Читати книгу - "Чи мріють андроїди про електричних овець?, Філіп Кіндред Дік"

— А знаєте, що каже з цього приводу російська поліція? — запитала міс Марстен. — Я і про це дещо знаю, — її веснянкувате помаранчеве обличчя аж засяяло.

— Дізнаюся від Гаррі Браєнта, — відрубав Рік. Він відчував роздратування; службові чутки бісили його, адже вони завжди виявлялися приємнішими за правду. Усівшись за письмовим столом, він підкреслено довго рився у шухляді, аж поки міс Марстен не зрозуміла натяк і не вийшла з кабінету.

З шухляди він вийняв старий зім’ятий конверт із цупкого жовтого паперу. Відкинувшись на спинку свого стильного крісла, від чого воно загойдалося, він ретельно переглядав вміст конверта, допоки не натрапив на потрібну йому інформацію: стислий виклад головних характеристик мозку «Нексус-6».

Швидко пробіг очима текст і переконався в достовірності слів місіс Марстен; мозок «Нексус-6» насправді складався з двох трильйонів частинок і міг здійснювати вибір у межах десяти мільйонів можливих комбінацій нейронних зв’язків. За 0,45 секунди андроїд, оснащений таким мозком, міг ухвалювати відповідне рішення з будь-яких чотирнадцяти базових реакцій-станів. Жодній перевірці розумових здібностей не під силу виявити такого анді. Перевірка розумових здібностей була дієвою хіба що за часів перших примітивних моделей 1970-х...

Андроїди на кшталт «Нексус-6», розмірковував Рік, за розумовими здібностями перевершують кілька класів спеціалів. Інакше кажучи, андроїди, оснащені мозком нового покоління «Нексус-6», з загального, прагматичного, практичноорієнтованого погляду у своїй еволюції перевершили більшу, хоча й другосортну, частину людства. Добре це було чи ні. Тож тепер прислуга в деяких випадках була більш тямущою за свого господаря. Але завдяки новим науковим досягненням, приміром тесту на емпатію Войґта-Кампфа, тепер можна було сформулювати критерії для оцінювання. Андроїди, попри свою обдарованість у царині суто інтелектуальної спроможності, не бачили сенсу у злитті, яке регулярно відбувалося серед послідовників мерсеризму, — себто, у досвіді, з яким він та й усі решта, зокрема й пустолобі, давали собі раду без найменших труднощів.

Час від часу його так само, як і більшість людей, надзвичайно дивувало, чому андроїди безпорадні перед тестом на рівень емпатії. Може, тому, що емпатія існувала тільки всередині людської спільноти, тоді як інтелект тією чи іншою мірою виявлявся в усіх видах і підвидах живих істот, навіть серед павукоподібних. Оця емпатійна спроможність передбачала насамперед неослабний колективний інстинкт; самотньому організмові, наприклад, павукові, вона непотрібна; по суті, вона стала б на заваді виживанню павука. Бо тоді б павук усвідомив, що його жертві також хочеться жити. А звідси випливає: всі хижаки, навіть високорозвинені, скажімо, коти, повмирали б з голоду.

Емпатія, якось вирішив він, мусить обмежуватися травоїдними або хоча б усеїдними істотами, здатними відмовитися від м’ясної їжі. Бо в іншому разі цей дар емпатії розмиє межі між мисливцем і жертвою, між переможцем і переможеним. Злившись із Мерсером, усі разом сходять на пагорб, а коли закінчується цикл, то разом падають у прірву замогильного світу. Як не дивно, це нагадує такий собі біологічний захист, проте він двосічний. Допоки якась із істот зазнає радості, то всі інші пов’язані з нею істоти також відчувають радість. Однак, як тільки така істота починає страждати, то й решта істот також не можуть до кінця позбутися тіні цього страждання. Тому така стадна тварина, як людина, отримує додатковий чинник для виживання; а от сови і кобри гинуть.

Скидається на те, що гуманоїдний робот — це самотній хижак.

Рікові подобалося думати про анді в такому руслі; це надавало його роботі певного сенсу. Умертвляючи анді, він не порушував жодного життєвого принципу, встановленого Мерсером. «Ти вбиватимеш тільки вбивць»,— оголосив їм Мерсер того року, коли на Землі з’явилися перші емпатомодулятори. А в мерсеризмі, у міру того, як він еволюціонував у повноцінне теологічне вчення, поняття Вбивць набрало певної невизначеної підступності. У мерсеризмі абсолютне зло трималося за подертий плащ старого чоловіка, що непевною ходою йде вгору, але не зрозуміло, хто чи що було тим злом. Мерсерит відчував зло без розуміння його природи. Інакше кажучи, мерсерит міг вгледіти невизначену присутність Вбивць там, де тільки вважав за потрібне. Для Ріка Декарда гуманоїдний робот-утікач, що вбив свого господаря, що володів інтелектом, більшим за інтелект багатьох людей, але при цьому не відчував потреби в догляді за тваринами і був неспроможний тішитися успіхом іншої форми життя, а чи сумувати через її невдачу — саме такий анді й був для нього остаточним втіленням Вбивць.

Згадавши про тварин, Рік подумки повернувся до страуса, якого бачив в зоомагазині. На якийсь час відклав специфікацію до мозку «Нексус-6», узяв пучку нюхального тютюну «Місіс Сіддон № 3» і задумався. Тоді поглянув на годинник і, побачивши, що має ще трохи часу, підняв слухавку настільного відеофону й попрохав міс Марстен з’єднати його із зоологічним магазином «Щасливий собака» на Шаттер-стрит.

— Так, сер, — відповіла міс Марстен і розгорнула телефонний довідник.

«Але ж не можуть вони аж стільки правити за страуса, — подумав Рік. — Хочуть, щоб покупець торгувався, як у давні часи під час купівлі автомобіля».

— Зоомагазин «Щасливий собака», — промовив чоловічий голос, і на екрані з’явилося обличчя з миттєво щасливою усмішкою. Лунали голоси тварин.

— Я щодо страуса, що у вітрині, — сказав Рік, бавлячись керамічною попільничкою на столі перед собою. — Який у вас перший внесок?

— Хвильку, зараз скажу, — промовив продавець тварин, намацуючи пальцями ручку й записник. — Третина вартості. — Він щось занотовував у записнику. — Ще хочу запитати, сер, чи не бажаєте віддати нам якусь тварину як частку оплати за покупку.

— Про таке ще не думав, — відповів Рік насторожено.

— Пропонуємо кредит на тридцять місяців, — сказав продавець. — Під неймовірно низьку відсоткову ставку, шість відсотків на місяць. У підсумку ваша щомісячна виплата становитиме зі знижкою...

— Але спочатку трохи знизимо ціну, — сказав Рік. — Знижуємо на дві тисячі, і жодної тварини як часткової оплати; приходжу з готівкою.

«Дейв Голден, — розмірковував собі він, — вже вибув із гри. Це може немало значити... залежно від того, скільки завдань я отримаю цього місяця».

— Сер, — сказав продавець зоомагазину, — запропонована нами ціна вже й так зі знижкою на тисячу доларів. Зазирніть у «Сідні»; я зачекаю. Хочу, щоб ви самі, сер, переконалися у