Читати книгу - "Дай серцю волю, заведе у неволю, Кропивницький"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Іван. За це не турбуйся, я за все платю!
Омелько. Аз яких би то грошей?
Іван. З яких? Що з тобою розказувать!…
Омелько. Та ти, Іване, не хапайся, - нехай спершу дівчата потанцюють.
Іван. Оце вже не по-моєму!…
Музики заграли, дівчата по дві кружка танцюють.
Іван. (Довго дивиться, притопуючи ногою). Та вже більш копи лиха не буде! Трясітеся, рубці, дивітеся, хлопці!… Розступітеся, миряне, нехай гиря погуляє! (Схопив одну з дівчат і танцює з нею). ''
Ой піду я в ліс по опеньки,
Таки найду дуб зелененький;
Сюди-туди дубком стрепену -
Натрусила жолудиків пелену.
Завіса
ДІЯ ТРЕТЯ
Через тиждень після другої дії. На кону ті ж обставини, як і в першій дії, тільки хата Одарчина трохи глибше к селу; проти хати, зовсім напереді, криниця і жолоб. Вечоріє.
Ява 1
Христя і Маруся.
Маруся і Христя (йдучи до криниці з відрами на плечах, співають):
За тучами, за хмарами
Сонечко не сходить;
За лихими ворогами
Мій милий не ходить.
Ой ви, тучі, ви, грізнії,
Розійдіться різно!
Прийди, милий,чорнобривий,
Хоч не рано - пізно!
Привикайте, карі очі,
Самі ночувати, -
Гей, поїхав мій миленький
У поле орати.
Бодай воли живі були,
А плуг поламався,
Щоб мій милий,чорнобривий
З волами пригнався.
Христя (набирає воду). Чи буде ж то Одарка кликати на сватання?
Маруся (теж перехиляється у криницю). А хто її зна? Ні, ти ось що скажи; що буде, як Микита довідається про це сватання?
Христя. А хіба ж він і досі не знає? Та мені здається, що Микита тільки так собі коверзує!…
Маруся. Ой ні, не кажи цього, бо знаю я добре Микиту!… (Озирнулась навкруги). Чи ти знаєш, що він ще позавчора пішов у Хвестунову до якогось ворса як-бита?
Христя. Ой лишенько… Еге!… Що ж той ворожбит зробе?
Маруся. Що? Перекине Семена вовкулакою, а тоді й роби, що хочеш… Я вже шепнула про це Одарці, так вона господи як плакала!
Христя. Сердешна! Чула й я, сестричко, що є такі ворожбити… Хай бог боронить!… Адже он розказують, що позаторік чи пак ще давніш у Хайнівці та один упир за щось-то ремствував на якогось парубка… Ото той парубок посватався, а далі й звінчався… Тільки що, каже, вийшли вони з церкви, аж його молода зараз і перекинулась у зозулю, вилетіла на тополю та й почала кувати; а він перекинувся у собаку та й побіг, гавкаючи, уподовж села, і відтоді й чутки про них нема… Ох, борони, боже! Прощай, сестричко! (Пішла).
Маруся. Ходи здорова! Господи, як то чудно у світі діється, що, кого щиро кохаєш,- одвертається від тебе та ще й кепкує, зневажає; кого ж ненавидиш, дивиться на його не хотіла б - у вічі лізе!… Ох, Микито, зав'язав ти мені світ, отруїв ти мою душу!… За те ж тепер і сам караєшся! Нудиш світом за Одаркою, а вона й дивитись не хоче на тебе!… І чого він до неї липне? Дивно! Чи зрозуміє ж вона його речі, його погляд, його душу?… (Співа).
Чи я вплила,чи я вбрела,
Чи мене підмито?
А чи козак любить не став,
Чи його одбито?…
Ява 2
Іван і Маруся.
Іван (виходить від села). Чи то ти тут, Марусе, співала? Диви! А я йду собі та й думаю: певно, соловей!
Маруся. Тобі б тільки насміхатись… От щастя дівці!…
Іван. Щастя - як трясця, кого нападе, не схоро покине! Якій же то дівці?
Маруся. А вже без ляха не обійдеться, як хтось-то довідається!
Іван. Про кого це ти кажеш?
Маруся. Знаєш про кого!… Щось буде, а чогось не стане…
Іван. Дурниця! Хіба ти що чула про…
Маруся. Що вже я вухом чула, того у мене з язика не вхопиш!
Іван (зазира їй у вічі). Справді? А ти не знаєш, куди пропав Микита?…
Маруся. А почім я знаю!… Хіба мені Микита що? Сват він мені, чи брат, чи яка рідня?…
Іван. Та так, ніби свояк з лівої щоки.
Маруся. Ти вже почнеш чорт батька зна що вигадувать та притулять горбатого до стіни! Прощай! (Пішла).
Іван. Ідіть здоровенькі. Ну, та й заздрісна яка дівка! Вже їй, бач, і не по нутру, що Одарка перш її йде заміж. Мабуть, ці підстаркуваті дівчата скрізь однакові, що дівку, котра йде раніш їх заміж, у ложці води втопили б!… Що ж це Микити ніде не видко? Ще як позавчора бачив я його уранці в шинку, та й досі! Такий понурий був та сердитий, все пив горілку… О, завзятий, бісів парубок! Одначе Маруся, мабуть, щось знає… Треба сьогодні бути насторожі. Стривай, а це що? (Придивляється). Хто ж ото йде? Так і є: Семен з старостами! А хто ж то за старостів? Бач: писар Скубко та старий Кугут! Ану, заховаюсь та послухаю, що вони казатимуть: може, це й мені на старість знадобиться! (Ховається за жолобом).
Ява 3
Семен, писар Скубко і Кугут.
Кугут. Ти ж, Семене, зостанешся надворі, а ми підемо в хату, бо так закон велить; а там вже, якщо той… то й тебе покличемо… Я пак і забув спитать, як ти з дівкою, що вона?… Бо треба знать, з чого розмову почать…
Скубко. Да, обязательно!
Семен. Вона согласна!… Тільки баба її неначе трохи… Каже, що Одарка ще молода. -"Нехай,- каже,- погуля…"
Скубко. А котрий же їй, примєру, год?
Семен. Вісімнадцятий.
Скубко. Што ж, дівчонка якраз у поре. Уже законний срок перескочила!…
Кугут. Та вже якось воно буде, якось-то господь нам допоможе…
Скубко. Знаєте, як то кажуть: "Що було, то бачили, а що буде, то повидимо". Умієм заговорить зуби, і всьо будеть какурат!
Кугут. Ну, то ходім, пора! Господи благослови!
Старости пішли в хату Одарчину.
Семен. Хай вам господь милосердний помагає! (Сіда на камені). І чого воно на вулиці так тихо: ні гомону, ні співів не чуть. Хоч би що-небудь глас подало. Тихо, всюди тихо! (Задумався). Хоч би Іван на цей раз трапився, він би розважив мою тугу. Правду, мабуть, кажуть, що, перш чим оженитись, треба тричі зажуритись… Якісь сумні думки роєм обсідають голову, і одна другу жене і розбиває, мов хвиля хвилю!… Одна думка не лізе мені з голови: з якого
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дай серцю волю, заведе у неволю, Кропивницький», після закриття браузера.