Читати книгу - "Хрещений Батько"

була шпилька. Бонасера ніколи не називав дона Корлеоне хрещеним батьком, як вимагав звичай.

Сполотнілий Бонасера спитав прямо:

— Чи можна поговорити з тобою без свідків?

Дон Корлеоне заперечливо хитнув головою.

— Я довіряю цим людям своє життя: вони для мене як дві праві руки. Я не можу їх образити, відіславши геть.

Власник похоронного закладу на мить заплющив очі, а потім почав говорити спокійним голосом, яким звик утішати нещасних.

— Я виховав свою доньку за американськими звичаями, бо вірю в Америку, Америка дала мені успіх і маєток. Я давав волю моїй доньці, а разом з тим навчав її ніколи не безчестити родини. Вона знайшла собі кавалера, не італійця. Ходила з ним у кіно. Гуляла пізно. Він так і не зайшов познайомитися з нами. Я терпів це, не протестуючи, і тут моя вина. А два місяці тому він повіз її на прогулянку. З ним був його товариш. Вони напоїли її й намагалися скористатися з цього. Вона пручалася. Вона захищала свою честь, її побили. Як собаку. Коли я прийшов до лікарні, у неї під очима були синці. Ніс переламаний. Перебиту щелепу довелося скріплювати дротом. Вона гірко плакала від муки. «Тату, тату, нащо вони так зробили? Навіщо вони зробили таке зі мною?» І я теж плакав. — Бонасера не міг говорити далі, бо він знову плакав, хоча голос і не виказував його почуттів,

Дон Корлеоне, ніби мимоволі, зробив співчутливий жест, і Бонасера повів далі, — тепер його голос був перейнятий стражданням:

— Чому я плакав? Вона була для мене як світ у віконці, Чемна, люба дитина. Вродлива дівчина. Довіряла людям, а тепер уже ніколи не зможе довіряти. І ніколи вже не буде вродливою. — Він тремтів, а бліде обличчя налилося кров'ю, аж пашіло. — Я заявив у поліцію, як порядний американець. Обох хлопців заарештували. їх судили. Докази були незаперечні, і їх визнали винними. Суддя присудив їм по три роки ув'язнення, але умовно. Вони вийшли на волю в той самий день, а я стояв у залі суду, як дурень, і ці виродки глузували з мене. Тоді я сказав дружині: «Треба йти по справедливість до дона Корлеоне».

Дон схилив голову з повагою до горя Амеріго Бонасера, Та коли він заговорив, його слова відгонили холодом ураженої гідності.

— А чому ти звернувся до поліції? Чом ти не прийшов до мене відразу?

Бонасера прошепотів майже нечутно:

— Скажи, чого ти хотів би від мене? Скажи, чого? Але зроби те, про що я тебе прошу, зроби, благаю. — В його словах було щось майже зухвале. Дон Корлеоне спитав похмуро:

— Про що ж саме?

Бонасера подивився на Хейгена й Сонні Корлеоне і заперечливо хитнув головою. Дон, сидячи за Хейгеновим стоком, нахилився до Бонасера. Той мить вагався, а потім нахилився так близько, що його губи майже торкнулися волохатого донового вуха. Корлеоне слухав, як священик на сповіді, дивлячись кудись у далечінь, нерухомо й байдуже. Вони добру хвилину пробули так, аж поки Бонасера не закінчив шепотіти і не випростався на повний зріст. Дон похмуро подивився на Бонасера. Той, червоний від збудження, не блимаючи витримав погляд Корлеоне. Нарешті дон заговорив:

— Я не можу цього зробити. Ти хочеш неможливого.

Бонасера сказав голосно й виразно:

— Я заплачу тобі, скільки захочеш.

Від цих слів у Хейгена нервово смикнулася голова. Сонні Корлеоне склав руки на грудях, саркастично посміхнувся і вперше відірвався від вікна, зацікавившись сценою її кімнаті.

Дон Корлеоне встав із-за столу. Його лице ще було незворушне, але голос дзвенів, як холодна смерть.

— Ми багато років знаємо один одного, ти і я, але до сьогодні ти жодного разу не прийшов до мене просити порали чи допомоги. Я ніяк не можу пригадати, коли ти востаннє випрошував мене до себе в гості на чашку кави, хоча моя жінка — хрещена мати твоєї єдиної дитини. Будьмо відверті. Ти знехтував мою дружбу. Ти боявся стати моїм боржником.

Бонасера промимрив:

— Я не хотів клопоту.

Дон підняв руку.

— Помовч. Ти казав, що Америка — це рай. У тебе добре йшли справи, ти добре заробляв і думав, що світ — спокійне місце, де ти можеш жити собі на втіху. Ти не забезпечив себе вірними друзями. Адже тебе стерегла поліція й суди, якої ж тобі чекати шкоди? Тобі не потрібен дон Корлеоне. Що ж, гаразд. Мені було прикро, але я не нав'язую своєї дружби тим, хто її не цінує, хто невисокої думки про мене.

Дон саркастично посміхнувся до власника похоронного закладу.

— А тепер ти приходиш до мене і кажеш: «Дон Корлеоне, встанови справедливість». Але ти просиш без належної поваги. Ти прийшов не шукати дружби. Ти прийшов у мій дім у день весілля моєї дочки і просиш про вбивство й кажеш, — дон презирливо перекривив прохача, — «Я заплачу, скільки скажеш». Ні-ні, я не ображаюся, але чому ти думаєш про мене так неповажливо?

Бонасера видихнув з мукою і відчаєм:

— Америка була доброю до мене. Я хотів стати порядним громадянином. Я хотів, щоб моя дитина була американкою.

Дон схвально ляснув у долоні.

— Добре сказано. Чудово. Так тобі ж немає на що скаржитися. Суддя ухвалив вирок. Америка ухвалила вирок. Захопи для своєї доньки квіти й коробку цукерок, коли підеш навідувати. Її це втішить. І сам будь задоволений. Кінець кінцем, що такого сталося? Хлопці молоді, добре виховані, один з них син впливового політика. Ні, любий мій Амеріго, ти завжди був чесною людиною. Хоча ти й знехтував мою дружбу, я вірю слову Амеріго Бонасера більш, ніж будь-чиєму. Тож дай слово, що забудеш про цю дурницю. Ти хочеш вчинити не по-американському. Пробач їм. Забудь. Життя повне прикрощів.

Жорстока й презирлива іронія цих слів, стриманий гнів дона зробили нещасного власника похоронного закладу схожим на мокру ганчірку. Та він ще раз насмілився сказати:

— Я прошу у тебе справедливості.

Дон Корлеоне кинув сухо:

— Суд дав тобі справедливість.

Бонасера вперто похитав головою.

— Ні. Він дав справедливість тим молодикам, а не мені.

Дон кивком