Читати книгу - "Чудесний генератор"

гуркіт автомобіля наблизився. Користуючись з того, що в лабораторії була напівтемрява, Містер-Пітерс висунувся з вікна й глянув ліворуч, туди, звідки наближався автомобіль. Так, це була стара машина, мабуть — з магнето. Містер-Пітерс відкинувся назад до кімнати, усміхнувся і потер руки. Він трохи хвилювався.

Автомобіль наближався. Це був ваговіз, навантажений якимись ящиками; поруч із шофером сидів і дрімав робітник. Автомобіль посувався повільно, якраз серединою вулиці.

Секунди тягнулися для Містера-Пітерса, як хвилини. Але ось автомобіль так само неспішно доїхав до того місця, де, за підрахунками Містера-Пітерса, концентрувалися промені. І тієї ж секунди змовкло його чмихання. Мотор спинився. З похололим серцем Містер-Пітерс чув, як вилаявся шофер, сказавши щось про якусь бензину, як шофер поліз під капот мотора, як він щось наказував робітникові. Автомобіль стояв, шофер не міг пустити мотор… І так само не міг він здогадатися, що справжня причина його зупинки міститься за вікнами другого поверху цього сонного будинку, звідки (лише дуже прислухаючись, можна було розібрати це) доносилося тихе шипіння…

Зрештою, через кілька хвилин Містеру-Пітерсу стало соромно: люди працюють, десь чекають на цей вантаж, шоферові, мабуть, треба виконати свою норму перевозів… а він тут пустує, як хлопчисько, затримує машину. Ні, цього робити не можна.

Містер-Пітерс ще раз висунувся з вікна. Він гукнув:

— Гей, товаришу!

Шофер підвів голову:

— Що таке?

— Вам не завадило б прочистити свічку першого циліндра. Тоді й поїдете. Правда, правда, в мене самого таке ще на фронті траплялося. Ця, знаєте, чортова свічка завсіди отак…

Шофер недовірливо поліз знову під капот, до свічки. Тим часом Містер-Пітерс за одну мить зсунув убік екран. Шофер почистив свічку, на якій, природно, незалежно від всього іншого назбиралося досить бруду. Потім він поставив її на місце, запустив мотор, що запрацював як і завжди — і поїхав, здивовано поглядаючи на вікно лабораторії: дивна, мовляв, людина, що згори бачить, чому спинився мотор!..

А Містер-Пітерс щиро сміявся. Він реготав на всі голоси — і тоненько, і товсто, і заливчасто, і переривисто. Він сміявся — і пританцьовував, зображаючи якийсь дивний танок. Він пританцьовував і поглядав щасливими очима на генератор, на фіалкове сяйво його ламп, на синьо-зелене світло газотронів, на фіалкові вогняні іскри, що зривалися з мідної дуги і розтавали в повітрі. Але найщасливіші погляди Містер-Пітерс кидав на папір на столі, на папір, де було записано перші його розрахунки частоти:

— від одного міліметра

— до десяти сантиметрів.

Так, новий генератор давав такі надзвичайно короткі хвилі, що для них наука ще не мала назви. Це було щось загадковіше, ніж звичайні ультракороткі хвилі. Бо це були вже міліметрові хвилі з нечуваною частотою коливань.

Як зачарований, дивився Містер-Пітерс на ці записи: хвилі від одного міліметра до десяти сантиметрів на бажання експериментатора… Де й коли траплялося таке? Хвиля в один міліметр — це означає триста мільярдів коливань на секунду. Цифрами це буде —

— 300 000 000 000.

Хвиля в десять сантиметрів — означає три мільярди коливань на секунду, цифрами —

— 3 000 000 000.

Один генератор давав коливання в межах триста й три мільярди періодів на секунду!

Ніколи й ніхто не мріяв про можливість сконструювати такий казковий, такий неймовірний, чудесний генератор, що вільно и безвідмовно, підкоряючись повертам ручки, яка змінювала напругу, — давав коливання з ріжницею в двісті дев’яносто сім мільярдів періодів на секунду.

І напевне навіть синьоока Рая з усіма її незрівняними принадами ніколи не бачила таких закоханих поглядів, які кидав на свій генератор цього раннього ранку щасливий Містер-Пітерс.

3. ТЕПЛО ВИНИКАЄ ЗСЕРЕДИНИ

Ранок почався так.

Як і завжди, намагаючись якнайраніше потрапити до лабораторії й захопити генератор під свою оруду для роботи, — уже о восьмій годині сюди примчали і Олесь, і Рая, і дещо заспаний Рома. І всі вони розгублено спинилися на порозі — бо таке видовище доводилося їм бачити вперше.

Кожен з них добре пам’ятав, як люто лаяв їх Містер-Пітерс за недбайливе ставлення до чистоти в лабораторії:

— Пам’ятайте, — чітко проказував він, — що біля генератора не може бути ані порошинки. В роботі його можна бути певним лише в умовах абсолютної чистоти…

Багато чого говорив в таких випадках сердитий Містер-Пітерс.

Навіть відпочивати в лабораторії він не дозволяв, а примушував виходити до сусідньої кімнати, де стояла канапа й крісла.

А зараз?..

Три експериментатори стояли розгублено на порозі лабораторії, поглядаючи один на одного зокрема — і на довгий стіл біля генератора всі разом. Бо на тому довгому низенькому столі мертвим трупом лежав Містер-Пітерс, поклавши голову на руки й страшенно хропучи. Ноги його лежали на латунному аркуші. Касета генератора була зсунута на край столу і ось-ось готова була впасти. І, головне, це неймовірне хропіння…

Невідомо, чи довго б ще простояли на порозі експериментатори, якби сам Містер-Пітерс не прокинувся раптом, не підвів голову, не поглянув на них поглядом, у якому ще сон боровся з свідомістю. Проте, досить було Містеру-Пітерсу побачити товаришів, щоб він остаточно забув про сон. Він сів на столі, трохи ніяково усміхнувся, провів рукою по голові і ще раз поглянув на товаришів. І ніхто інший, як Рома спитав у нього досить суворо:

— Як нас лаяти за неохайність, так ти завжди готовий. А це що таке?

Але Містер-Пітерс, на здивування всіх, ще раз тихомирно посміхнувся. Він зліз із столу, постояв трохи біля нього, підійшов повільними кроками до Роми і, цілком несподівано для всіх схопивши його на руки, закружляв з ним по лабораторії, вигукуючи:

— Гоп-ля, яка чудова штука! Гоп-ля, май-дір, мій любий Ромо! Ми перемогли, перемогли, перемогли!..

— Почекайте одну хвилинку, Містер-Пітерс, — благально звернулася до нього Рая.

Але