Читати книгу - "Виправний день"

Френкі зайшов за татом до вбиральні й почекав, поки той помиє руки.

Тато сказав:

– Ніхто більше не залупатиметься на цю сім’ю, ніколи. Перед тим як відправитися до машини, тато витягнув телефон і зробив дзвінок. Він заговорив у слухавку:

– Алло, я можу поговорити з керівником відділу новин? – одну руку він запхав у кишеню штанів. – Це начальник пожежної безпеки Бенджамін Г’ю. Щойно ми отримали повідомлення про те, що горить середня школа

Ґолден-Парк. – З кишені він дістав коробку сірників.

Завершив дзвінок і зателефонував знову.

– Алло, я можу поговорити з відділом місцевих новин? Він передав сірники синові. Френкі взяв їх. Очікуючи, тато відвернувся від телефона і промовив:

– Сьогодні лише тренування. Просто щоб побачити, скільки їх приїде.

У телефон він доповів:

– Я отримав інформацію, що палій напав на ще одну школу, – послухав. – Середня школа Ґолден-Парк.

Френкі стояв і чекав, тримав сірники, так само як і в середній школі Медісон, і школі Непорочного зачаття, і трьох школах перед тим. Френкі думав, що це буде остання школа і що тато спалив інші лише для того, щоб не здавалося, ніби ця особлива. Коли тато завершив останній телефонний дзвінок, Френкі вже знав, що буде далі.

У душі Френкі знав, що погані частини світу потрібно спалювати, щоб рятувати найкращі.

– Френкі, ти… – Тато став перед ним на коліна і взяв обидві маленькі долоні у свої. – Сину, ці уйобки платитимуть тобі данину до кінця твого життя! – Він відпустив меншу долоню і потягнувся, щоб погладити шрам збоку на невинному, довірливому обличчі Френкі. – Хлопчику мій. Ти виростеш і станеш королем! А сини твої будуть принцами! – Він підняв ту долоньку, яку ще тримав, і підніс її до губ.

Як особливий подарунок, тато дозволив Френкі запалити сірник.

Після того вони вийшли назовні, щоб порахувати, скільки з’явиться репортерів та операторів. Спочатку прибули лише декілька телевізійних груп, але тепер уже всі канали були на місці і ще й кілька іноземних, які в містечку знімали історію серійного палія. Своїх репортерів відправила газета. Навіть із гелікоптера знімали. Своїх людей відрядили радіостанції. Тато Френкі записував і виробляв стратегію найчистіших підходів і найкращих можливостей, щоб бачити, як легко буде працювати, коли настане саме той день.

І лише після цього тато Френкі набрав 911.

Ще до подій, про які ви щойно прочитали в цій книжці… ще до того, як ця книжка стала книжкою, вона була мрією Волтера Бейнса.

Ще у світі, який ви поки що знаєте… ще у Колишні часи, отак Волтер завжди про це мріяв.

На двадцять п’ятий день народження Шасти він запропонує їй сісти в автобус, автобус угору, який більшість днів возить її маму та інших прибиральниць на роботу. Він одягне свій щасливий шарф «Ламборґіні», навіть незважаючи на те, що він такий старий, що перетворюється знову на брудну бавовну.

Вони вдвох зловлять останній нічний автобус, який їхатиме повз той будинок. Не той, у якому прибирає місіс Шаста, а той, як у Скарлет О’Гари, з колонами вздовж веранди, а ще контурами даху, водовідводами та димарями з червоної цегли, які здіймаються понад предковічними дубами. На цей будинок Шаста завжди витріщалася, як собака на білку, ніби та купа цегли і плюща – то для неї порнографія. Через одну зупинку після згаданого будинку Волтер запропонує вийти з автобуса і пройтися назад, туди, де вікна будуть темні. Коли Шаста подасться назад, він міцно стисне її зап’ястя і потягне, ніжно, зі словами: «Це сюрприз», – і поведе повз статую, від якої в нього мурашки.

Це статуя мавпи з металу, і якщо торкнутися її в морозний день, то більше не зможеш відірватися, і всі, хто торкатиметься тебе, приклеяться, як і люди, які торкатимуться їх, поки весь світ разом не потрапить у пастку, на кшталт «льоду-дев’ять» Воннеґута. Дивлячись на цю статую, уявляєш собі маленьку мавпу, одягнену клоуном, можливо, для катання на коні, тільки з побіленим обличчям. Як у Японії.

Волтер пройде по вологій траві за статуеткою мавпи-клоуна з обличчям кабукі, повз маленький жовтий знак охоронної компанії.

Щоб відзначити цю подію, Волтер витягне свою щасливу трубку і заб’є її кушем гінду24. Як завжди, намагаючись поводитися як джентльмен, він запропонує Шасті першу хапку.

Він поплескає себе по кишені на стегні, щоб іще раз перевірити випин, круглий випин, схожий на старі півдолара з Кеннеді, наче піратські дублони чи шоколадні медальки, – а насправді то лише презервативи в золотавій упаковці, які його ма’ розповсюджує оптом. Пальці промацуватимуть обриси чогось іншого, скрученого більшим колом, петлю, сховану глибоко в задній кишені.

Волтер проведе її, тремтячу, на ґанок, де вона сховається за колоною, ставши худим профілем у тіні, в укритті від вулиці. Шаста віритиме йому, але буде готова тікати. Тоді він скаже: «Я сходжу по твій подарунок на день народження», – а тоді зникне за рогом будинку.

Шаста стоятиме зіщулившись, дослухаючись до сюркотання цвіркунів і сичання наземних розбризкувачів. Вдихатиме різні запахи. Нічне повітря розносить хлор басейну і ваніль кондиціонера для білизни потужною парою з вентиляційного отвору сушарки. Патруль приватної безпеки проїде повз, бавлячись своїм прожектором понад огорожею. Ще з часів, коли вона пальцями у фарбі бабралася, цей будинок височів тут, наповнений історією, ніколи не мінявся, і вона не могла собі уявити, що колись стоятиме тут і боятиметься. А тепер вона тримає себе за плечі за колоною, шукає в телефоні номер таксі, моніторить сайти «Сусідської варти», перевіряє, чи ніхто не повідомляв про парочку злодіїв.

Передні двері зі скрипом відчиняються. Ніби самі собою, тахльовані білі двері прочиняться на латунних завісах. Кошмарно повільно. Не встигне вона кинутися вниз сходами, як із темряви зсередини коридору долине шепіт, Волтерів шепіт: «З днем народження, Шасто».

Волтер висуне голову назовні, доки ліхтарі біля веранди не накладуть на обличчя білу маску, поманить її рукою всередину. Він прошепоче: «Все нормально».

Вона стоятиме, вагаючись між страхом і тим, чого найбільше хоче, – кінцем усіх страхів.

Він скаже: «Швидше».

Вона востаннє гляне на порожню темну вулицю і зайде всередину.

Він зачинить двері. Вони цілуватимуться, поки очі не призвичаяться, щоб вона змогла роззирнутися у напівтемряві. Запримітити латунний канделябр із лісом штучних свічок над їхніми головами. Побачити сходи, які викручуються вниз із темряви. Повсюдне різьблене дерево із запахом шкіри. Волтер звідкись почує цокання годинника, що голосно