Читати книгу - "Сафарі на щастя"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Можна швидше йти? – запитала Марусина, зробивши видих.
– Куди нам поспішати? Завтра можна зранку спати досхочу!
– Додому! Я хочу додому! – нервово відповіла Марусина й пришвидшила ходу.
Ледь зайшовши в кімнату, Марусина не витримала, впала на ліжко і розплакалася.
– Ти чого, сонечко? – Віра сіла поруч. – Невже через Ростика?
– Ти… Ти нічого не розумієш! – плакала дівчина. – Я нікому не потрібна!
– Ти мені потрібна!
– Тобі? – Марусина повернула до сестри заплакане обличчя. – Доношувати твої ганчірки?
– Ти що, дурненька?!
На плач до кімнати зайшли батько й мати, запитали, що трапилося.
– Реве за Ростиком, – пояснила сестра.
– Вона все бреше! – скрикнула істерично Марусина. – Я нікому не потрібна!
– Нам потрібна, – сказав батько. – Що ти вигадала, доню?
– Вам? Вам?! Вам потрібна Віра, а не я! Віра – приклад для мене у всьому! Віра добре вчиться, Віра акуратна, щось новеньке – для Віри! Я маю носити її одяг, брати з неї приклад, навіть стати вчителькою, як ви і Віра!
– Марусино, заспокойся, у тебе просто істерика! – сказала мати, сівши поруч. – Ми вас любимо однаково! Будеш навчатися в інституті – і тобі купуватимемо обновки.
– Та не в них річ! Як ви не розумієте! – плакала дівчина. – Я нікому не потрібна, бо я – гидке каченя з пластиною в роті! Ходжу з нею вже два роки, хвалюся, що то брекети, а насправді дешева пластмаска з гачками, які поблискують у роті весь час, коли я всміхаюся!
– Це вже занадто, Маріє! – обурилася мати. – У тебе буде гарна усмішка з рівними зубами! Але для цього треба трохи потерпіти!
– Доню, у нас нема стільки грошей, щоб поставити тобі дорогі брекети, – винувато промовив батько. – Ти ж знаєш, які вчительські зарплати, і ті затримують, до того ж, Віра має навчатися…
– Знову Віра! А я?! Ви зовсім забули, що у вас не одна, а дві доньки! – злісно скрикнула дівчина.
– О-о-о! Почалися ревнощі! – озвалася Віра.
– Ви… Ви всі мене дістали! – Марусина підвелася з ліжка.
– То піди повісься! – кинула їй сестра.
– Не дочекаєтесь! Не підходьте до мене! – заверещала Марусина й вибігла з кімнати.
Вона залізла на дерево, обняла стовбур яблуньки. Дівчина знала, що лише тут ніхто не буде їй дошкуляти, що лише тут можна дати волю сльозам.
– Мене ніхто, ніхто не розуміє! – жалісливо прошепотіла вона яблуньці. – Мене ніхто не любить! За що мене любити? Я – гидке каченя, але тобі байдуже, яка я, який маю одяг чи вигляд. Ти одна, хто мене любить такою, яка я є.
Розділ 9У Марусини було багато друзів, з якими вона спілкувалася, ходила в клуб, але заглянути собі глибоко в душу нікому не дозволяла. На певному етапі спілкування для неї існувало табу, і ніхто зі знайомих дівчини не міг знати, що у неї на душі, або навіть припустити, що приховується за усмішкою. Ростик залишив їй біль після свого від’їзду. Дівчина страждала від того, що хлопець так і не помітив, що подобається їй. Іноді Марусина за звичкою залазила на улюблену яблуню й намагалася зрозуміти, чи справді Ростик не помічав, що сусідка в нього закохана, чи не хотів помічати, і щоразу робила висновок, що вона негарна, неприваблива, її нема за що покохати.
Коли сум відступав, Марусина діставала старі сукні та кофтинки, з яких уже виросла, несла все це до бабусі, й там вони мізкували разом, як із трьох старих речей зробити одну обновку. Якось вони з двох суконь різних кольорів зшили спідницю шестиклинку, але Марусині цього здалося замало. Тоді вони пришили спідницю до водолазки – і вийшла нова сукня. Іншого разу бабуся сама проявила ініціативу: вона розпустила на нитки кілька старих светрів та зв’язала онуці сукню.
– Такої ні в кого немає! – зраділа Марусина й кинулася обнімати бабусю.
У суботу дівчина красувалася в обновці на танцях. Подружки тихо заздрили, лише Олька пустила шпильку:
– Було б чим випендрюватися!
– Ти також таку маєш? – посміхнулась Марусина, що дуже розізлило дівчину.
– Щоб ти на себе не натягла, все одно Ростику не подобаєшся!
Ці слова боляче різонули по душі, і Марусина ледь стрималася, щоб не вліпити Ольці смачного ляпаса.
– До чого тут Ростик? – натомість з усмішкою промовила Марусина. – Він – мій сусід – і нічого особистого! А ось ти ладна стати підстилкою, аби лише бути з ним!
Ольга вмить стала червоною, як стиглий помідор, а Марусина, крутнувшись, пішла геть. Повернувшись додому з клубу, вона довго розглядала себе в дзеркалі.
«Звичайна собі дівчина, – думала вона, – не красуня, але й не потвора, світле густе волосся, очі молочного шоколаду, приємна усмішка. Але що тоді в мені не так?»
Коли Марусина закінчила навчання в дев’ятому класі, у неї з’явилася нова подружка Люба. Трапилось це випадково. Дівчина йшла додому, коли біля подвір’я поруч із садибою Феодала помітила незнайому дівчину, що вирубувала сапкою кропиву. Марусина знала, що в тій маленькій убогій хатинці жив юнак Анатолій зі своєю старенькою бабцею, тож поява дівчини її здивувала, і вона стишила хід. Незнайомка також помітила Марусину, розпрямила спину, відкинула за плечі дві тонкі косички.
– Доброго дня! – привітно промовила дівчина.
Марусина одразу помітила, що в дівчини привітне обличчя, щира усмішка. Вона здавалася підлітком: невисокого зросту, худенька, зі смішним чубчиком.
– Вітаю! – Марусина зупинилася біля дівчини. – Ви приїхали в гості?
– Ні, – мотнула вона головою, і кіски знову перекинулися на груди. – Сподіваюсь, що назавжди. Я – дружина Толика!
– Толик одружився?! – здивувалася Марусина. – Я живу поруч і не знала.
– У нас не було весілля, ми лише розписались у місті, і я одразу переїхала до нього. До речі, мене звати Люба.
– А я – Марусина! Може, зустрінемось увечері і познайомимося ближче! – запропонувала вона.
Марусина не знала чому, але Люба одразу їй сподобалась. Вона викликала до себе симпатію з першого погляду і здавалася дуже позитивною. Дівчата домовились увечері зустрітися, сходити до річки й поговорити.
Марусина повела Любу до річки, де можна було спокійно поспілкуватися, й запропонувала перейти одразу
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сафарі на щастя», після закриття браузера.