Читати книгу - "Олексій, Веселесик і Жарт-Птиця"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
І хоч од страху в Лесика цокотіли зуби, він щосили загукав:
— Гей, Вередазмія! Гей, Капризазмія! Оддай ляльку Гальку зараз же! Бо буде тобі погано!
Із скреготом прочинилися важезні двері похмурого палацу і визирнула спершу одна, потім друга, потім третя голова.
— А хто тут кричить-верещить, спати-дрімати мені заважає?! Що за сміливець?! А-а-а… Так це ж мій Олексій-Плаксій дорогий! Дуж-же приємно! Я ж за тобою так скучила!.. Просто замучилась з тою впертою лялькою Галькою, яка ніяк не хоче ставати злючкою-капризючкою… Ану! — і Вередазмія-Капризазмія вискочила з палацу і кинулась на Лесика.
Але тут з корабля злетіла і кинулась їй навперейми Жарт- Птиця.
— Ой-йой! Ай-яй-яй! Що таке? Бре-ке-ке! — від несподіванки заверещала Вередазмія-Капризазмія.
А Жарт-Птиця дзьобала її дзьобом по всіх трьох головах і приказувала:
Ах ти, злюка!.. Ах ти, злюка!.. Ах ти, капосна зміюка!.. Ти не смій дітей лякати І ночами їх кусати! Геть негайно звідси! Ну! Бо іще раз дзьобону!Вередазмія-Капризазмія, звиваючись, крутилася на землі і тільки скрикувала:
Ай-ай-ай! Не чіпай! Уй-уй-уй! Не жартуй!Нарешті гірко заплакала і закричала:
— Ой, не буду я більше нікого лякати! Ой, я буду тікати, тікати, тікати!..І як кинулася тікати — тільки хвіст замелькав.
— Ура-а-а! — закричали всі радісно.
І Лесик з усіма:
— Уррра-ааа!..
Аж очі заплющив…
— Лесику! Синку! Що таке? Чого це ти «ура» кричиш?
Глип-глип — а над ним мама схилилась, усміхається.
У вікно сонечко світить.
Ранок.
Підхопився Лесик:
— Мамо! Так Жарт-Птиця ж Вередазмію-Капризазмію прогнала! Назавжди!
Мама анітрішечки не здивувалася, не спитала, що то таке за Вередазмія-Капризазмія, що то таке за Жарт-Птиця, а тільки зраділа:
— Нарешті! Так це ж дуже добре! Це ж прекрасно!
— Ходімо швидше в дитсадок! — скочив Лесик з ліжка. — Я ж мушу все розказати дітям.
І Лесик почав швидко-швидко одягатися.
Під час сніданку він без жодних розмов, на радість мамі, з’їв усе, що вона йому дала, навіть манну кашу.
У дитсадок вони майже бігли.
До того ж не мама Лесика, а Лесик маму весь час тягнув за руку.
І як тільки зібралися всі діти, Лесик попросив Світлану Іванівну, щоб вона дозволила йому розказати дітям казку.
Світлана Іванівна, звичайно, дозволила. І Лесик розказав їм усе, що ви тільки-но прочитали.
Діти уважно слухали, а потім дружно плескали у долоні, бо їм дуже сподобалося, що Вередазмія-Капризазмія в кінці розплакалася і втекла.
— Так їй і треба! — сказала Оксанка.
А Юрасик підніс угору руку і спитав.
— А це ти сам придумав?
Лесик знизав плечима і сказав:
— Нічого я не придумав. Все так і було.
Сашко скривився і сказав:
— Так не буває!
А Милочка скрикнула:
— А от і буває! А от і буває!
А Максим поважно насупив брови і сказав:
— Авжеж буває! Це ж казка! А в казці все буває!
На цьому суперечка й припинилася, бо якраз прийшов майстер і приніс слона Филимона, качечку Крячечку, зайця Сергія, Вовчика-братика і Лисичку-сестричку. Вони були цілісінькі й новісінькі, наче щойно з іграшкової крамниці.
І всі почали весело з ними гратися.
А Лесик тишком-нишком побіг до будки. Він же мусив розказати чарівникові-жартівникові Нежурисю, кумедному дідусеві у кріслі на велосипедних колесах, що Вередазмії-Капризазмії вже немає.
Підбіг і зупинився.
Хід між будкою і парканом було забито товстими дошками…
Лесик розгубився.
І раптом подумав:
«Та, мабуть, він і так уже все знає. Він же чарівник».
І побіг до дітей гратися у «веселі каруселі»…
…А на маленькому подвір’ячку за парканом кумедний дідусь із кошлатими бровами і сірими променистими очима уважно прислухався до веселого дитячого гамору і усміхався так як уміють усміхатися тільки добрі чарівники, навіть якщо вони й дуже хворі і не можуть самі ходити, а їздять у кріслі на велосипедних колесах…
А увечері, коли прийшла мама, Лесик щось довго шепотів їй на вухо.
Мама слухала-слухала, потім поцілувала його і сказала:
— Авжеж, синку! Так і зробимо!
І вони пішли в місто. І довго ходили по іграшкових крамницях, поки не знайшли й не купили точнісінько таку ж ляльку Гальку, як та, яку Лесик кинув у сміттєпровід.
І того ж вечора Лесик зайшов до сусідської дівчинки Оленки і, даючи їй ляльку, сказав:
— Будь ласка, прийми її назад. Вона пережила багато пригод, побувала в зубах лихої Вередазмії-Капризазмії, але чарівна Жарт-Птиця врятувала її. І вона повернулася до тебе. Прийми її, будь ласка!
— Ой! — тільки й сказала тихо Оленка.
І треба було бачити, якою радістю спалахнули Оленчині
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Олексій, Веселесик і Жарт-Птиця», після закриття браузера.