Читати книгу - "Арос.Призначена вогняному дракону, Аніта Мілаєва"

Вийшовши зі спальні, Лія побачила сходи. Спустившись, опинилася в білосніжних передпокоях. Далі – вітальня. Вдень у ній, мабуть, дуже світло. Ця кімната була в затишних пастельних тонах. Частина кімнати відведена для відпочинку. Тут стояв світло-бежевий диван і два масивних крісла такого ж кольору.

Друга частина була обставлена вмонтованими столиками, на яких розміщувалися дивні предмети різних форм і кольорів. «Які незвичні меблі. Напевно, антикваріат», - подумала Лія, швидко оглядаючи кімнату. Дівчина рушила далі, шукаючи вихід. З цим будинком щось не так. Інтер’єр наштовхував на думку, що вона знаходиться у середньовічному замку. Зустрічаючи на своєму шляху меблі і предмети, які не властиві для її часу, і призначення яких не знала, Лія рухалася з однієї кімнати в іншу. Весь цей час не зустріла на своєму шляху жодної живої душі. Чи то час був дуже ранній, чи у цьому домі, крім дивного незнайомця, ніхто не жив.

Раптом почулася розмова двох дівчат. Вони говорили тихо, кудись поспішаючи. Щоб не потрапити їм на очі, крадійка перейшла з однієї кімнати в іншу, зачинивши за собою двері.

Вона опинилася в кабінеті. Більшу його частину займав масивний чорний стіл. Він був завалений паперами і різного роду старовинними дрібничками.

Так, наприклад, замість авторучки було гусяче перо, яке вмочали у чорнило.

Затискачі для паперу мали дивний вигляд і зовсім не були схожі на наші.

Тут же був сургуч - забарвлена плавка суміш, що складається із твердих смол та наповнювачів, яку застосовують для нанесення рельєфних печаток на поштові відправлення.

Увагу крадійки привернув шкіряний мішечок. У ньому зберігався штамп. Лія покрутила її в руках. У неї була цікава ручка – у вигляді дракона, у якого замість очей були чорні камені. Їй здалося, що очі на мить засвітилися і зразу ж погасли. Кліше штампа мало вигляд дракона, який розгорнув крила у польоті. Він був виготовлений із золота. Злодійські навички далися взнаки: Лія сховала штамп у кишеню. Уздовж стіни стояла величезна шафа, заставлена книжками, яка займала всю стіну від краю до краю, від підлоги до стелі. Книги написані незрозумілою мовою. Але дивним було те, що дівчина легко прочитала назви: «Ритуали ароського народу», «Історія створення Аросу».

«Маячня якась. Начебто тільки те й робила, що читала цією мовою». Більше вона тут залишатися не збиралася, тому підійшла до вікна. Назад через двері дороги не було. Злочинниця боялася зустріти прислугу, тому вирішила покинути кімнату через вікно.

Починало світати. Відчиняючи вікно, Лія на мить замилувалася зеленим садом, вдихнула незнайомий раніше аромат квітів і подивилася вниз, оцінюючи висоту.

Вона трохи розгубилася. Висота досвідчену скалолазку не лякала. Просто дівчина не чекала, що будівля, в якій знаходиться, виявиться замком.

Меблі можна було списати на любов господаря до раритету. Картини – до антуражу, щоб надати кімнатам старовинного вигляду. Але стіни.. вони були з діабазу – більшість оцінюють його довговічність, як будівельного матеріалу до тисячі років. Не гаючи часу, Лія стрибнула у вікно, відмітивши про себе, що воно з дерева, але невідомої їй породи. Хоч, маючи справу з викраданням коштовностей саме з будинків, про матеріал, з якого їх будують, вона знала все. І не тому, що по стінах інколи доводилося спускатися, а, щоб знати, чи можна у них зробити схованку, чим просвердлити чи підірвати при необхідності стіну, вікно.

Стіни замку не були призначені для вилазок, але для досвідченої скалолазки висота і такі складності не були перешкодою. Через відсутність спец обладнання, страховки й зручного одягу, спуск не обійшовся без втрат.

Подолавши пів стіни, дівчина почала зазнавати втрат: завеликі штани зачепилися за якийсь гак, що стирчав зі стіни. Щоб не зірватися, вона продовжила спуск, відчуваючи, як тріщить матерія.

Обідрані руки, збиті коліна злегка подряпане обличчя одержала злодійка в результаті спуску з такої висоти. Безнадійно розірвані штани лахміттям висіли на ногах.

Коли босі ноги торкнулися холодної від ранкової роси трави, вона полегшено зітхнула і попрямувала до воріт, які запримітила з вікна.

Розглядати штани й подряпини не було часу.