Читати книгу - "Чудесний генератор"

— Іди спати, — суворо наказав він, — іди. Ти мені сьогодні все’ дно більш не потрібний. Я закінчу сам.

І Рома пішов. Містер-Пітерс залишився на самоті. Він працював невпинно, дозволяючи собі тільки скрутити цигарку та запалити її. Він мурмотів собі під ніс і наспівував щось остаточно невиразне; проте, ніхто не міг би його запевнити, що це була не чудова пісня. Так ішли хвилини й години. Чути було лише рівномірне чохкання форвакуумного смоку; та перед очима конструктора полискувало скло Лангмюїра.

Перед Містером-Пітерсом потроху, повільно зростала на столі дивна, своєрідна й небачена досі конструкція. Посередині височіла велика й довга скляна лампа. Власне, лише умовно цю споруду можна було називати лампою. Правильніше було б сказати — скляний довгий балон. Навколо дивної лампи звивалися вибагливі плетива мідних котушок, химерних збитків, блискучих конденсаторів. На столі прикріплений був великий реостат — змінювати напругу. А сама дивна лампа стояла на якомусь складному пристрої, що давав змогу повертати її навколо її осі.

Містер-Пітерс уважно оглянув лампу. В середині її видно було довгий коритоподібний анод — зігнуту металеву пластинку, що йшла вздовж лампи. Рівно посередині вздовж аноду простяглася товста волосина — це був катод, волосина розжарення. Спіральна сітка, найтонше мереживо з мідної дротинки, — обвивала нижню частину лампи. Вона мусіла створювати потужне електромагнітне поле. Коливання за розрахунками Містера-Пітерса мусіли з’являтися проміж двома краями коритоподібного аноду. Сам же анод служив і рефлектором: він віддзеркалював від себе щойно створені коливання й надсилав їх простим струменем, жмутом куди треба було експериментаторові.

Генератор, побудований на використанні ефекту магнетрона, був майже готовий. Залишалося перевірити живлення, спад напруг тощо…

… А тоді, коли крізь розчинене вікно вже не доносилося жодного звука, бо місто спало передранковим сном, коли остаточно приліг пил на вулиці і повітря стало свіже й запашне, — тоді Містер-Пітерс, прикрутивши останню гайку й перевіривши востаннє схему, запалив цигарку й з тремтінням натиснув на важіль рубильника.

Щось загуділо, затріщало. Почулося знайоме шипіння. Проте, воно було гучніше. Лампи сяяли. Прилади показували нормальний хід струму, нормальну його течію. Залишалося перевірити частоту. Але це треба було робити трохи згодом, коли остаточно стабілізується робота цілої установки. Містер-Пітерс відкинувся на спинку стільця і, випускаючи густі клуби диму, замислився.

І саме тепер відчув, як він втомився. Це ж не жарт — простояти за конструюванням відрядника півдоби, не сходячи з місця й виконуючи водночас функції — винахідника, конструктора, монтажника, слюсаря, приймальної комісії і експериментатора. Містер-Пітерс поглянув ураз важкими очима на генератор. Усе йшло як слід. Залишалося ще приблизно дві-три хвилини для перевірки. Містер-Пітерс відчув як його голова хилиться вниз, як помалу обертаються всі речі, вся лабораторія навколо його стомленого мозку. Він приплющив на хвилину, тільки на одну малесеньку хвилину очі. Адже можна й так просидіти ще дві-три хвилини. Так навіть зручніше очам, вони відпочивають…

Проте, Містеру-Пітерсу не пощастило спокійно просидіти цей час. Тривожне шипіння разом із тріском примусило його нервово розплющити очі й поглянути на генератор. Все було як слід, коли не рахувати… коли не рахувати оцієї світлової плями на столі коло лампи, та дивного офарбування самої довгої і великої генераторної лампи. Замість залишатися блакитнуватою, вона нестерпно сяяла тепер сліпучим фіалковим сяйвом. І з товстої мідної дуги контурного піввитка над нею зривалися одна по одній довгі фіалкові іскри. Вони зривалися з півдуги, повільно пливли в повітрі і так само повільно мов розчинялися в повітрі не далі, за метр від мідної дуги.

Містер-Пітерс схопився на ноги. Втоми його як не бувало. Він розгублено дивився на це дивне видовище, не знаючи, як його пояснити. А іскри все так само відривалися від мідної дуги, пливли в повітрі й танули. Ніщо не змінювалося, очевидно — генератор стабілізувався.

— Але — що це таке? Що за іскри? Ват із тзіс? — прошепотів Містер-Пітерс.

Відповіддю йому було шипіння генератора та легке потріскування фіалкових іскор. Немов щось згадавши, Містер-Пітерс прожогом кинувся до вимірчих приладів. Тремтячими пальцями він записав показники, зробив підрахунки — і зблід: виходило щось неймовірно успішне. Виходило, що… ні, треба ще раз перевірити!..

Але й дальша перевірка привела до тих самих наслідків. Генератор стійко працював на ультракороткій хвилі — але якій саме?.. Такій хвилі, якої не щастило ще діставати майже нікому. Містер-Пітерс не вірив своїм очам, але — вимірчі прилади твердо говорили: генератор випромінював хвилі довжиною близько три сантиметри.

Три сантиметри!..

Непевним рухом Містер-Пітерс повернув ручку конденсатора. І відразу змінився тон шипіння й тріску. Він став нижчим, Містер-Пітерс знов підрахував показники приладів. Тепер генератор випромінював хвилі довжиною п’ять сантиметрів.

— Неймовірно, — шепотіли губи Містера-Пітерса, — щоб генератор з такою легкістю змінював частоту на таких нечувано коротких хвилях…

Він повернув ручку конденсатора у другий бік. Шипіння й потріскування знов змінило тон, тепер він став вищим. Прилади відзначили зміну довжини хвилі до п’яти… трьох… одного міліметра.

«Але при такій велетенській частоті хвилі мають віддзеркалюватися цілком від мого металевого рефлектора-анода», — подумав Містер-Пітерс. Так, прилади показали відсутність хвиль за рефлектором і, навпаки, хвилі концентрувалися там, куди віддзеркалювалися вони від рефлектора.

Містеру-Пітерсу хотілося танцювати, співати: перемога. Перемога — та ще яка. Нечувана перемога!.. Де ж той Рома? Де Олесь? Де, зрештою, Рая? Чому немає нікого тут зараз, у хвилини його свята?..

Здалека з вулиці почувся шум автомобіля. Мабуть, їхав якийсь нічний ваговіз — неспішно, повільно, чмихаючи й кашляючи старим мотором. Містер-Пітерс стрепенувся: божевільна думка виникла в нього. Він швидко посунув стіл ближче до вікна, підійшов ззаду до генератора і спробував точно розрахувати, на яке місце потраплять віддзеркалювані від рефлектора коливання. Виходило, що якраз на середину вулиці. Містер-Пітерс обережно взявся за ручки пристрою, на якому стояла лампа, повільно обернув її так, що анод був тепер скерований через вікно прямо на вулицю — і почекав.

Тим часом