Читати книгу - "Шизґара"

Примножував народний гнів той факт, що відметелили його, коли він був з герлою, причому не просто з якоюсь лівою хуною — із власною чувіхою. Вулична тодішня традиція не рекомендувала неславити чувака, якщо він ішов із тьолочкою, і навіть законні розбірки краще було відкладати до іншого разу, коли він буде без неї. Тут уже роби, на що вдавсь: вираховуй, перестрівай, чекай під парадним чи школою сам або з друзями… А при ній — ну, не зась, але… несолідно, тим паче, що завтра на його місці можеш опинитися ти сам. Та останнім часом в Києві розвелося чимало агресивної шелупоні, що болт забила на традиції, навпаки, при дівчині куражилася ще більше. Не факт, що всі, готові негайно вписатися за Сороку, були ревними охоронцями старовинної настанови не позорити при тьолці і самі не вчинили би так само, як невідомі нападники, але тепер і вони палали праведним обуренням та були готові негайно підірватися та їхати в будь-який район розібратися з кривдниками. Головне питання було — куди само мчати, бо ані Сорока, ані його Ксюха не знали жодного із цих поців[20] навіть в лице.

Пікантності ситуації додавало те, що «Супер-8» змонтували на схилах Дніпра неподалік від ресторанів «Кукушка» (от «Зозулею» її назвати — язик не повертається й рука при клавіатурі не піднімається) та «Курені», в парку, що був чимось на кшталт вотчини контори Сокола — угрупування, де незмінним основним був Юра Соколов, цьогорічний випускник тієї ж школи на Івана Кудрі, де вчилися й Сорока з Фортуною, і Сашко Шварцберг, і — донедавна — сам Олекса Дем'яненко, а Юркова, мати, Лідія Сергіївна, викладала в Сороки українську мову в середніх класах.

Сокіл, довідавшись, що сталося на теренах його контори, вирішив, що це — формене неподобство, та вчинив ціле слідство, але жодної зачіпки знайти йому так і не вдалося. За всіма ознаками виходило — залетні. «Коли знайдете — не забудьте покликати», — сказав Сокіл, особливо натиснувши на слово «коли», буцімто й думки не допускав, що можуть не відшукати. А якби це сталося, нічого хорошого Сорочим кривдникам не світило: Соколова контора діяла в таких випадках швидко, зухвало й безжально.

Взагалі-то Печерськ стояв тоді в Києві дуже впевнено: воювати з ним майже нікому не кортіло. Відносини з сусідами перебували в стані стійкого приязного нейтралітету: печерські абсолютно спокійно їздили купатися на Золотий пляж чи на Тельбін[21]і тамтешній — березняківський та русанівський — молодняк їх не зачіпав, зі Сталінкою та Червоноармійською — навіть старші не пригадували якоїсь більш-менш пристойної бійки. З Бессарабкою відносини теж були скоріше дружніми, а Шулявка, Святошино, Євбаз, Лісовий масив та Борщагівка були надто далеко й ділити з ними не було чого.

Вуличний епос розповідав про давні грандіозні війни з Подолом, де Печерськ із Бессарабкою були союзниками; тоді ще буцімто зажила великої слави контора з Пушкінської, котра теж вважалася чомусь Бессарабкою, під гучною назвою «Королівство». Та на сьогодні Королівство було — самі малолітки років по тринадцять — п'ятнадцять, піднялися й набрали авторитету в тих краях інші: «Сонечко», «Протяг», «Зелень» та «Льодяна»; і не підминали вони під себе «Королівство» виключно з огляду на його колишні бойові заслуги. Ну і, мабуть, сказали за нього «старики» — молоді мужчини, що через вік та сімейний стан уже відійшли від справ конторських, але не так давно, щоб їхній авторитет забувся й слово нічого не важило.

Поділ же, ослаблений масовим розселенням блощичників-комуналок — головного джерела традиційно босякуватих і відчайдушних парубків — по нових мікрорайонах, уже не міг тримати шишку на весь Київ і перетворився на таке собі удільне князівство: перспектива опинитися там самому у вечірній час ще таїла в собі дуже ймовірну можливість не надто приємних наслідків, але на зовнішню експансію району живої сили вже не вистачало, та й бійцівський запал став не той…

Виняток становив ледь пригашений багаторічний конфлікт з вулицею Щорса, котрий щозими перетворювався на справжню війну, яка тривала з перемінним успіхом. І для цього було декілька вагомих причин.

Вулицю ту років десять-п'ятнадцять тому геть забудував своїми відомчими багатоповерхівками потужний оборонний завод всесоюзного значення, і квартири там, ясна річ, давали, в основному, тим, у кого були діти. Тепер ця малеча повиростала.

Щорсів було багато і вирізнялися вони згуртованістю: всі ходили спочатку в одні й ті само відомчі ясла, потім — до заводського дитячого садка, звідки дружно переходили до школи, яку завод теж вважав своєю в силу встановленого шефства та чималих коштів, що вкладалися ним у її розвиток. А ще завод мав свій спортклуб із багатьма секціями, в тому числі — боксу й боротьби, до котрих дітей заводчан приймали в першу чергу. Чисельність та єдність породжували неабияку зухвалість, навіть — нахабство. Фактично щорси були однією величезною конторою, і з цим неможливо було не рахуватися.

Поряд з ними, а вони вважали — на їхній території, знаходилося верхнє поле Центрального стадіону, на котрому взимку заливали величезну ковзанку. Там вони почували себе вдома, зайд особливо не жалували, до того ж було щорсів на ковзанці завжди чимало. Агресивні дії з метою зав'язати бійку: чіпляння плечем, вербальні образи, ліві безпідставні пред'яви — називалися словом плигати. На ковзанці щорси часто плигали на чужинців. Якось вони вдесятьох завелися з трьома незнайомими парубками. Один із захожих, худорлявий чорнявий хлоп років вісімнадцяти, влаштував їм показовий сеанс безжального мордобою, за пару хвилин поклавши всіх місцевих на кригу — остудитися. Він махався, як античний герой: неймовірно вправно ухиляючись від ворожих ударів, залишався неушкодженим, а сам звіздячив з обох рук так, що криваві шмарклі його супротивників розліталися на всі боки. Ті двоє лише спину йому прикривали, і робили вони це так вправно, що ставало очевидним: таку тактику трійця застосовує далеко не вперше. Що характерно, по чесняку до переможців згодом не повинно було виникати претензій: знайшлося би море свідків, що з їхнього боку це була отвєтка, справа, як відомо, абсолютно праведна. Пізніше з'ясувалося, що нарвалися ці щорсівські телепні на майстра спорту й чемпіона України з боксу, відомого всій Солом'янці Валерку Чигирина, ну, самі ж плигали, така, значить, їхня планида…

Минулої зими на ковзанці у печерян зі щорсами вибухнули швидкоплинні жорстокі бойові дії, спричинені чимось подібним до того, що сталося тепер із Сорокою. Когось на ковзанці відметелили, але кого — встановити