Читати книгу - "Скарб Зеленого Байраку"

Шнейдер кинув униз кілька камінців. Нічого. А хутро у лисиці чудове. Мисливець зійшов униз на виступ. І тут сталося несподіване. Шнейдер поковзнувся, рушниця випала з рук. Ще мить — і він хрипко скрикнув. Падаючи, ударився головою об скелю і звалився вниз у холодну чорну воду.

Лисиця чула, як падало каміння, як скрикнув мисливець.

Вона тільки поворухнула вухами. Упевнена в своїй безпеці, навіть не підвелася з місця.

Увечері почалася заметіль. Дико гув і свистів вітер серед оголеного віття парку. А потім небо вияснилося, вдарив лютий мороз. Вода озера взялася першим льодком.

Тільки наступного ранку почали шукати сина господаря маєтку. Та не знайшли ні його, ні якихось його слідів.

А лисиця вночі вилізла з печери і пішла в курник, як у свою комору.

Стара пані не любила швидко їздити: боялася, що коні понесуть і перевернуть карету. Возив її завжди Марко, тільки йому вона вірила. А Марко, жаліючи коней, не примушував їх весь час бігти риссю.

За три дні перед тим, як щез син, стара пані з онукою поїхала до міста.

Вранці того дня, як почали шукати Едуарда, пані веліла Маркові запрягати коней і повертати додому.

За цей час сніг застелив пухнастим покривалом дорогу й поле, і Марко запріг коней у сани. Онучка поміщиці спала, Закутана в шубу і ведмедячу запону. їхали швидко, коні раділи свіжому снігові та морозяному повітрю.

А в маєток тим часом приїхав пристав з козаками, обшукали сади, поля і зарості. Та нікому навіть на думку не спало, що молодий спадкоємець лежить з розбитою головою на дні ставка.

Надвечір привіз Марко стару пані та її онуку до головного під’їзду панського дому, а потім повернув до стайні. Та не встиг випрягти коней, як наспів урядник і забрав його З собою.

Допитував Марка пристав. Бив він, били козаки. Допитував слідчий, і той жалів свої кулаки, а не тіло арештованого. І місяць, і другий сидів Марко в тюрмі. Хоч і знали, що він був у місті і нічого не міг зробити синові поміщика. Старий Шнейдер сам посилав його з панею, та не заступився. Слухав пристава, а той усе казав, що коли не сам Марко вбив його сина, то когось підмовив.

Тільки навесні повернувся Марко. Худий, з великою бородою, обідраний. Оксана впізнала батька по голосу. Пішов до Шнейдера проситися на роботу, і той упізнав його тільки тоді, коли Марко назвав себе. Спочатку не хотів брати, а потім усе-таки взяв за конюха.

Після тюрми Марко став зовсім мовчазний. Увечері сяде З Оксаною біля столу і почне розповідати їй казку або читає вірші Тараса Шевченка про таких самих бідолах, як і він.

Так і потекло життя. Марко не оженився, а дочка підростала. Наспів час ходити Оксані до школи. Тут же, в маєтку була школа. Тільки вчили в ній по-німецьки.

Так вирішили пани. Самі вони погано знали російську мову і всіх намагалися навчити говорити по-своєму. Та не тільки цього, хотіли понімечити малих дітей, зробити з них покірливих служників.

І хоч як боляче було Маркові, доньку посилати до німецької школи все-таки довелося.

А що вчили у школі? Читати, писати і лічити. Вчительки читали по-німецьки дітям казки братів Грімм.

Нічого не скажеш, казки гарні, тільки дід Мартин розповідав Оксані ще кращі, а головне, рідною мовою. Цікаву книжку привіз Оксані із міста батько. Там і про страшного Вія, і про зачароване місце, і про Сорочинський ярмарок.

До школи іноді заходила молода пані, дружина покійного Едуарда Шнейдера. У неї було двоє дітей, хлопчик і дівчинка. Пані шукала для дітей ровесників. У школі вчилися німецькі хлопчики, дівчаток-німкень не було, а пані хотілося; щоб у Ельзи була подружка. І вона вибрала Оксану.

Відтоді Оксана почала вчитися в панських хоромах. Там вона зовсім не чула рідного слова. Стара пані вирішила, що дівчина згодом стане доброю покоївкою у Ельзи. А Оксана лише й чекала, коли її відпустять до батька. При старших завжди мовчала, і, тільки лишаючись з Ельзою наодинці, весело й дружно гралися.

Стара пані не любила мовчазну Оксану і скоро привезла з міста Ельзі подружку-німкеню. Оксану ж одіслала до батька. І з цього тільки обоє раділи. Оксана знову защебетала, як лісова пташка. То співає, то за книжку візьметься, то побіжить у степ чи на скіфську могилу.

Але час, який вона була в панських хоромах, не минув марно. Вона непогано вивчила німецьку мову. Тепер з нею часто й охоче розмовляли й дорослі німці.

Тієї ночі хитра лисиця поверталася з тлустою куркою і несподівано побачила в алеї парку двох вівчарок. Недалеко заночували чабани з отарою панських овець. Лисиця кинула курку і майнула хвостом перед носом собак. Ті метнулися спочатку до курки, а тоді погналися за лисицею.

Не раз доводилося рудій обдурювати собак.

І цього б разу врятувалася, та на її лихо підбігли ще три вівчарки. І вранці на галявині лишилися тільки кістки та клапті лисичиної шубки.

Не довго печера була незайнятою. Одна з покоління хитрих лисиць у бійці з іншими заволоділа печерою і кілька днів сиділа, стерегла її, поки за нею не визнали права володарки. А навесні в печері вовтузилося кілька лисенят. Це було у квітні, коли на пагорках проросла трава, а в низинах з’явилися перші фіалки. Такого теплого дня, напоєного духом землі і трав, Оксана пішла гуляти і дійшла до скіфської