read-books.club » Фантастика » Бувайте, і дякуємо за рибу 📚 - Українською

Читати книгу - "Бувайте, і дякуємо за рибу"

177
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Бувайте, і дякуємо за рибу" автора Дуглас Адамс. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 45
Перейти на сторінку:
це…

— Добре, вибач. Мабуть, тобі краще дати мені вийти. Ось це…

Коли він це сказав, вийти він вже не міг, через те, що буря, яка оминула їх, раптом повернулась назад. Блискавки розсікли небо, і, здавалося, що хтось розлив щось дуже схоже на Атлантичний океан прямо на них.

Рассел зосереджено лаявся і крутив кермо протягом кількох секунд доки небо виливалось на них. Він вилив свою лють різко натиснувши на педаль газу аби обігнати вантажівку з написом «МакКіна перевезення в будь-яку погоду».

Напруга спала разом із дощем.

— Все почалось с того, коли агента ЦРУ знайшли в резервуарі, і ще у всіх тоді почались ті галюцинації і таке інше, ну ти пам'ятаєш?

Артур запитав себе, чи варто згадувати ще раз, що він щойно проїхав автостопом з іншого кінця туманності Кінська Голова, і був дещо не в курсі цих і великої купи інших пов'язаних і дивних речей, які стались останнім часом, але він вирішив, що це лише погіршить обставини.

— Ні, — сказав він.

— Це саме той момент коли вона зламалася. Вона була в якомусь кафе. Рікмансворт. Не знаю, що вона там робила, але саме через це вона зламалася. Мабуть, встала, і спокійно оголосила, що пізнала дивовижне одкровення чи щось подібне, трохи погойдалася, здивовано озирнулась, і нарешті зламалася, почавши кричати на сендвіч з яйцем.

Артур здригнувся.

— Дуже прикро це чути, — сказав Артур трохи сухо.

Рассел щось пробурчав під ніс.

— То що, — запитав Артур, у спробі зібрати все до купи, — робив агент ЦРУ у резервуарі?

— Пірнав і виринав звісно. Він був мертвим.

— Але що…

— Ну давай, ти ж пам'ятаєш всі ті речі. Галюцинації. Всі казали, що то ЦРУ випадково викрило себе, коли випробовувало нові наркотики чи щось подібне. Якась божевільна теорія, що замість того, щоб захоплювати країну буде набагато дешевше і ефективніше змусити всіх думати що їх захопили.

— А які саме були ті галюцинації..? — запитав Артур тихо.

— Що значить, які галюцинації? Я говорю про ті величезні кораблі, людей, які збожеволіли і кричали, що ми всі помремо, а потім лясь — кораблі зникли разом з ефектом наркотиків. ЦРУ заперечувало свою причетність, отже це правда.

У Артура трохи запаморочилось у голові. Його руки, шукаючи опори, вхопились в щось, і щільно притислись. Його рот то відкривався, то закривався наче він щось хотів сказати, але в голову нічого не приходило.

В будь-якому разі, — продовжив Рассел, — яким би той наркотик не був, здається він не повністю вийшов із Фенні. Я позивався на ЦРУ, але мій друг адвокат сказав, що це все одно, що напасти на божевільню з бананом, тому… — він знизав плечима.

— Вогони… — пропищав Артур. — Жовті кораблі… зникли?

— Ну звичайно, вони ж галюцинації, — сказав Рассел і дивно поглянув на Артура. — Тобто ти хочеш сказати, що нічого з цього не пам'ятаєш? Заради всього святого, де ти був?

Це було на диво влучне питання, на стільки, що Артур аж напівпідстрибнув із сидіння.

— Господи!!! — крикнув Рассел, намагаючись зберегти керування автомобілем, який раптом занесло. Він ледве ухилився від вантажівки, яка їхала їм на зустріч, і звернув на узбіччя. Коли авто зупинилось, виявилось, що дівчину кинуло на сидіння Рассела і вона незграбно звалилась на підлогу.

Артур із жахом обернувся.

— З нею все гаразд? — випалив він.

Рассел сердито пропустив рукою через сухе світле волосся. Розгладив свої вуса. І повернувся до Артура.

— Чи не міг би ти, будь ласка, — промовив Рассел, — відпустити ручне гальмо?


Розділ 6

Звідси до його дому було чотири милі: одну милю до повороту, до якого, негідник Рассел з люттю відмовився довезти його, а звідти три милі звивистою сільською стежкою.

Сааб проїхав повз і зник у темряві ночі. Артур спостерігав за ним, приголомшений наче чоловік, який вважав себе сліпим протягом п'яти років, а потім раптом дізнався, що носив занадто великий капелюх.

Він труснув головою сподіваючись, що це розблокує якийсь важливий факт, який стане на місце і одразу додасть сенсу в, наразі повністю незрозумілий, Всесвіт. Проте оскільки важливий факт, якщо такий все ж таки існував, зовсім не зміг зробити свою справу, Артур знову вирушив в дорогу, з надією, що хороша енергійна прогулянка і, можливо, навіть хороші болючі мозолі допоможуть йому хоча б запевнити себе у своєму власному існуванні, якщо не в психічному здоров'ї.

Коли він прибув, була 10.30, цю інформацію він дізнався через запітніле і засалене вікно пабу «Кобила і грум», у якому багато років поспіль висів пошарпаний годинник Гіннес, на якому був зображений страус ему з пінтовим бокалом, що досить кумедно застряг в його горлі.

Це був саме той паб, в якому він провів фатальний ланч, протягом якого його дім, а потім і всю планету Земля зруйнували, чи швидше, напевно, що зруйнували. Ні, чорт забирай, її було зруйновано, а якщо ні, то де ж він у біса був останні вісім років, і як же він дістався туди як не на одному з тих жовтих вогонських кораблів, які, як розповідав той огидний Рассел, були результатом дії наркотиків. І все ж, якщо її було зруйновано, на чому ж він тоді зараз стоїть…?

Він уповільнив свої роздуми через те, що вони не просунуть його далі, як і не просунули останні двадцять разів.

Артур почав знову.

Це був саме той паб, в якому протягом фатального ланчу, щось таке, не важливо що саме, з цим він збирався розібратись пізніше, трапилось, і…

Воно і надалі не мало сенсу.

Артур почав знову.

Це був саме той паб, в якому…

Це був паб.

1 ... 7 8 9 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бувайте, і дякуємо за рибу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бувайте, і дякуємо за рибу"