Читати книгу - "Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію, Борис Джонсон"

залізничних вузлів будували гетто — своєрідна прелюдія до «депортації» (а як Айхман згодом визнав на суді, під депортацією мали на увазі ліквідацію). Безперешкодно, а що важливіше — безосудно, нацисти взялися б до виконання свого задуму з винищення тих, хто був їм не гожий: євреїв, циган, гомосексуалістів, душевно нездорових та народжених з вадами.

Давши волю своїй уяві, вони проводили б експерименти над людським тілом: жахливі, безпрецедентні, жорстокі та неймовірно зухвалі. Коли влітку 1940 року Вінстон Черчилль говорив, що Європу поглине «безодня нової Темної доби — ще зловіснішої і, певно, ще тривалішої завдяки енергії збоченої науки», він як ніколи був близький до істини.

Отже, це найімовірніший з альтернативних світів. А якби Гітлер не подолав Росію, якби Сталін відбив атаку — чи склалося б усе на краще?

Ми опинилися б у ситуації поділу Європи між двома формами тоталітаризму. З одного боку світ тероризував би КДБ чи Штазі20, з другого — гестапо; у будь-якому разі населення жило б під страхом стуку в двері серед ночі, безпідставних арештів, таборів та незмоги щось опротестувати.

У нашому світі сьогодні близько 200 країн, з яких приблизно 120 можуть тією чи іншою мірою похизуватись демократичним ладом, а саме правом виборців вирішувати власну долю. Більша частина світу, принаймні на словах, визнає ідею демократії, котра, як сказав колись Черчилль, є найгіршою формою правління, якщо не брати до уваги всіх інших. А чи знайдеться хоч одна людина, яка дійсно повірить, що демократія лишалася б на троні, якби у світі панували Сталін чи Гітлер або принаймні їхні режими?

Абсурдні звички нав’язувати свою справедливість та правоту в ході історії привели б до призвичаєння і прийняття людьми гнітючого повчання: мовляв, богам угодна тиранія, і саме цей лад потрібен нашому недієздатному виду.

І ми в Британії мовчки погодилися б зі своєю моральною неспроможністю. Це неважко уявити, спостерігаючи, як Галіфакс (або Ллойд Джордж, або хтось інший) міг переконати електорат у правильності вибору такого бажаного ними «миру», хоча, звісно, жоден з таких діячів ніколи б і собі в цьому не зізнався.

Чи ви гадаєте, що малодушністю Британія змогла б виторгувати в нацистів мир? Будь-яка угода з Гітлером, переконував Черчилль на зібранні Воєнного кабінету, означала б роззброєння флоту та фатальне ослаблення спроможності Британії тримати оборону і завдавати удару у відповідь у далекосяжній перспективі.

Та ключовою ідеєю цієї думки було: не існує жодного варіанта угоди з Гітлером, який при здоровому глузді можна було би вважати надійним. Черчилль уже доводив свою розгромну правоту в попередженнях щодо небезпеки нацизму — ще з початку 1930-х, коли він відвідував Німеччину та спостерігав на парадах молодь із підозрілим блиском в очах. У незліченній кількості промов та газетних статей він викривав духовне зло, що його багато інших воліли не помічати: принциповий реваншизм та агресивність нацистського режиму. Тепер усі його побоювання стосовно мілітаризації Рейнської землі, подій у Чехословаччині та Польщі, усі його думки щодо відчайдушної потреби у переозброєнні Британії було виправдано.

Чимало істориків-альтернативників підкреслюють, що в розробці деяких найсмертоносніших видів зброї нацисти значно випередили супротивників. У них перших з’явилися реактивні винищувачі; вони перші оволоділи технологією реактивних снарядів… уявити лишень, якби німецькі науковці у відчайдушних пориваннях перемогти СРСР першими винайшли і ядерну зброю.

Замисліться над такою долею для Британії, усі ви, кого так приваблюють ревізіоністські теорії, ви, хто потай гадає, що країні, можливо, варто було піти на угоду. Британія залишилася б сама проти ворожого континенту, об’єднаного тваринним тоталітаризмом, під прицілом вишикуваних на пускових майданчиках у Пенемюнде Фау-221. Це була б нова ера рабства, якщо не гірше.

Гітлер наказав Ґудеріану зупинити танки на річці Аа не тому, що був прихованим англоманом. І не тому, що, бачте, співчував арійській расі. Найавторитетніші історики погоджуються з думкою Ґудеріана: фюрер просто припустився помилки — спантеличений такими темпами своїх завоювань, побоюючись контратаки.

Насправді ж він сприймав Британію не як потенційного партнера-союзника, а як супротивника. Так, інколи він бурмотів щось схвальне про імперію, а проте вимагав цілковитого знищення британських сил. А його далекосяжний план вторгнення (операцію «Морський лев») було скасовано не тому, що він пожалів британців.

Він так вчинив, бо це було надто ризиковано. А ще через те, що один чоловік переконував громадян країни «боротися на узмор’ї, на пагорбах і на посадкових майданчиках» і навіть перед своїм Кабінетом міністрів обіцяв, що «аніж здатися, радше помре, захлинувшись власною кров’ю».

Гітлерів план «Морський лев» був проектом не тільки вторгнення, а й підкорення. Колону Нельсона з Трафальґарської площі він збирався зняти та встановити в Берліні. Ґерінґ же мав намір змародерити всю колекцію мистецьких творів Національної галереї. Він навіть збирався (ганьба ганебна) — відправити мармури Елґіна22 назад до Афін. У нацистів уже був чорний список британців, які мали антинацистські погляди і яких, очевидно, або ув’язнили б, або розстріляли. Та й узагалі, на одному з етапів Гіммлер намірявся поневолити або вбити 80 відсотків британського населення.

Отакими потенційно могли бути наслідки угоди, запропонованої Галіфаксом. Британія не лише була б співучасницею тоталітарної тиранії, що поглинала Європу, а врешті захлинула б і її саму (це принаймні можливо, якщо не очевидно).

Якби тоді, у 1940 році (а саме це й було тим останнім і найважливішим моментом), Британія пристала на угоду, визволення континенту не почалось би. Цю країну вже не вважали б колискою опору, а лиш пропащим васалом пекельного нацистського ЄС.

Не було б учень польських солдатів із британською армією, не було б чеських пілотів у Королівських ВПС, і «Вільна Франція»23 вже не чекала б допомоги, сподіваючись закінчення свого національного сорому.

Ну й, перш за все, не було б ні ленд-лізу24, ні транспортних «Ліберті»25, ні Черчиллевих спроб розвіяти американський ізоляціонізм. Звісно, не існувало б жодного проблиску настання Дня Д26, героїзму й пожертви висадки в Нормандії, і жодної надії, що Новий Світ зі своєю могутністю й міццю прийде, врятує і визволить Світ Старий.

Американці ніколи не долучилися б до європейського конфлікту, коли б Британія бездумно й помилково пристала на угоду 1940 року. Наскільки ж неймовірно зараз, озирнувшись, побачити, як близько ми були до такого сценарію і наскільки сильну підтримку мала та ідея.

Не певен, чи правильно порівнювати перебіг історії з потягом, що йде своєю колією, проте уявімо, що ця історія Гітлера, наче один із його велетенських нестримних двоповерхових експресів, повний німецьких поселенців, зі свистом мчить крізь ніч до перемоги і тут якийсь хлопчисько вилазить на насип,