Читати книгу - "Вождь червоношкірих (Збірник)"

— А ти пам'ятаєш, Болді, часи, коли все було по-іншому? Пригадай, як старий МакАлістер не дозволяв нам із Сантою зустрічатися, а вона примудрялася присилати звісточку, що хоче мене побачити? Старий Мак обіцяв продірявити мене як решето, якщо я наближусь до ранчо на відстань пострілу. Пам'ятаєш знак, який мені подавала Санта, — хрест на серці?!

— Чи пам'ятаю я? — Болді шарпнувся, а в очах засвітилось лукавство. — Ах ти шкодливий старий койот! Я не пам'ятаю?! Щоб ти знав, клята стара закохана рогата черепахо, всі хлопці на стійбищі були в курсі. «Кістки у шлунку» — ось як його називали. Ми помічали знак на всьому, що нам присилали з ранчо, — намальований вугіллям на мішках із борошном, написаний олівцем на газетах. Якось я запримітив його на спині нового кухаря, якого старий МакАлістер прислав до нашого табору, — хай мені грець, якщо це не так.

— Батько Санти, — тихо пояснив Веб, — змусив дівчину дати обіцянку, що вона не напише мені й не передасть жодного слова. Тоді вона вигадала хрест на серці. Коли їй не під силу було терпіти розлуку зі мною, вона примудрялася поставити знак на якійсь речі, котру мали відіслати з ранчо на стійбище і яка могла потрапити на очі мені. Побачивши хрест на серці, я летів на ранчо тієї ж таки ночі, швидше за блискавку. Ми зустрічалися в лісі, ген за загінкою для коней.

— Ми знали про це, — проспівав Болді, — але не видавали вас. Ми були на вашому боці й здогадувались, навіщо ти тримаєш у таборі прудкого рябого коня. І коли ми помічали «кістки у шлунку», намальовані на поклажі з ранчо, то передчували, що вночі старий Пінто не буде мирно пастися на травичці. Ти пам'ятаєш Скаррі, вченого ковбоя, який з'явився на ранчо після того, як його виперли з коледжу за пияцтво? Коли Скаррі бачив цей знак, що провіщав для декого швидку зустріч із коханою, він робив отак рукою і приказував: «Знову наш Леандр уночі попливе до своєї Геро».

— Останнього разу Санта надіслала мені хрест на серці, — вів далі Веб, — коли тяжко захворіла. Я помітив знак, тільки-но зайшов до табору, і вночі сорок миль гнав Пінто галопом. На нашому місці Санти не було. Я пішов до будинку, і старий МакАлістер зустрів мене на ґанку. «Жити набридло? — запитав він. — Сьогодні мені не до твоїх викрутасів. Я саме послав по тебе слугу. Ти потрібен Санті. Іди й погомони з нею. А потім з тобою побалакаю я».

Санті було дуже зле, але вона силкувалась усміхнутися. Наші руки торкнулися, я опустився на долівку поряд із ліжком — брудний, у робочому вбранні, зі шпорами. «Я чула тупотіння твого коня задовго до того, як ти прийшов, Вебе, — каже вона. — Я знала — ти прийдеш. Ти побачив знак?» — шепоче вона. — «Тільки-но зайшов до табору, — кажу я. — На мішку з картоплею і цибулею». — «Вони завжди вдвох, — додає вона м'яко. — Завжди поруч». — «Так, це чудова пара для рагу». — «Я мала на увазі хрест на серці, — каже Санта. — Наш знак — любов і страждання, які завжди ходять поруч».

А біля нас старий лікар Масгроу тихенько попиває віскі та грається віялом із пальмового листя. За деякий час Санта засинає, лікар торкається її чола і каже мені: «А з тебе, хлопче, непогані ліки.

Але зараз ліпше вже йди, від передозування буде небагато користі. Вранці юна панна буде здорова».

Надворі я натрапив на старого МакАлістера. «Вона заснула. Можете робити решето з моєї шкури. Не хвилюйтесь, моя гвинтівка досі прикріплена до сідла». У відповідь старий Мак розсміявся: «Нашпигувати свинцем найкращого пастуха в Західному Техасі, як на мене, не дуже мудро. Не знаю, чи вдасться підшукати тобі рівноцінну заміну. Бачиш, Вебе, якби не думка про те, що одного дня доведеться назвати тебе зятем, мені ніколи й на думку б не спало дірявити тебе. Ну не такого чоловіка бажав би я для Санти! Але як працівник на ранчо ти мене цілком улаштовуєш, за умови, звісно, що триматимешся подалі від хати. А зараз іди нагору і переночуй на розкладачці, а завтра продовжимо розмову»…

Болді Вудс зняв капелюха. Веб натягнув повіддя, і кінь закружляв на місці від нетерплячки помчати вчвал. Чоловіки із західною церемонністю потиснули один одному руки.

— Адьйос, Болді, — сказав Веб, — був страшенно радий потеревенити з тобою.

Вершники зрушили з місця з шумом, вартим зграї перепілок, і роз'їхалися врізнобіч. Проїхавши десь кроків сто, Болді, котрий саме був на вершечку лисого пагорба, натягнув повіддя і гучно гаркнув — аж захитався в сідлі, — і якби він так хитнувся, стоячи на своїх двох, то вже б напевно простягся в пилюці, але для ковбоя втримати рівновагу в сідлі — справа честі, тож Болді лише весело зареготався над законами земного тяжіння.

Такі вправи не могли не привернути уваги Веба.

— На твоєму місці, — різко і водночас спокусливо зазвучало над прерією, — я був би королем!

О восьмій годині наступного ранку Бад Тернер спішився перед будинком на ранчо Нопаліто і, насвистуючи та побрязкуючи острогами, поплентався до веранди. Бад ніс відповідальність за череду, котру того ранку мали гнати до Сан-Антоніо. Місіс Їгер поливала на веранді кущик гіацинтів у червоному глиняному горщику.

Король МакАлістер нагородив доньку багатьма чеснотами — рішучістю, веселою відвагою, непокірливою самовпевненістю, гордістю справжнього короля ріг і копит. МакАлістер жив у музичному темпі алегро[9] і фортисимо[10]. Санта чинила так само, але по-своєму, по-жіночому. По суті вона була копією матері, котра вирушила до кращого зі світів задовго до того, як череди гладких корів наділили її дім королівською пишнотою. У Санти була струнка, але