Читати книгу - "Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки"

«Ольга Володимирівна Довгань, 27 років. Дівоче прізвище Вовчанська. Народилася в місті Калинівка Вінницької області. Закінчила Київську муніципальну академію естрадного та циркового мистецтв ім. А. Й. Утьосова (факультет естрадного мистецтва, кафедра сучасної хореографії). Заміжня майже чотири роки. Чоловік — Борис Дмитрович Довгань. Банкір.

У минулому — танцівниця. Працювала в колективі „Руді Фурії“. Нині — власниця мережі танцювальних шкіл „Феєрія“. Бізнес розвивався успішно. Батьки справно віддавали свої кревні за граційні па ненаглядних нащадків. Жила разом з чоловіком у с. Гореничі неподалік Києва, у триповерховому особняку. Життя вдалося й пливло-пропливало „собі на втіху“. Вийшовши заміж, опинилася в Бога за пазухою. З рядової танцівниці перетворилася на респектабельну бізнесвумен. І все це, звичайно ж, — завдяки вдалому шлюбу з багатою і впливовою людиною. Цей фінансовий геній володіє „BDD-Банком“. У минулому він — головний економіст на заводі „Арсенал“. У дев’яності разом з Павлом Боярчуком, колишнім заступником міністра фінансів Радянської України, і Михайлом Яценком, одним з комсомольських ватажків республіканського масштабу, Довгань створює „J&В&D-Банк“. „Контора“ починає набирати обертів. Через кілька років Боярчук і Яценко зненацька продають свою частину Довганю. Хоча, якщо вірити такому надійному джерелу, як плітки, Довгань серйозно натиснув на своїх компаньйонів. Причому зробив це за допомогою відомого злочинного угруповання Киселя. Пізніше подейкували, що Боярчук виїхав за кордон. Чи то до Італії, чи Іспанії. Але сліди загубилися. Яценко начебто теж десь розтанув у закордонних світах. Сам же Довгань перейменував банк і почав заправляти в ньому „за своїм образом і подобою“. Адже став одноосібним власником. Фактично богом. Банк добре тримається на плаву. І справи Довганя, зрозуміло, йдуть вдало.

Ольга — третя дружина банкіра. Перша — директор двадцять другої школи. Кілька років тому померла. Вони познайомилися на якійсь дискотеці. Пам'ятаєш, у вісімдесяті роки модними були зустрічі студентів різних вузів (тих, де багато дівчат, з тими, де багато хлопців). От і зустрілися дві самотності — майбутній економіст і майбутня вчителька. Але прожили недовго. Довгань залишив її заради молодшої, Надії. Ця — теж економіст. Мешкає на вулиці Саксаганського, сім, квартира дев'ять. Домашній телефон 233-22-22. Син Дмитро, двадцять років. Навчається в Лондоні на фінансиста. Друга дружина з сином перебувають на повному банкіровому забезпеченні.

Ольга дружила з Дариною Санжак (теж професійна танцівниця). Її телефон 064-920-40-20. Поки — все. Цілую».

— Спасибі, — подякував уголос, посміхнувшись останньому слову. — Інформаційка справді цікава. Виявляється, красуня Оля отримала собі шикарне життя після вдалого заміжжя. А до того була звичайною танцівницею. І тільки шлюб зі впливовою людиною зробив її світською дамою. Частинкою сучасної еліти. Однією з «найкращих людей». Але цим кроком вона, судячи з усього, добряче насолила другій дружині Довганя, від якої той має сина. Виходить, Ольга — розлучниця. Розбила міцну успішну родину. Хоча свого часу вона теж постала на руїнах попередньої… Якщо синові банкіра двадцять, а одружена Довгань-третя майже чотири роки, то виходить, що в другій родині наш Борис Дмитрович прожив фактично «двадцятку». А це вже серйозно. За такий час перетворюються на власність одне одного. А «своє» кожен захищає до останнього. Чим не мотив? До того ж, син. Такі жахливі події, як розлучення батьків (та ще й через іншу жінку), хлопці переносять непросто. Хоча Довгань продовжує їх утримувати. Обов'язок пам’ятає. А може — відкупається? Спокутує гріх? Та хіба ж гроші, навіть великі, замінять повноцінну родину? Батьківське тепло? Турботу? І навіть елементарне перебування поряд. Тут теж може бути мотив.

Закінчивши з інформацією, узявся за статтю для тепер уже «своєї» газети…

…Минуло чотири години. «Журналіст» накидав чернетки не однієї, а трьох статей. Роздрукував. Перша закінчувалася так: «Усе написане цікаве не тільки в пізнавальному плані. Нещодавно на Київщині сталося вбивство молодої жінки. Обставини цієї трагедії та сліди, виявлені на місці злочину, свідчать, що вбивця хотів облаштувати все так, аби люди повірили в появу вовкулаки. Щоб оповити цей жахливий випадок серпанком містики. Але слідство в усьому розбереться. Про його хід наші читачі дізнаватимуться з регулярних публікацій. Ми систематично подаватимемо матеріали, оскільки йдеться не про банальний злочин на побутовому ґрунті. На наш погляд, ця подія заслуговує докладного висвітлення. І наша газета це вам обіцяє».

Задоволений, випустив із рук чергові «шедеври». Ті, завернувши химерною траєкторією, плавно приземлилися на стола. Тепер хай полежать. Завтра перечитаємо, підкорегуємо і — до друку. Ніщо не завадило солодко потягнутися й позіхнути.

«Стоп! — зупинив себе. — А як же звати нашого шанованого автора? Це мусить бути щось таке… Таке… Хо-хо! Краще, ніж Володимир Ярчук, і не придумаєш. Що ж, хай так і буде. Відчуємо маску чужого імені».

«Людська свідомість любить усе незвичне, таємниче, незвідане. Упродовж своєї історії homo sapiens вигадала багато способів розважитись, лоскочучи нерви розповідями про різних фантастичних істот. Однак з часом наука знаходила неспростовні докази того, що архаїчні вірування людства часто мають цілком раціональне підґрунтя. Одним із таких нереально-реалістичних фактів є образ людини-перевертня. Вовкулаки…

…Про виникнення перевертнів давньогрецька легенда розповідає так. Аркадський цар Лікаон, тиран і безбожник, захотів посміятися над Зевсом. Він пригостив верховного бога стравою, приготованою з людини. Для чого убив свого семилітнього сина. Дізнавшись про це, Зевс вигукнув: „Відтепер ти навіки перетворишся на вовка. Вовка серед вовків. Це буде твоїм покаранням. Адже смерть була б для тебе карою надто незначною!“

У старій Україні вовкулаками (синоніми вовкулак, вовкун) називали людей, виселених за межі території роду (племені). Підставою для цього