Читати книгу - "Анатом, Федеріко Андахазі"

спитав декан, дізнавшись про це і змусивши його присягтися мовчати, вмить вирішивши, що вчений, мабуть, є одним з тих, хто доповнює чимраз велелюдніші лави прихильників диявола. — Які неймовірні нещастя спіткають людство, якщо Зло заволодіє волею жінок? — питав його декан, даючи зрозуміти, що жіночу волю мають опанувати саме його, деканові, заміри, певна річ, в ім’я Добра.

Отож Матео Колону годі було сподіватися чогось інакшого, крім вогнища.

Але горло йому перехоплювало не від цієї безвиході. Не від неминучої і скорої смерті, не від вимушеного мовчання й ув’язнення у чотирьох стінах. Це Fie було не спомин про Інес Торремолінос, ані сумніви стосовно долі, яка спіткає лист, який він щойно написав. Мук завдавало йому навіть не те, що він щойно розголосив таємницю, про яку заприсягся мовчати. Гризло його навіть не те, що він не мав жодної змоги оприлюднити відкриття, а те, що невинної мети, яка призвела його до відкриття, так і не було досягнуто. Мета, яка призвела Матео Колона до відкриття, не мала ані теологічного підґрунтя, як прагнули це подати, ані честолюбного прагнення філософа, як це обґрунтовували, ані навіть прагнення вчинити революцію в анатомії, — яку він, незважаючи ні на що, таки вчинив. Він не йшов, сповнений рішучості, на вогнище в ім’я Істини, як його колега Мігель де Сервет.

Джерелом його відкриття було не що інше, як нерозділене кохання. Він пристрасно прагнув не пізнати загальні закони, які керують незбагненною жіночою поведінкою, але всього-на-всього місця у серці однієї з них.

Провідна зоря, яка привела Матео Колона до «солодкавої Землі Обітованої», певна річ, мала ім’я. І звалася вона Мона Софія.

Путана

І

Мона Софія народилася на острові Корсика. Їй ще не виповнилося і двох місяців, як її викрали у матері, яка лишила дитину на березі струмка, що впадав у море, у якому вона прала білизну. Певна річ, тогочасна Корсика була не надто щасливим місцем для жінки, яка породила на світ гарну дівчинку. Відколи спершу Марк Антоній, а потому Помпеї, вигнали піратів з їхньої «республіки» на Сицилію, потому, як широке товариство розсипалось морями Європи та Малої Азії, «сицилійці» терпляче й з непохитною упертістю поверталися для того, щоб заснувати свою батьківщину цього разу на островах Корсика та Сардинія. Оцінивши ранню й багатонадійну принадність дівчинки, пірати Чорного Горгара, посадивши її на борт бригантини укупі з юрбою монгольських рабів, продали якомусь грецькому купцеві. Мала пережила подорож завдяки опіці молодої рабині, яку розлучили з сином і яка ще мала у грудях молоко. У Греції вона перебувала нетривалий час. Якийсь венеційський купець придбав її за кілька дукатів, дівчинку знову посадовили на корабель, який цього разу прямував до Венеції: найпевніше, там уже на неї чекав покупець.

II

Донна Сидона заплатила за неї двадцять флоринів, вважаючи, що зробила пречудове придбання. Побачивши чорну від бруду дівчинку, донна Сидона найперше вкинула її у ночви з мильною водою. Вона терла дівчинку так само ревно, як чистять заіржавілий чавунчик, сполоснула її, витерла, напахтила трояндовою водою — змити з дівчачого тіла корабельний сморід виявилося не надто легкою справою. Потім збрила їй жорстке, наче дріт, волосся, довгі пасма — і, врешті, поклала її на ковдру перед каміном. Коли дівчинка міцно заснула, жінка наділа їй на зап’ясток браслет із слонової кістки та золота, які носили всі повії у цьому будинку розпусти. Й бачачи, що мала квола й худа — на кораблі її годувала брудними грудьми виснажена рабиня, якій заледве ставало на це сил, — призначила їй за годувальницю Оливу, молоду рабиню-єгиптянку. Молоко вона мала пречудове. Йменням таким її нарекли через колір шкіри, яка скидалася на оливку; струнка була, наче оливкове деревце. Вона була високою, з прекрасними грудьми, соски яких діаметром не поступалися золотому флорину. Олива була втіленням зразкової годувальниці — смаглявка, адже відомо, що біляві жінки мають гірке та водянисте молоко, негритянки годяться, щоб годувати диких звірят, а не білошкірих дітлахів. Уже наприкінці тижня стало очевидним, що справа йде на лад: у дівчинки на тільці з’явилися складки, відригувала вона гучно, наче візник, какавельки (яким донна Сидона приділяла чимало уваги) були твердими, а їхній колір засвідчував, що кишківник працює пречудово.

Коли з дня появи дівчинки у будинку сплив місяць, донна Сидона надягла на неї рясно помережену сукенку, напахтила жасминовою водою і наказала покликати священика, щоб той звершив перше таїнство — певна річ, гарна повія має бути похрещеною. Донна Сидона домовилася зі священиком про ціну цієї послуги, зрештою, вони умовились щодо способу оплати: священик вимагав пестощів від однієї з дівок щодня протягом місяця, ще й до всього прагнув володіти нею «per tutti gli orifizi».[14] Донна Сидона пропонувала послуги лише на тиждень і без усіляких розкошів. Умовились, що священик користуватиметься послугами однієї повії протягом двох тижнів і володітиме нею «per tutti gli orifizi». Того ж дня дівча охрестили, донна Сидона дала їй імення Нінна.

Нінна мешкала укупі з вісьмома такими ж дівчатками, але її відмінність від решти «вихованок» будинку виявилася незабаром. Ніхто так ревно не плакав і не їв з таким апетитом — так що наприкінці кожного дня годування соски Оливи забарвлювалися ліловим. І на відміну від решти дітей, Нінна рішуче відкидала повивальники, якими донна Сидона оповивала її ночами. Плач, яким вона виказувала свою непокору, був такий заразний, що невдовзі решта починали одноголосно завивати, ніби наймані плакальниці, які ридають на похоронах, наслідуючи риданням невтішної удовиці. Це був перший, вельми невинний вияв небезпечної норовливості. Гарна повія, як і гарна дружина, мусить бути слухняною, покірною і вдячною.

Поволі, поки дівчинка зростала, стаючи принадною, розвивалася і її вибухонебезпечна вдача. У зелених, широко розплющених очах з довгими вигнутими віями виднівся розум, підступність та сарказм, котрі навіювали оточенню такий самий страх, який викликає погляд змії у її жертви. У забобонних душах, щойно вони зауважили дівчинку, прокидався жах і найчорніші передчуття. У набожних людей прокидався страх пекельних сил, позаяк добре відомо, що розум у принадної жінки — це свідчення її зв’язку з дияволом.

Невдовзі перед тим, як Нінні виповнився рік, вона почала бурмотіти перші слова і, на диво, геть не ті, які своєю дитячою мовою белькотіли решта дітей. Коли маленькі годованки починали кликати своїх годувальниць на ймення і, на знак вдячності, звертаючись до донни Сидони, називали її mamma, Нінна немовби не зауважувала присутності своєї доброчинниці, навіть не вшановуючи її поглядом. Зусилля няньок, які на руках підносили її