Читати книгу - "Кохай без правил, Ольга Манілова"

Може, вони адресою помилилися?

Я випрямляюся і все стає зрозуміло. Це я ще не прокинулася, а мені часто сняться моторошні кошмари. Скелети, від яких я тікаю темними коридорами, шкільна контрольна, де мій аркуш із відповідями лишається порожнім, і збройне пограбування мого будинку просто вночі.

Таких жахів мені, звісно, ще не снилося. Я знову визираю у вікно, а вони там розгортають свіжий плакат. Фотографія Резника в хокейній формі змушує мою кров закипати. Двоє чоловіків тримають плакат із зображенням фізіономії хокеїста як ікону, а їм би онуків няньчити, а не фанатіти від мужика на льоду.

Він мене переслідує за допомогою своїх... посіпак навіть уві сні! Хоча мені ж сьогодні вже ввижався сон за участю Резника, тільки я вже нічого і не згадаю. Це, напевно, сон уві сні.

Журналісти перемовляються з пікетувальниками-фанатами, і мені вже ніяк не позбутися нехорошого передчуття.

І нехороше передчуття перемагає будь—які раціональні домисли і надії на "сон".

Коли я заходжу в спальню, то акуратно зачиняю за собою двері. Вмикаю телевізор і шукаю спортивні канали. На першому—ліпшому йде тенісний матч у прямому ефірі. А ось на наступному...

— ... вона є працівницею тренувального центру. Тобто теж частиною команди "Скалозубів", — підозріло радісним голосом оповідає ведуча, а в мене всі волосинки на тілі стають дибки. — Ось це так. А ми гадали, хто вона. Меттью має незабаром повідомити нам її ім'я. Ляпас головному нападнику "Скалозубів". Артуру Резнику! Давайте подивимося відео інциденту ще раз. Наш кореспондент опинився просто на місці подій.

Камера "кореспондента, який опинився прямо на місці подій" увімкнулася якраз у той момент, коли моя долоня доторкнулася до обличчя Резника в кабінеті.

Мені не по собі від того, як Резник дивиться на мене в цьому відео.

Важко відстежувати подібні нюанси, коли людина навпроти зазирає тобі в очі, а ось збоку видніше... Який же він дивний чоловік.

І ще... ну, просто неймовірно, цей білий халат мене дуже повнить.

Я знала, що Резник — погані новини для мене з тієї самої секунди, коли обернулася і побачила його у своєму кабінеті.

Просто знала і все.

Але тепер я стала буквально поганою новиною через нього, і останнє, що мені необхідно — це публічність.

У цю хвилину я не ручаюся за себе, якщо зіткнуся з бомбардиром віч-на-віч.

Мабуть, розмах мого другого ляпаса буде зумовлений тим, які слова я зараз прочитаю на тих червоних плакатах, що спрямовані до фасаду мого нового будинку.

Не дай боже там виявиться моя фотографія, наприклад, з документів.

А якщо й виявиться... сподіваюся, вони прималювали мені на голові диявольські ріжки?