслися з подвійною швидкістю, неминуче наближаючи зустріч із Борисом. Саша сиділа на ліжку, схилившись над альбомом, намагаючись зосередитися на ескізі сукні для прискіпливої клієнтки. Час від часу вона кидала нервовий погляд на телефон, на годинник. Наказувала собі перестатити думати про Бориса та знову поверталася до роботи. 
Хвилююче тремтіння пробігало тілом щоразу, коли у свідомості поставав образ статного чоловіка з нахабною посмішкою й очима, в яких виднілася крижана безодня. Інтуїція підказувала їй, що від Бориса варто триматися подалі, що такий якщо вчепиться, то не відпустить. Запутає, оманить, і тоді свобода, яку оберігає Олександра, розчиниться, як цукор у каві. 
- Нісенітниця! - фиркнула Саша. - Йому не потрібні зобов'язання. Він сам говорив. 
Вірилося якось не особливо. Його дотики кружляли голову, від поцілунків горіли губи. Голос низький, оксамитовий, придушував волю, п'янив, зводячи Сашу з розуму. Усе в Борисі буквально кричало про небезпеку. 
Чорт смикнув вплутатися в цю авантюру! Треба було йти відразу після пробудження і не залишатися на... Ні, не так! Треба було не йти з Вадимом у "ЄГЕ" і напиватися до втрати свідомості. Тоді в голові був би порядок, а Саша не малювала б несамовито складки весільної сукні. 
Дзвінок у домофон відірвав Олександру від ескізу. 
- Досить! - сказала вона вголос, прибираючи за звичкою блокнот під ліжко. - Усе нормально. 
Ні, все ж спілкування з нав'язливими кавалерами далося взнаки. Десятки відкинутих пропозицій, безліч викинутих SIM-карт, позбавлені смаку віники під дверима, і ось результат - підозра у всіх смертних гріхах безневинної, точніше, не винної людини.
Саша пригладила волосся, поправила футболку і пішла зустрічати гостя.
Коли вона відчинила двері, перше, що їй впало в око - квіти. Троянди. Добре, що хоч не червоні. 
- Це тобі! - відтісняючи Сашу назад, Борис протиснувся у двері. Вручив дівчині букет і, скинувши взуття, згріб Сашу в оберемок. - Сьогодні з "поцілунками"? 
- Квіти треба поставити у воду... - здавлено прошелестіла вона, закриваючись трояндами. 
Відступивши назад, Борис примирливо підняв руки. Він не наполягав. Тільки хвилювання нікуди не поділося. Якось усе інакше було з Борисом. Що саме Саша не розуміла. Їй би прислухатися до інтуїції, але дівчина вважала за краще просто відмахнутися. 
Борис їй подобався, вона йому безумовно теж. Рівень стосунків вони обговорили минулого тижня і поки що чоловік не порушував особистих кордонів. Хіба що трохи. Зовсім трохи. 
Саша прошмигнула на кухню. Борис пішов за нею. 
- Давно тут живеш? - він сперся на барну стійку, що слугувала обіднім столом. 
Наливаючи у вазу воду з-під крана, Саша прикинула, чи не занадто чоловік лізе в її життя. Начебто ні. Просто буденна ціквість. 
- Трохи більше місяця.
- Я чув, власники будівельної фірми німці.
Так, примітивні питання, щоб згладити незручне мовчання. Саша поставила вазу на вікно, сунула у воду букет. Цікаво, чому вони завжди приносять троянди? 
- Не знаю. Знаю тільки, що здача будинку гальмувалася, коли один зі співвласників на машині розбився.  
- В іпотеку брала? - розвернувшись, Борис обвів поглядом студію. Напевно, прикидав у розумі її вартість. 
- Ні, - відповіла Саша, трішки помовчавши. 
Здавалося, кожне її слово штовхало дівчину в прірву. Вона не збиралася оголювати перед ним душу, розповідати щось про себе. Її цілком влаштувало, якби вони не говорили зовсім. Як у перший день. Тільки п'яне бажання і пристрасний танець двох оголених тіл. 

У роздумах Саша не відразу помітила, як Борис минув барну стійку та наблизився до неї. Руки, граючись, пройшлися її стегнами і зімкнулися на талії, втискаючи Олександру в груди чоловіка. Губи невагомо торкнулися плеча, піднялися поцілунками до шиї, злегка прихопили мочку вуха. 
- Ти пахнеш мигдалем, - проричав ледь чутно Борис. 
Його шепіт розбігся по шкірі мурашками. Дихання збилося, серце сильніше забилося в грудях. Заплющивши очі, Саша відкинула голову йому на плече. У  підсвідомості промайнуло дивне відчуття захищеності. Але обміркувати це Олександра не встигла - Борис провів пальцями по щоці і, розвернувши її обличчя до себе, накрив губи владним поцілунком.