Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

Чимало представників ЗМІ забажали бути присутніми під час процедури, однак більшість інформаційних ресурсів оминули цю подію увагою. Кімнату для проведення евтаназії обладнали в приміщенні станції швидкої допомоги. Одну зі стін замінили дзеркалом Ґезелла, щоб свідки могли бачити все, що відбувається в кімнаті, а пацієнти не відволікалися від прийняття рішення.

Увійшовши до відділення швидкої допомоги, Юнь Тяньмін пробрався крізь натовп запрошених і став прямо перед скляною стіною. Уперше побачивши убранство кімнати, він відчув настільки сильний напад жаху й нудоти, що ледь стримав блювотні спазми.

Лікарня з добрими намірами повністю переобладнала приймальний покій швидкої допомоги: нові гарні занавіски, живі квіти у вазонах, стіни, декоровані рожевими паперовими аплікаціями у формі сердець. Але досягнутий ефект виявився геть протилежним задуму: замість видимості гуманності процесу виникла жахаюча суміш страху перед смертю, натужно виштовховувана удаваною бадьорістю, немов хтось надав гробниці вигляду новозведеного будинку.

Старий Лі лежав на кушетці, що стояла посередині кімнати, й мав вигляд повністю умиротвореної людини. Юнь Тяньмін пригадав, що вони так і не попрощалися по-справжньому, й ця думка краяла йому серце. Двоє нотаріусів закінчили оформлювати папери й передали їх на підпис Лі. Прослідкувавши, щоб були виконані всі юридичні формальності й дотримані необхідні процедури, нотаріуси покинули приміщення.

Їм на зміну прийшов чоловік у білому халаті, який провів фінальний інструктаж щодо перебігу процедури. Тяньмін так і не зрозумів, чи ця людина була лікарем.

Спершу він запитав Лі, чи добре він бачить зображення на великому екрані над ліжком. Потім поцікавився, чи здатен пацієнт правою рукою вільно переміщати мишу поверхнею ліжка й клікати на іконки відповідей. Також запропонував спробувати інші варіанти, якщо цей здаватиметься Лі некомфортним. Тяньмін раптом пригадав, як старий якось обмовився, що жодного разу не користувався комп’ютером. Навіть коли йому треба було зняти з картки гроші, він стояв у черзі до каси. Вочевидь, він зараз уперше в житті тримав комп’ютерну мишу.

Чоловік у халаті пояснив старому Лі, що запитання про згоду розпочати процедуру повторюватиметься на екрані п’ять разів, і щоразу треба буде вибрати цифру від «0» до «5» для підтвердження непохитності думки. Усе просто: дотримуйся підказок і вибирай цифру від «1» до «5». Відповідям надали випадкових цифрових позначень замість звичних відповідей «так» і «ні», щоб запобігти повторному натисканню однієї й тієї самої кнопки пацієнтом у несвідомому стані. Натискання «0» будь-якої миті негайно скасовувало проведення процедури.

До приміщення ввійшла медсестра й поставила в ліву руку старого Лі внутрішньовенний катетер. Трубка від голки тягнулася до автоматичної ін’єкційної машини завбільшки з ноутбук. Чоловік узяв невеличкий пакунок і, розірвавши захисні упаковки, дістав скляну ємність, наповнену блідо-жовтою рідиною. Обережно вставивши її до паза ін’єкційної машини, він із медсестрою вийшов із кімнати.

Старий Лі залишився в палаті для евтаназії сам. Комп’ютерна програма активувала екран, і на ньому висвітилося перше запитання, продубльоване м’яким жіночим голосом:

Ви хочете завершити своє життя? Якщо відповідь «Так» — натисніть «3», якщо «Ні» — натисніть «0».

Старий Лі натиснув «3».

Ви хочете завершити своє життя? Якщо відповідь «Так» — натисніть «5», якщо «Ні» — натисніть «0».

Старий Лі натиснув «5».

Запитання повторювалося ще двічі, й ствердні відповіді приховувалися за цифрами «1» і «2». Лі натиснув обидві без вагань.

Ви хочете завершити своє життя? Це останнє запитання. Якщо відповідь «Так» — натисніть «4»[7], якщо «Ні» — натисніть «0».

Цієї миті Юнь Тяньмін відчув, як на нього накочується настільки потужна хвиля скорботи, що він мало не втратив свідомості. Навіть коли помирала його мати, він не відчував такого сильного горя. Йому захотілося на всі груди заволати до старого Лі, щоб він натиснув «0», розбити це чортове дзеркало, змусити замовкнути цей м’який жіночий голос.

Але Лі натиснув «4».

Ін’єкційна машина безгучно ожила, й Тяньмін добре бачив, як кількість блідо-жовтої рідини в скляній ємності зменшувалася, аж поки не закінчилася.

Лі під час процедури навіть не поворухнувся, лише заплющив очі, немов тихо й сумирно заснув.

Люди швидко розійшлися, а Тяньмін так і лишився стояти непорушно, лише оперся рукою на скло. Він не бачив вже неживого тіла, просто стояв і дивився перед собою невидющими очима.

— Жодних болісних відчуттів, — голос лікаря Чжана зазвучав тихо, мов дзижчання комара, що наближається до вуха. Тяньмін відчув його руку на лівому плечі. — До складу ін’єкційного препарату входять високі дози барбіталу, міорелаксантів і хлориду калію. Барбітал діє першим, занурюючи пацієнта в стан спокою й глибокого сну; м’язові релаксанти зупиняють процес дихання, а хлорид калію провокує зупинку серця. Увесь процес триває не довше двадцяти-тридцяти секунд.

Лікар іще якийсь час тримав руку на плечі Тяньміна, а потім розвернувся й майже безгучно пішов. Юнь Тяньмін так і не озирнувся на нього, але раптом пригадав, де міг його бачити.

— Лікарю Чжане, — стиха окликнув Тяньмін. Кроки затихли, проте Тяньмін все одно не повертався до співрозмовника. — Ви ж знайомі з моєю старшою сестрою, чи не так?

На відповідь довелося чекати довго.

— Так, ми вчилися в одному класі. Я бачив тебе двічі, коли ти ще був геть малим.

Юнь Тяньмін неначе у напівсні вийшов надвір із головної будівлі лікарні. Тепер пазл зійшовся: лікар відстоює інтереси його сестри. Сестра жадає його смерті, чи ж ліпше сказати: «щоб він пішов у кращі світи».

Хоча він часто згадував безтурботні часи дитинства, коли вони залюбки гралися з сестрою, проте й пам’ятав, як по мірі дорослішання між ними поступово виростала прірва відчуження. Між Тяньміном і сестрою не сталося якогось відкритого конфлікту, ніхто нікого не образив якимось чином, але кожен почав сприймати іншого як представника геть протилежної верстви населення, що згодом спричинило взаємне стійке зневажливе ставлення.

Сестра була хитрою, але не надто розумною; й чоловіка знайшла собі до пари. Тож вони не були надто успішними в житті й навіть після подорослішання дітей не змогли дозволити собі придбати власне житло. У будинку батьків чоловіка не було достатньо місця, тож вони тулилися в батька Тяньміна.

Сам Тяньмін жив самотою, і його успіхи в особистому житті та кар’єрі не дуже перевищували сестрині. Мешкав він у гуртожитках, які надавали роботодавці, переклавши турботу про хворого батька на плечі сестри.

Раптом Тяньмін повністю зрозумів її задум: після того як він дізнався про свою хворобу, ліміт страхового покриття на оплату рахунків швидко вичерпався, й чим довше тривало лікування, тим більше потребувало грошей, тож батько продовжував витрачати свої заощадження, щоб допомогти синові. Натомість жодного разу за все життя не заходила мова про те, щоб допомогти сестрі придбати житло. Такий собі неприхований вияв фаворитизму.

А тепер у розумінні сестри батько витрачав швидше вже її гроші, причому оплачував рахунки за лікування, яке не давало навіть надії на одужання. Евтаназія не тільки залишила б спадщину сестри цілою, але й позбавила б його від непотрібних страждань.

Небо затягло сірими хмарами, які кольором нагадували небокрай із його сновидіння. Споглядаючи картину цього безмежно сірого неба, Тяньмін важко зітхнув.

Гаразд, якщо ти так хочеш, щоби я помер, то я згодний.

Він пригадав сюжет оповідання Кафки