Читати книгу - "Привид мертвого дому. Роман-квінтет"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Однак Vox другий має ще й завершальний розділ «Finale. Поклик», який кільцевим обрамленням зв’язується з найпершим, де йдеться про «драбину в небо», як дорогу до духовного життя. У ньому продовжується «розтин» історії життя людини-манекена, яка усвідомлює його порожнечу, але якій таки вдалося «поринути в себе, відчинивши двері власного „я“». Отже, поклик є тут виправдальним — за будь-яких умов у кожного є шанс знайти, а значить, і зберегти себе в цьому світі.
Логічним продовженням у книжці є Vox четвертий «Придивися до світу». Сюжет її першого розділу, який має елегантну символічну назву «Картина перша. Без рамки на голій стіні», знову засновується на спогадах героя, зокрема, про його дитинство. Очима незіпсутої і довірливої дитини змальовується той непривабливий (тобто не обрамлений) світ, який є часткою і його життя, — світ його звичайної, як кажуть, середньостатистичної родини. До речі, у подібних світах перебувають всі дійові особи й попередніх творів книжки. Звична житейська суєта тут дещо гіперболізується: більшість побутових деталей, окремі епізоди, як, скажімо, втягування ліжка з бабою Ганею через вікно, мають алегоричний, прихований зміст, що увиразнює авторську ідейну настанову. Навіть деякі архетипні для В. Шевчука образи здобувають тут інший підтекст. Наприклад, простір довкола дому заріс високими бур’янами, в яких переховуються від негоди й чужих очей люди дна — бомжі та п’яниці. Однак за найпершою допомогою мешканці будинку звертаються саме до них. Природна гармонія світу, отже, порушена, — так само, як і стосунки в родині хлопця. Вони швидше нагадують божевільну фантасмагорію, в річищі якої закладаються, але й загартовуються світоглядні основи його майбутнього життя. Всі учасники цього дійства виписані детально, індивідуалізовано, іронічно, часом навіть саркастично: горда і самолюбна бабця, хитра і безпорадна баба Ганя, засмикана криклива мама Люда, інтелігентний і терплячий тато, дядько Володя, який свого не впустить і скрізь зможе урвати, його троє розбещених дівчаток і герой-оповідач — Толик, «хлопчик, що аж світився». Але постійно відчувається проникливий погляд самого автора, який любить людину, хоч якою б вона була, який з високості власного сумління і мудрості надає всьому цьому химерному дійству справжньої художньої довершеності. Мабуть, тому читач повністю поринає в цей витвір уяви, майстерності побутописання Валерія Шевчука, навіч забуваючи про ті екзистенційні ідеї, які просвічуються й у цій повісті, про архетипні образи. Однак вони час від часу нагадують про себе. Наприклад, вставною картиною сну хлопця, в якому він потрапляє в потойбіччя і зустрічається з членами свого роду, — вона стає центровою, кульмінаційною для розуміння героєм того зовнішнього світу, який його оточує, так само, як і слова «красивої, молодої і лагідної уявної мами» про те, що «не тільки того світу, що у вікні». Отже, за зовнішньою оболонкою (чи рамкою) будь-чого, не лише людини, є ще внутрішнє, глибинне, а значить — істинне. «Уявна мама» радить хлопцеві бути у житті добрим — якраз цього особливо бракує членам його реально існуючої родини, бракує на авансцені, а не за лаштунками їхніх стосунків, — так само, як і в домі семи тітоньок чи людини-манекена…
Саме доброта могла б згармонізувати світ, бо вона лежить у його основі — ця думка продовжується в наступному розділі «Картина друга. Зимова, з приміським лісом». Взагалі, ця частина з попередньою пов’язується темою доброти. В центрі — історія життя Анатолія Сиротюка, до якого має постійну причетність брат героя-оповідача. Саме цей брат у його долі й виконує добротворчу місію, яка почалася ще з їхнього спільного дитинства й триває нині. Крізь реалістичний опис різних людей, житейських картин, які у творі виконують роль більше необхідного тла, пробивається притчевий паросток про самотність і фатальну незахищеність людини в цьому світі, порятувати яку можуть найперше доброта і співчуття.
Чому картина саме зимова? Мабуть, не лише тому, що основна дія, крім дії-спогаду, відбувається взимку (герой-оповідач і його брат новорічного зимового вечора їдуть у віддалений район Києва — Біличі — «рятувати» Сиротюка). Дощ, обов’язково присутній у тексті Шевчука, тут замінено на сніг. Автор також виставляє на розгляд і для роздумів дві яскраві, котрастуючі картини: спочатку «танець тіней» — старіючих однокласників у воді, які зібралися на зустріч, а насамкінець — новорічний танець у приміському лісі, довкола вогнища незнайомих людей, до яких приєднуються лише брат і п’ять малолітніх племінників Сиротюка. Герой-оповідач і Анатолій стоять мудрими й самотніми «ідолами», бо «щось у цьому світі згубили чи не знайшли», хоч як би до нього не придивлялись. А може, просто не зуміли придивитися?
Останньою у книжці частиною роману є «Колапсоїд». Тут Валерій Шевчук пропонує свою версію розуміння стосунків людини зі світом. Водночас вона є мовби своєрідним резюме в тому цілісному плетиві — художньому дослідженні міфу мертвого дому.
Сюжет починається з того, що головний персонаж одержує від батьків листа з повідомленням про знесення їхнього будинку. Розуміючи, що все старе мусить відходити, поступаючись місцем, він намагається розбудити в собі «радість звільнення», однак його душа протестує, відчуваючи, що саме так «людина вмирає» — коли розриває свої глибинні зв’язки зі світом. У цьому разі їх уособлює рідний дім, де ще живуть його батьки.
Ця частина філософічніша, ніж попередні. Герой більше роздумує над своїми відчуттями, аналізує свій стан, який означується «дивним латинським словом collapsus» — у душі поселяється неспокій, невпевненість, самотність. Автор розділяє твір на кілька частин, у яких з різних боків обстежує наростаючий колапсичний стан свого героя. Наступними струсовими подіями після того повідомлення стають: його звільнення з роботи через прикрий випадок з начальником, а також інтимна зустріч зі своєю колишньою дружиною («Тонка нитка з бабиного літа»).
Прикметно, що твір цей писався в 70-ті роки, в ньому використано власний тодішній життєвий досвід, відчутно дух радянського часу, зокрема через його прикметні атрибути, як-от членство в компартії чи рутинність тодішньої школи. Тому, звичайно, його можна прочитувати конкретно-історично. Однак Шевчук належить саме до тих митців, що дають підставу бачити його текст поза часом і соціумом (як і його герой раптом побачив свою стару вчительку «не ковачем наших бідних дитячих душ під шаблони», а як звичайну людину, в поношених черевиках і простих панчохах), у руслі насамперед уселюдських проблем і мотивів. Особливо це підтверджують такі вишукані художні пасажі, як вставна новела
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Привид мертвого дому. Роман-квінтет», після закриття браузера.