read-books.club » Сучасна проза » Сафарі на щастя 📚 - Українською

Читати книгу - "Сафарі на щастя"

145
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сафарі на щастя" автора Світлана Талан. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 16 17
Перейти на сторінку:
підвелася з ліжка, підійшла до вікна, виглянула на вулицю. Там прогулювалася Любаня з візочком, помітила Марусину, кивнула рукою, щоб виходила. Марусина випила чашку кави, вийшла до подруги й одразу помітила, що та чимось схвильована.

– Знову чоловік баньки залив? – запитала Марусина.

– Та ні.

– То чого ти така?

– Отже, ти не в курсі?

– Чого?

– А того, про що все село ще звечора гуде.

– Ти можеш пояснити, а не говорити загадками? – запитала Марусина, притримавши подругу за руку, але Любаня відвела погляд.

– Чесно, навіть не знаю, як тобі сказати.

– Любаню! – Марусина стала перед жінкою, подивилася їй в очі.

– Твій…

У Марусини холодок пробіг по спині. Вона не дуже вірила у сни, але зараз згадала свій, і погане відчуття прокралося в душу.

– Що… мій? – промовила впалим голосом.

– Ростик учора приїхав зі своєю дівчиною! Американкою! – випалила Любаня на одному подиху. – Ти маєш знати. Вибач, але я повинна була тобі це сказати.

– Не може бути! – промовила Марусина. – Цього не може бути!

Світ навколо захитався, очі застилали сльози, коли вона повільно пішла додому. Удома нікого не було – батьки ще звечора пішли до бабусі, тож Марусина лишилася сама в хаті, де дзвеніла тиша. Вона присіла на стілець, намагаючись усвідомити почуте, але не могла і просто плакала. По застиглому німому обличчю текли нескінченними потічками сльози, аж поки Марусина змогла обдумати почуту новину.

«Може, то якась родичка приїхала в гості, а не Ростикова дівчина, – думала вона. – Це ж село: якщо не знають правди, то її вигадають. Потрібно дочекатися дзвінка від коханого, він має мені зателефонувати!»

Схопившись за рятівну думку, Марусина підвелася, нервово заходила по кімнатах – з однієї в іншу й назад. Вона подумала, що можна було б зателефонувати Ірині Гнатівні, яка була до неї така люб’язна, що називала любою невісточкою, але новина про те, що, може, і справді в жінки вже нова «невісточка», її зупинила. Марусина схопила мобільник, щоб зателефонувати Ростику і зустрітися з ним, але не змогла. «Він сам мені подзвонить, – втішала себе думкою. – Ростик не такий, він не може мене ось так зрадити!»

Марусина втратила лік часу. Вона то хапалася за мобільний телефон, то клала його на стіл, то металася з кутка в куток, то завмирала, як статуя, на одному місці. Коли за вікном смеркло, відчула, що задихається в приміщенні, й вийшла у двір, прислухалася. Дівчина почула його голос, точніше, сміх – і від того було і радісно, і боляче. «Усе то брехні, – подумала вона, – він зараз прийде до мене і скаже: “Як ти могла повірити пліткам? Я ж тебе кохаю, дурненька!”»

Не в змозі більше чекати, вона сама набрала номер коханого.

– Привіт, – сказала якомога спокійніше.

– Привіт, Марусино! – відповів він веселим голосом.

– Ти не хочеш зі мною зустрітися?

– Якраз збирався тобі телефонувати! – відповів він. – За пів години чекаю тебе біля двору.

– Домовились!

Марусині здалося, що в Ростика був звичний голос, і вона майже заспокоїлася. Дівчина вдягла сукню темно-синього кольору, яка подобалася коханому, поглянула на годинник і вийшла на вулицю.

Ростик повільно наблизився й зупинився навпроти. У Марусини зашаленіло серце в грудях, застугоніло у скронях.

– Доброго вечора! – промовив він.

– Вітаю!

– Ти вже знаєш? – запитав він.

– Що?

– Марусино, у мене є дівчина.

– Дівчина? – ледь чутно промовила Марусина. – І давно?

– З минулого літа. Ми з нею познайомилися, коли їздили з батьком в Америку.

Його слова були шоком.

– Ти… Ви разом з нею вже рік?! – затинаючись, запитала дівчина.

– Ну, як разом? Вона в США, я – у Києві. Ми з Монікою спілкувались, телефонували одне одному. Бачиш, я нічого не приховую, я чесний з тобою, Марусино.

– Такий чесний, що жив на два фронти? – в голосі дівчини чулася гірка іронія.

– Вибач, що не сказав тобі раніше.

– То навіщо продовжував брехати?

– Я справді не знав, чи погодиться Моніка стати моє дружиною, – пояснив він.

– І тому вивчав англійську? Заради неї?

– Вона знає українську, бо мати – українка, батько – американець.

– Я хочу знати, навіщо ти весь час казав, що мене кохаєш?

– Я справді тебе кохав, Марусино. Принаймні так мені здавалося.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

1 ... 16 17
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сафарі на щастя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сафарі на щастя"