Читати книгу - "Анатом, Федеріко Андахазі"

Останнім часом Матео Колон придбав безмаль десяток трупів, і всі — жіночі. Він складав ретельний опис розітнутих тіл, де занотовував ім’я, вік, причину смерті, зовнішність, до всього описуючи не лише органи, які вивчав, але й вираз обличчя у кожної небіжчиці.

Утім, його заняття стосувалися радше живої плоті, а не мертвої. І головне — плоті, до якої було зась в Університеті, — до забороненої плоті. Про дотримання цього припису декан ретельно дбав, але не завжди вдало. За статутом поява у стінах Університету жінки була суворо заборонена. Хай там як, а через обставини, які радше стосувалися поклику плоті, а не науки, туди нерідко заходили селянки, котрі раз за разом дарували ночі, сповнені насолоди, викладачам та студентам. В Університет можна було втрапити двома шляхами: або перелізши через високий мур, або причаїтися серед трупів, котрі щотижня привозили возом у покійницьку. Сховавшись під рогожею, жінки лежали не ворушачись, допоки не опинялися у покійницькій чи льосі, звідки їх забирали коханці.

Одного дня, вочевидь виснажений тривалим вимушеним утриманням, відомий університетський професор роздягнув одну з селянок просто у морзі, як роздягають усіх мерців, та у найвідповідальнішу мить дивовижної феляції до понурого льоху зазирнув університетський священик, котрий щойно бачив цей «труп», який дивовижним чином ожив. Професор не відразу зауважив священика, котрий, широко розплющивши очі, споглядав тонкі ноги та чималеньких розмірів член професора, що вивергав сім’я на пишні форми «небіжчиці». А коли, по останнім стогоні, врешті звівши подих, професор побачив священика, що стояв в одвірку, то не розгубився й вигукнув, витріщивши очі:

— Miracolo! Miracolo![12] — й тут же взявся просторікувати про Арістотелеві теорії про духа, котрий у своєму буянні передає сім’я, яке, коли говорити мовою метафізики, зароджує життя. А коли сім’я спроможне пробудити у матерії животворчий дух, то чому з тієї ж таки причини воно не спроможне повертати до життя померлих, — казав він, запихаючи свій збуджений член під одяг. Ледве завершивши свій велемовний монолог, він зник за дверима й помчав сходами нагору, вигукуючи: — Miracolo! Miracolo!

Звісно, Матео Колон мав власні причини приводити жінок в Університет.

І, певна річ, жінки, які таємно відвідували анатома, теж мали власні причини.

Руки Матео Колона торкалися жіночого тіла, наче пальці музики до інструмента. Наука та мистецтво з розпливчатою між ними межею обернули його руки на найвитонченіший, найпрекрасніший та найскладніший інструмент; непоясниме, таємниче мистецтво дарувати насолоду; наука, яка, достоту як вміння вести бесіду, не залишає по собі ані сліду, ані доказу.

IV

Близько полудня messere Віторіо вийшов з воріт Університету й попростував до Ринкової площі. Під січневим сонцем, що не гріло, мандрівні артисти розважали натовп перехожих своїм ремеслом. Удалині, перед площею, юрба поважних добродіїв, крамарів та синьйорів згуртувалася навколо banditori,[13] що почергово вигукували свіжі накази. Трохи віддалік стояли ті, що радше воліли розпитувати мандрівників, які щойно прибули з-за гори Вельдо, які цікаві новини, — байдуже, правдиві чи ні, — вони привезли.

Messere Віторіо йшов квапливо. Проминаючи трійцю злодюжок на колодах, яких спіймали цього дня, він мусив пробиратися крізь юрбу жінок та дівчат, котрі штовхалися, щоб плюнути у злодіїв. На іншому боці площі останній вільний посильний зав’язував свої сакви, збираючись скочити на коня.

Досі сповнений тривоги, messere Віторіо вислухав останні новини від banditori. А коли знову проминав злодюжок, з жахом замислився над власною долею. Якщо добра погода протримається, лист дістанеться Флоренції десь за місяць. На той час, якщо не трапиться дива, Матео Колона вже не буде серед живих.

Він благав долю, щоб гарна погода протрималась.

Провідна зоря

І

Кімната Матео Колона являла собою квадрат зі сторонами, що дорівнювали приблизно чотирьом крокам. Маленьке віконечко над суворим пюпітром не засклили. Заскленими вікнами могли похизуватися лише деканат та головна зала. Але навіть попри те, що загалом скло виявлялось практичним, а надто узимку, його, утім, вважали ознакою несмаку — на противагу вишуканому венеційському шовку, яким запинали віконні пройми. У ту пору у Падуї було легко впізнати помешкання, які належать вискочням: у їхні вікна повставляли кольорове скло. А маленьке віконечко у кімнатці Матео Колона не було запнуте навіть сукном, єдиним захистом правив відріз простого полотна, що заступав дорогу вітрові, але геть не пропускав світла. Тож, коли анатом потребував світла, він мусив миритися з вітром, а якщо дощило — ще й з водою. Кімнатка, у яку можна було потрапити з критої галереї, що оперізувала патіо, розділялася навпіл книжковою шафою, котра здіймалася до високої стелі, що губилася у півтемряві. Задня частина кімнати правила за спальню: дерев’яне ліжко й нічний столик з підсвічником поряд. У передній половині, перед книжковою шафою, проти суміжної з галереєю стіни, стояв маленький пюпітр. Тому людина, заходячи у кімнату, бачила пюпітр на тлі шафи, полиці якої вщерть заставлені були безліччю жорстоких та дивовижних тварин, які, безсумнівно, підказали б крадієві, що випадково втрапить до оселі, що далі дверей іти не варто.

Ув’язнений у власній кімнаті, Матео Колон гайнував час, переважно виглядаючи крізь віконні ґрати. Отак і стояв, уп’явши погляд у точку, що майоріла невідомо де, коли зауважив messere Віторіо, що заходив у головні ворота. Непримітним рухом той дав другові зрозуміти, що виконав його небезпечне доручення. Матео Колон полегшено зітхнув. Насправді він набагато менше переймався власною долею, аніж долею messere Віторіо.

Анатом не сподівався для себе милосердя, яке виявили до його вчителя Везалія, коли той постав перед судом Святійшої Інквізиції. Принагідно Андреа Везалій розповів Матео Колону про негарний, сороміцький випадок, котрий мало не відправив його на вогнище: якось він добув дозвіл зробити розтин молодого іспанського шляхтича, що помер під час консиліуму. Отримавши дозвіл від батьків й розітнувши молодикові груди, він на власний подив виявив, що серце парубка досі б’ється. Батьки, що з’явилися неслушної миті, звинуватили Везалія у вбивстві, водночас з тим проти нього почала процес Інквізиція. Інквізиція присудила Везалію смерть, але за мить до того, як запалали колоди у вогнищі, втрутився король особисто, який, пом’якшивши присуд, відіслав анатома на прощу до Святої Землі спокутувати гріх.

Матео Колон усвідомлював, що скоїв «злочин» набагато тяжчий, відкривши те, що мало навіки лишитись невідкритим. Такий тяжкий, що навіть якщо відмовитися від свого відкриття, як вчинив інший годованець Падуанського університету, Галілео Галілей, жодної надії не лишалося. Відкриття Галілея було майже «недосяжним», а от його «Америки» дістатися було легко.

— Що трапиться з людством, якщо ваше відкриття опанують диявольські сили? —