Читати книгу - "Екст, Геннадій Обушній"

Ніхто не вибрався з санблоків. Прийшли одночасно і холод, і спека. Десь крейсер стрімко охолоджувався, десь так само швидко нагрівався. У командній рубці ситуація була аналогічною. У всіх відсіках та приміщеннях крейсера, де було малолюдно, все склалося так само.

Інакше було на палубі відпочинку. Тут опинилося до шестисот ханнів. Перша розгубленість швидко пройшла, підсвітки комунікаторів проявили триярусне приміщення, що раптом стало несподівано величезним, заповненим масою повільно плаваючих предметів. Ханни встигли зачепитися за перила, стійки, якісь шафи і вміло ухилялися від мігруючих речей. Дехто був поранений, кілька загинуло на місці. Швидко зібралися, оцінили ситуацію, зрозуміли, що потрібні скафандри і енергія.

Інженери крейсера сказали, що двері вибити неможливо, але можна дістатися до затворних механізмів. Хвилин двадцять таранили обшивку, дісталися до механіки і відчинили перші двері. Далі було простіше, а за годину вийшли на інженерні рівні й одягли скафандри. У крейсері вже був різкий температурний контраст.

Далі розділилися на чотири групи. Одна почала пробиватися до резервних генераторів, друга пішла до ангару катерів, третя в командну рубку, а четверта до житлових відсіків. Вдалося пробитися на монтажно-ремонтний рівень, запастися простим інструментом, запустити резервні генератори. Відновили вентиляцію. Добралися до катерів. Зібрали всіх загиблих і важкопоранених і помістили в анабіоз або морозильники. Надали допомогу легкопораненим.

Але відновити головний привід і його генератор не змогли. Навігаційна система й цілісне управління крейсером відмовили.

Найнадійніше місце крейсера — закрита багатошаровим різноприродним захистом невелика камера зберігання резервного ядра системи управління. Але й камера не врятувала, і резервне ядро втрачене теж. Падаючи з ніг від утоми, знову зібралися на палубі відпочинку.

Результат аналізу ситуації: вціліло 612 членів екіпажу, фізично обладнання ціле, але вся спінтроніка не працює. Не працює, отже, і головний привід, а також система прямого зв’язку. Точніше, не працюють передавачі. Приймачі, що використовують вторинні ефекти, живі. Але на всіх частотах тиша.

Єдиний фахівець з надсекретних технологій головного приводу і прямого зв’язку лежить в анабіозі. Душа крейсера — старий досвідчений пілот Тор — загинув. Як повернути вже десантований катер, невідомо.

Збори були похмурими й довгими. Варіантів подальших дій було небагато. Можна було залишитися в цій галактиці, знайти підходящу планету і заснувати колонію. Біологи дали непоганий відсоток виживання для групи з 600 чоловік навіть при настільки деформованому співвідношенні статей: усього 75 жінок.

Можна максимально запастися паливом і рухатися на граничному прискоренні додому. Думки розділилися, і тягар прийняття остаточного рішення ліг на капітана Улісса. Похмуро оглянувши присутніх, він запитав просто:

— Як будете ділити жінок, якщо залишимося?

Розумної відповіді ніхто не дав, тому голосуванням ухвалили рішення. Нехай недосконале, нехай поспішне, але вирішили залишити радіомаяк у місці катастрофи і на звичайному гравіприводі вести крейсер на Батьківщину. Якщо зуміємо розігнатися хоча б до 0,995с, то за внутрішнім часом з урахуванням анабіозу доживемо. Займе не менше двохсот тисяч років, але виходу немає.

Про те, скільки часу пройде в реальному світі, говорити не хотілося.

Вставанням і мовчанням попрощалися з катером КР5-430 і його екіпажем — веселуном Лео, загальним улюбленцем симуром Семмі і безжурною аватарою Кет. До них 500 парсеків, а запасів їжі та енергії в катері максимум років на п’ятдесят.

Відправили в найближчу систему двадцять катерів за паливом. Вони повернуться за рік, а за цей час потрібно законсервувати все обладнання, крім найнеобхіднішого. Технарі вкотре все перерахували і дійшли висновку, що з деякою часткою ризику можна долетіти за 150 000 внутрішніх років.

Знову поставили на голосування і отримали передбачуваний результат: ризикуємо. Про те, скільки відчаю і сліз по загиблому для кожного особистому світу бачили бездушні стіни кают, свідоцтв не залишилось. Ніщо вже не могло чогось змінити. Здавалося б.

Катер

Найближчу до зірки внутрішню планету, згідно Регламенту, обстежувати обов’язково. Найчастіше ці планети завжди звернені до зірки одним боком, а зворотній бік може бути останнім притулком розумних та їхніх машин.

Усе йшло добре. Як завжди, на планетарному модулі опустилися на поверхню, встановили сейсмічний блок. Потім два дні пішло на детальну зйомку зворотного боку планети. Випустили зонд для зйомки денного боку. Потім забрали сейсмічний блок, викачали інформацію з зонду і відправили його до зірки. Чому? Занадто фонить. Ввімкнули максимальний захист і відійшли від планети. Пару годин — і ми вдома. Нарешті нормально поїмо й перепочинемо.

Але раптом усе змінилося. Одночасно згасли всі монітори, рубку залило яскраве світло, і вдарила невагомість. А ще за якусь мить пілот усвідомив повну тишу. Одночасно спалахнув червоним біоіндикатор радіації. Спалахнув і повільно вмер.

Далі час спресувався. Лео стрибнув у коридор, долетів до панелі енергетики. Зірвав кришку. Є один зелений індикатор! Всі ключі вниз, крім електромагнітного зв’язку. Ключ над зеленим угору. Відчув присутність звуку й полетів назад до рубки.

— Кет, ти тут?

Кет недалеко, але відповіді чекати хвилини півтори. Нарешті відповідь:

— Так. Усі системи катера вимкнулись. Головний привід відмовив. З крейсером ніякого зв’язку немає. Є тільки радіозв’язок з тобою.

— Кет, слухай мене дуже уважно. Часу немає. У мене теж усе вимкнулось. Радіаційний захист не працює, скільки прийняли, не знаю. Але багато. Привід не працює. Буду лагодити. Приготуй усі медикаменти, насамперед «Радикал». У нас усього одна ампула, це мій недогляд. Кет, тепер слухай прямий наказ. Виконати все точно і без образ.

1. Відновлюй привід і йди нам назустріч. По дорозі ремонтуй захист.

2. Лови нас, якщо модуль буде некерований.

3. Мені зробити попередню діагностику, якщо можливо, зняти біокопію, тіло вимити й помістити в камеру анабіозу.

4. Семмі розмістити в ангарі №2 і ввести йому «Радикал». Це не буде порушенням другого закону, бо це прямий наказ. При такій дозі «Радикал» мені не допоможе, краще я зачекаю рятувальників. Якщо за місяць Семмі не одужає, постарайся відправити і його в анабіоз, не знаю як. Придумай сама.

5. Цей модуль негайно відправ на безпечну відстань. Він занадто радіоактивний.

6. Відійди на двадцять а. о. від зірки і чекай рятувальників. Слухай простір.

7. Моє розпорядження не обговорюється.

— Буде виконано, Лео.

— За роботу, Кет.

Отже, що маємо? Повітря вистачить до кінця життя, години на чотири точно. Семмі ще не поплив, та й чим він