Читати книгу - "Правила, які варто порушити. Жити за власним кодексом"

стосовно інших. За моїми спостереженнями, оскільки така маніпуляція на перший погляд є ледве помітною, їм здається, що ніхто не розгадає їхні наміри, що людина, до якої вони звертаються, на цей раз не розпізнає в них емоційних шантажистів, тож усе минеться.

Та це просто банальна помилка. Ми всі відчуваємо, коли нас шантажують, бо на нас тиснуть і змушують діяти проти нашої волі. Коли ми говоримо «ні», то саме це й маємо на увазі. Коли хтось не приймає нашої відмови та посилює тиск, ми почуваємося некомфортно й опираємося незалежно від того, які методи ця людина застосовує. Тож наша інтуїція не дрімає, і ми за милю відчуваємо емоційний шантаж.

А тепер послухайте. Емоційний шантаж – форма насильства, тому ми, як гравці за правилами, його просто не застосовуємо. Ми не застосовуємо жодну форму насильства – ні фізичну, ні емоційну, ні фінансову, ні психологічну, ні будь-яку іншу. Якщо хтось каже «ні», ми приймаємо це.

Так, я розумію, що ви матимете серйозні неприємності, якщо приятель не прикриє вас; знаю, що ваша бабуся чекає на подарунок до дня народження, а ви без копійчини в кишені; знаю, що ви ненавидите вечірки в оточенні незнайомих облич. Я не кажу, що ви обманюєте. Просто мені байдуже, усе це правда чи ні. Це нічого не змінює. Ви зосереджені на своїх почуттях і бажаннях, і ви ігноруєте почуття людини, на яку чините тиск. Так робити не варто, згодні? Висловіть своє прохання, викладіть факти, не виказуючи жодних емоцій, і будьте готові до того, що вам можуть відмовити.

Правило 15

Не грайте на почуттях людей

«Усе має своє місце, та все перебуває на своїх місцях»

У дитинстві мене вчили, що треба вставати рано, підтримувати порядок у будинку, відмовлятися від шоколаду – прищеплювали безліч подібних переконань. Дорослі, які мене оточували, приписували моральну цінність речам, що не мають жодного стосунку до моралі.

Досить непросто сумлінно працювати, робити добро й намагатися залишити по собі світ бодай трішечки кращим. Абсолютно ні до чого перевантажувати себе всілякими хибними умовностями, які лише ускладнюють щоденне життя, не приносячи нікому користі. Чому я маю підтримувати порядок у власному будинку, коли мені цього не хочеться? Звісно, на вулиці я не кидаю сміття, та мені ніхто не повинен указувати – залишати брудний посуд до ранку чи ні. Це не питання моралі. Це ні погано, ні добре, ні чеснота й не гріх. Просто мені доведеться докласти дещо більше зусиль, щоб вимити тарілки, якщо я не замочу їх із вечора, та це мій вибір.

Не дозволяйте нікому промивати вам мізки та змушувати вас почуватися винним (винною) через те, що ви хочете, приміром, з ранку поніжитись у ліжку. Оскільки о цій порі вам не треба нікуди поспішати, ви можете встати, коли захочете. Вставати рано не є «правильним». Колись я жив у невеличкому селі, і мила стара жіночка, що мешкала по сусідству, бувало, казала мені: «Я помітила, що сьогодні ваші вікна були зашторені аж до десятої ранку». Вона говорила це осудливо, ніби зверталася до неслухняної дитини.

А ще в мене була родичка, яка, коли б ви не запропонували їй шоколадні цукерки, завжди відповідала: «Ой, мені не можна…», а потім простягала руку до коробки, примовляючи: «Я грішна». Ні! Зовсім ні! Це лише шоколад, хочеться вам – їжте, не хочеться – не треба. Праведність тут ні до чого.

Дуже засмучує те, що деякі з цих фальшивих моральних стандартів стали настільки поширеними, що здатні серйозно ускладнювати стосунки. Дуже мало подружніх пар можуть похвалитися однаковим ставленням, наприклад, до порядку. Було б непогано домовитися, який рівень безладу вважатиметься прийнятним і хто має щось робити, коли гармидер у домі перевищить установлені межі. Попервах достатньо зробити одне – дійти згоди в цьому питанні. Проте насправді така дискусія найчастіше відбувається за припущенням, що партнер, більше звиклий до порядку, з морального погляду правий, а схильний до безладу – помиляється. Чому? Поміркуйте, а потім спробуйте сформулювати, чому «краще» бути охайним. Можливо, це практичніше чи допоможе вам швидше знаходити потрібні речі або ж ви не будете чіплятися за меблі. Та з іншого боку це потребує зайвих зусиль, марнує час і заважає розслабитись. Це не стосується норм моралі. Це просто питання пріоритетів.

Щойно ви почнете замислюватися над такими речами, може з’ясуватися, що ви тягаєте за собою всілякого роду псевдоморальний багаж. Усі батьки та вчителі нав’язують подібні цінності на додаток до тих справжніх, які вони сподіваються прищепити нам. Тож ніколи не приймайте нічого на віру, не дозволяйте нікому звинуватити вас у речах, що не зачіпають інших і стосуються лише вас.

Правило 16

Бути охайним – не означає бути морально досконалим

«Важливо, якої думки про вас інші»

Ні, ні, ні. Важлива лише ваша думка. Я маю на увазі те, що ви думаєте глибоко в душі, а не те, що вам хотілося б думати. Єдиний надійний засіб, що допоможе вам зорієнтуватися в житті, – ваш власний «компас». Тоді, аби переконатися, що ви не збилися зі шляху, вам достатньо звернутися до себе.

Я маю добру приятельку, яка постійно собою невдоволена. Попри будь-які успіхи в роботі, вона завжди відчуває, що мала працювати краще. Вона чудова матуся, та безперервно картає себе ще й за безлад удома. Чому? Бо її власна мати або докоряє їй за те, що вона недостатньо всього робить, або натякає на це, не схвалюючи її дій та не підбадьорюючи дочку в разі успіху.

Один із моїх єдинокровних братів, який утратив тата в дуже маленькому віці, усе життя очікував на схвалення свого батька. Сумно, та він його ніколи не дочекається. Це означає: доки він сам не навчиться схвалювати свої дії, він ніколи не повірить у власні сили та прагнутиме того, чого насправді немає. Якими б видатними не були його досягнення – в особистому чи громадському житті, кар’єрі, деінде, – вони його не тішитимуть.

Серед нас дуже багато тих, хто потрапляє в подібну пастку. Велику роль тут відіграє впевненість у собі. Проте її важко віднайти, коли віру у власні сили підривають люди, яких ви наділили правом оцінювати ваші досягнення. Якщо необхідно, проводьте менше часу поряд із тими, хто судить вас надто суворо, і приділяйте увагу друзям, родинам, наставникам, які вас підтримують. Це має зміцнити вас, а не стати заміною суддівського складу на більш доброзичливий – урешті-решт, ви єдиний суддя, думка якого справді важлива. Знаю, що зробити це непросто, та винагорода того варта.

Річ у тім, що ви потребуєте власних чітких цінностей і принципів без огляду на думку інших. Навіть якщо оточення схвалює і підтримує вас, вам необхідно бути здатним (здатною) оцінити свої дії самостійно. Тільки в такому разі ви почуватиметесь у злагоді самі із собою, коли настануть найважчі часи чи виникне потреба ухвалювати найважчі рішення. Тож, аби успішно рухатися життєвим шляхом, вам доведеться набути впевненості та звикнути довіряти собі, не зважаючи на чужі думки.

Я не кажу, що не слід радіти, коли людина, яку ви поважаєте, схвально про вас відгукується. Хай це буде для вас насолодою. Але водночас навчіться радіти власним досягненням, не озираючись на підтримку людей, які вас оточують.