Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

Ян Дун мовчки дивилася на висохлий жовтий світ.

— Тож Земля, яку ми знаємо, — домівка, власноруч сконструйована самим життям. І це не має нічого спільного з богом. — Зелені окуляри театральним жестом обвів великий екран, вочевидь, надзвичайно пишаючись власним красномовством.

Насправді за теперішнього стану Ян Дун зовсім не була готовою обговорювати такі філософські речі, але коли Зелені окуляри прибрав прапорець із виникненням життя з математичної моделі, її раптом пронизала шокуюча здогадка. Вона поставила наступне, не менш жахаюче запитання:

— А як щодо Всесвіту?

— Усесвіту? А що з Усесвітом? — спантеличено перепитав Зелені окуляри, закриваючи віконця математичної моделі.

— Чи існує аналогічна модель для прорахунку виникнення й розвитку Всесвіту? І якщо прибрати аналогічний прапорець виникнення життя з самого початку, то якого вигляду набуде Всесвіт?

— Такого самого, як і зараз. Усі розрахунки та взаємовпливи, про які ми зараз говорили, обмежуються суто Землею. Життя — рідкісне явище на теренах Усесвіту, й воно не має значного впливу на його еволюцію.

Ян Дун хотіла ще щось сказати, але передумала. Розпрощавшись із Зеленими окулярами й постаравшись подарувати йому вдячну усмішку, вона вийшла з будівлі й поглянула на зоряне небо.

За інформацією, яку отримала її мати, життя у Всесвіті — не таке вже й рідкісне явище. Усесвіт насправді виявився щільно заселеним.

Отож, як життя вплинуло на еволюцію Всесвіту й наскільки глибокими були ці зміни?

Друге запитання особливо непокоїло Ян Дун.

Вона знала, що їй вже не до снаги врятувати себе, тож припинила думати про це й намагалася перетворити свій мозок на чорну порожнечу, але останнє запитання вперто звучало в підсвідомості:

Чи природа життя справді природна?

Рік 4-й Епохи кризи. Юнь Тяньмін

Після сьогоднішнього щоденного обходу лікар Чжан, уже йдучи з палати, залишив Юнь Тяньміну свіжу газету. Свої дії він пояснив тим, що пацієнт доволі тривалий час перебуває в лікарні, тож йому не зайвим буде залишатися в курсі справ у великому світі. Це здавалося дивним, бо в палаті Юнь Тяньміна був телевізор. Вочевидь, лікар мав якісь інші підстави для такого вчинку.

Перший висновок, який Юнь Тяньмінь зробив після читання свіжої преси, був про те, що порівняно з долікарняними часами новини про Трисолярис і ОЗТ вже втратили присмак сенсаційності. Зрештою, навіть з’явилася певна частина новин, які не мали жодного стосунку до Трисоляріанської кризи. Людська природа правила своє, й нагальні повсякденні проблеми поступово витісняли питання виживання людства через чотириста років.

І це не дивно, коли пригадати, що відбувалося чотири століття тому: в Китаї династія Мін доживала останні роки — вже скоро маньчжурський полководець Нурхаці створить нову династію Цін, завершивши золотий вік влади етнічних китайців. В Європі якраз добігала кінця епоха темного Середньовіччя, але на парову машину ще доведеться зачекати сто років, а на загальне поширення використання електричної енергії — цілих триста. Навряд чи тоді хтось переймався долею людства за чотириста років; це так само смішно, як і скаржитися на минуле.

Щодо себе, то, зважаючи на стадії й перебіг захворювання, Юнь Тяньміну не варто було перейматися проблемами навіть наступного року.

Одна зі статей передовиці привернула його увагу, хоча й не була головною темою номера:

Спеціальна сесія ІІІ Постійного комітету Всекитайських зборів народних представників ухвалила закон про евтаназію

Це здавалося трохи дивним: Спеціальну сесію Постійного комітету Всекитайських зборів народних представників скликали для розгляду законодавчих ініціатив, пов’язаних із адаптацією законодавства до потреб Трисоляріанської кризи. На перший погляд, закон про евтаназію не мав нічого спільного з кризою.

То лікар Чжан хотів, щоб він побачив саме цю новину?

Сильний кашель змусив його відкласти газету й спробувати заснути.

Наступного дня в телевізійних випусках новин було кілька репортажів й інтерв’ю, присвячених закону про евтаназію.

Але ця тема не викликала особливого занепокоєння серед населення, більшість відреагувала цілком стримано.

Цієї ночі кашель і ускладнене дихання, а також нудота й слабкість, спричинені курсом хіміотерапії, не давали Юнь Тяньміну спокійно заснути. Старий Лі, який займав сусіднє ліжко, підсів до нього й допоміг знайти кисневу маску. Пересвідчившись, що інші двоє сусідів по палаті міцно сплять, він нахилився до Юнь Тяньміна й зашепотів:

— Сяо Юнь, я вже скоро піду.

— Виписують?

— Ні, в кращі світи.

Потім, коли обговорювали питання евтаназії, вони теж воліли користуватися евфемізмами, ніж говорити прямо на цю тему.

— Як вам узагалі таке спало на думку? У вас такі чудові діти… — Від несподіванки Юнь Тяньмін аж підвівся на ліжку.

— Саме тому я й зважився на цей крок. Якщо лікування затягнеться бодай ще трохи, їм доведеться продати будинок, а позитивного результату все одно годі очікувати. Я маю дбати про долю онуків.

Старий Лі, здається, зрозумів, що Юнь Тяньмін — не найліпший співрозмовник для обговорення цієї теми, тож мовчки обережно потиснув його руку й повернувся на своє ліжко.

Спостерігаючи за мерехтливими тінями дерев, які кидали на занавіски вуличні ліхтарі, Юнь Тяньмін заснув. Уперше після того, як йому діагностували хворобу, він спав спокійно.

Уві сні він бачив себе в маленькому паперовому човні без стерна, що плив тихою водою. Туманне темно-сіре небо сіяло прохолодним дощем, але краплі, здавалося, не падали на воду — її поверхня лишалася гладенькою, немов дзеркало. Така ж, як і небо, сіра вода була скрізь і на обрії зливалася з небом; їй не було видно кінця-краю, жодного натяку на берег…

Прокинувшись рано-вранці, Юнь Тяньмін пригадав сон і здивувався присмаку, який той лишив по собі: дивна впевненість, що в тому світі завжди накрапатиме невтомна мряка, яка не відбиватиметься в непорушній водній гладіні, а небо незмінно глибочітиме насиченим свинцем.

***

Бажання старого Лі мало скоро втілитися в життя.

Узгодженню загальноприйнятного терміна процедури передувало тривале обговорення в пресі. Варіант із «виконанням», вочевидь, не підходив. Слово «реалізація» теж не повністю передавало всі нюанси. «Завершення» стверджувало, що смерть невідворотна й прийде в зазначений час, і це також не відповідало суті процедури евтаназії.

Лікар Чжан запитав Юнь Тяньміна, чи вистачить у нього сил, аби бути присутнім при втіленні бажання старого Лі скористатися правом на евтаназію. Він швидко пояснив своє запитання бажанням забезпечити максимальну присутність представників різних верств населення під час проведення першої офіційної процедури в місті. Звісно, нічого такого, просто інший пацієнт лікарні не був би зайвим, тільки й усього.

Але Тяньмін не міг позбутися відчуття, що запрошення має й прихований зміст. Як там не було б, лікар Чжан завжди добре ставився до нього, тож він, не вагаючись, пристав на пропозицію.

Раптом у нього виникло відчуття, якого він ніяк не зміг позбутися: буцімто обличчя й ім’я лікаря були знайомі йому ще до госпіталізації? Ця думка з’явилася в нього лише зараз, тому що раніше все спілкування між ними обмежувалося виключно обговореннями його стану й вибором протоколу лікування. Виявилося, що коли лікар говорив на інші теми, його манера спілкування дуже відрізнялася від професійної.

Ніхто з членів родини Лі не був присутнім на процедурі. Він навіть не повідомив їх про своє рішення, а волів, щоби Міське бюро реєстрації цивільних станів (навіть не лікарня) повідомило про настання смерті. Новий закон