Читати книгу - "Туманність Андромеди, Іван Антонович Єфремов"

– Кумедний збіг! – трохи винувато розсміялася вона.

– Настало посилення гравітації, як і повинно бути для темної хмари. Тепер ти можеш бути цілком спокійна, і хай собі Лін спить.

З цими словами Кей Бер вийшов з поста управління. В яскраво освітленій бібліотеці він сів за маленький електронний скрипкорояль і весь поринув у роботу. Певно, минуло кілька годин, коли герметичні двері бібліотеки розчинились і з’явилась Інгрід.

– Кей, любий, розбуди Ліна.

– Що трапилося?

– Напруження поля тяжіння наростає більше, ніж повинно бути за підрахунками.

– А попереду?

– Як і раніше – темрява! – Інгрід зникла.

Кей Бер розбудив астронавігатора. Той схопився й побіг в центральний пост до приладів.

– Нічого загрозливого нема. Тільки звідки тут таке поле тяжіння? Для темної хмари воно надто потужне, а зірки немає… – Лін подумав і натиснув кнопку пробудження каюти начальника експедиції, ще подумав і ввімкнув каюту Нізи Кріт.

– Якщо нічого не станеться, тоді вони просто змінять нас, – пояснив він стривоженій Інгрід.

– А коли станеться? Ерг Ноор зможе працювати після сну тільки через п’ять годин. Що робити?

– Чекати, – спокійно відповів астронавігатор. – Що може трапитися за п’ять годин тут, так далеко від усіх зоряних систем?..

Тональність звучання приладів безперервно падала, показуючи зміну обстановки польоту. Напружене чекання тягаюся поволі. Дві години минуло, наче ціла зміна. Пел Лін зовні лишався спокійним, але хвилювання Інгрід уже охопило Кей Бера. Він часто озирався на двері рубки управління, чекаючи, як завжди, раптової появи Ерга Ноора, хоч і знав, що пробудження від довгого сну йде поволі.

Тривалий дзвінок примусив усіх здригнутись. Інгрід вхопилася за Кей Бера.

– «Тантра» в небезпеції Напруження поля стало вдвоє вище від обчисленого!

Астронавігатор зблід. Прийшло несподіване – воно вимагало негайного рішення. Доля зорельота була в його руках. Тяжіння, невпинно зростаючи, вимагало сповільнення ходу корабля не тільки через зростання ваги корабля, але й тому, що, очевидно, прямо по курсу було велике скупчення щільної матерії. Але після сповільнення набирати нове прискорення було нічим! Пел Лін зціпив зуби й повернув рукоятку вмикання іонних планетарних двигунівгальм. Дзвінкі удари вплелися в мелодію приладів, заглушуючи тривожний дзвін апарата, що обчислював співвідношення сили тяжіння і швидкості. Дзвінок вимкнувся, і стрілки підтвердили успіх – швидкість знову стала безпечною, прийшовши до норми із зростаючою гравітацією. Та ледве Пел Лін вимкнув гальмування, як дзвінок пролунав знову – сила тяжіння вимагала сповільнення ходу. Стало очевидно, що зореліт ішов прямо до могутнього центра тяжіння.

Астронавігатор не зважився змінити курс – витвір великої праці й величезної точності. Користуючись планетарними двигунами, він гальмував зореліт, хоч уже ставала очевидною хибність курсу, прокладеного через невідому масу матерії.

– Поле тяжіння велике, – стиха зауважила Інгрід. – Може…

– Треба ще сповільнити хід, щоб повернути! – вигукнув астронавігатор. – Але чим же потім прискорити політ?.. – Згубна нерішучість прозвучала в його словах.

– Ми вже пронизали зовнішню вихрову зону,[16] – озвалась Інгрід, – іде безперервне й швидке наростання гравітації.

Посипалися часті дзвінкі удари – планетарні мотори запрацювали автоматично, коли електронна машина, що керувала кораблем, відчула попереду величезне скупчення матерії. «Тантра» почала розгойдуватися. Хоч як сповільняв свій хід зореліт, однак люди в посту управління почали втрачати свідомість. Інгрід упала на коліна, Пел Лін у своєму кріслі намагався підняти налиту свинцем голову. Кей Бер відчув безтямний тваринний страх і дитячу безпорадність.

Удари двигунів зачастили і перейшли в безперервний гуркіт. Електронний «мозок» корабля вів боротьбу замість своїх напівпритомних господарів, посвоєму могутній, але не дуже великого розуму, бо не міг передбачити складних наслідків і придумати вихід у виняткових випадках.

Розгойдування «Тантри» послабло. Стерженьки, які показували запаси планетарних іонних зарядів, швидко поповзли вниз. Опам’ятавшись, Пел Лін зрозумів, що дивне збільшені ня тяжіння відбувається так швидко, що треба вжити негайних заходів і зупинити корабель, і тоді різко змінити курс.

Пел Лін пересунув рукоятку анамезонних двигунів. Чотири високих циліндри з нітриду бору, видимі в спеціальний проріз пульта, засвітилися зсередини. Яскраве зелене полум’я запалахкотіло в них шаленою блискавкою, заструменіло й закрутилося чотирма щільними спіралями. Там, у носовій частині корабля, сильне магнітне поле охопило стіни моторних сопел, рятуючи їх від раптового руйнування.

Астронавігатор пересунув рукоятку далі. Крізь зелену вихрову стіну вже виднівся скеровуючий промінь – сіруватий потік Кчасток.[17] Ще рух, і вздовж сірого променя прорізалася сліпуча фіолетова блискавкасигнал, що анамезон почав нестримно витікати. Весь корпус зорельота відгукнувся майже нечутною, але нестерпною високочастотною вібрацією…

Ерг Ноор, прийнявши необхідну дозу їжі, лежав у напівсні під невимовно приємним електромасажем нервової системи. Поволі зникала пелена забуття, яка ще огортала мозок і тіло. Пробуджувальна мелодія лунала мажорніше, у частоті ритму, що наростала…

Зненацька щось зловісне вдерлося зовні, перервало радість пробудження від дев’яностоденного сну. Ерг Ноор усвідомив, що він – начальник експедиції, і почав відчайдушно боротися з собою, намагаючись повернути собі нормальний стан. Нарешті він збагнув, що анамезонні двигуни швидко гальмують зореліт – виходить, щось трапилося. Він спробував підвестись. Але тіло ще не слухалося, ноги підломились, і він мішком упав на підлогу своєї каюти. Згодом йому пощастило проповзти до дверей, відчинити їх. Свідомість пробивалася крізь туман сну – в коридорі Ерг Ноор став навкарачки і ввалився в центральний пост.

Люди, що вп’ялися очима в екрани й циферблати, злякано озирнулись і підбігли до начальника. Той, не маючи сили підвестися, вимовив:

– Екрани, передні… переключіть на інфрачервону… зупиніть… мотори!

Боразонові циліндри погасли одночасно із затихлою вібрацією корпусу. На правому передньому екрані з’явилась велетенська зірка, що випромінювала тьмяне червонокоричневе світло. На мить всі заціпеніли, не відводячи очей од величезного диска, що виринув з темряви прямо перед носом корабля.

– От дурень! – з гіркотою вигукнув Пел Лін. – Я був певен, що ми біля темної хмари! А це…

– Залізна зірка! – з жахом вигукнула Інгрід Дітра. Ерг Ноор, тримаючись за спинку крісла, підвівся з підлоги.

– Так, це залізна зірка, – повільно сказав він, – жах астрольотчиків!

Ніхто й не підозрівав, що вона може бути в цьому районі, всі дивилися на нього із страхом і надією.

– Я думав тільки про хмару, – тихо й винувато мовив Пел Лін.

– Темна хмара з такою силою гравітації повинна всередині складатись із твердих, порівняно великих часток, і «Тантра» вже загинула б. Уникнути зіткнення в такому рої неможливо, – тихо й твердо сказав начальник.

– Але різкі зміни напруження поля, якісь завихрення? Хіба це не точна вказівка на хмару?

– Або на те, що в зірки є планета; може, не одна…

Астронавігатор так закусив губу, що