Читати книгу - "Анабазис. Похід 10000 еллінів"

переходів 35 парасангів. У цьому місці земля являє собою рівнину, хвилясту, наче море, і порослу полинню. Рослини, які траплялися там, кущі або тростина, віддавали напрочуд запашними пахощами. /2/ Там немає жодного дерева, а тварини всілякі: зустрічалося на шляху багато диких ослів та великих страусів. Траплялися також дрохви і газелі. Вершники часто ганялися за цими тваринами. Осли, коли їх переслідували, відбігали вперед і зупинялися, бо ж вони бігали набагато прудкіше, аніж коні. Коли коні наближалися, вони знову повторювали свої дії, і не випадало змоги їх наздогнати, хіба що в тих випадках, коли вершники ставали в різних місцях і полювали по черзі. М’ясо впійманих ослів нагадує оленяче м’ясо, але трохи ніжніше за нього. /3/ Проте ніхто не спіймав жодного страуса, а ті вершники, які влаштовували гонитву за ними, швидко припиняли її: тікаючи, страус відбігав далеко вперед, спритно перебираючи ногами під час бігу з піднятими мов вітрила крилами. Але дрохву можна було спіймати, якщо її раптово сполохати, бо вона літає недалеко, мов куріпка, і швидко втомлюється. М’ясо у неї напрочуд смачне.

/4/ Проходячи цією областю, вони прибули до річки Маску, завширшки в плетр. Річка оточує велике, але безлюдне місто, на ім’я Корсота. Там вони пробули 3 дні і запаслися провіантом. /5/ Звідти Кір проходить пустелею, маючи правобіч Євфрат, за тридцять переходів 90 парасангів і прибуває до Піл[60]. На цих переходах від голоду загинуло чимало в’ючної худоби, бо там не було ані трави, ані дерев, і вся місцевість була голою. А місцеві жителі живуть тим, що викопують біля річки жорнові камені й обробляють їх. Вони везуть їх до Вавілону, продають і купують на ці гроші продовольство. /6/ Тим часом у солдат скінчився хліб, а купувати його можна було лише у лідійських купців, які перебували у варварському війську Кіра, за ціною 4 сіклі за капіфу пшеничного або ячмінного борошна. Сікль дорівнює 7,5 аттіцьким оболам, а капіфа — двом аттіцьким хойнікам[61]. Тому солдати харчувалися м’ясом. /7/ Деякі з цих переходів Кір дуже розтягував, особливо коли виникала потреба дістатися до води чи до трави.

Одного разу трапився вузький прохід і болото[62], де застряли колісниці. Кір із дуже знатним і багатим почтом зупинився і звелів Елусу і Пігрету взяти загін із варварського війська і витягти колісниці. /8/ Бачачи ж, що ті пораються біля них надто повільно, він розлютився і звелів знатним персам із свого почту підсобити. Тут можна було спостерігати за виявом зразкового послуху. Перси, хто де стояв, скидали із себе багряні кафтани, стрімголов кидалися вперед, навіть із крутого пагорба, немовби вони змагалися з бігу, причому на них були ошатні хітони і строкаті анаксиріди[63], а в деяких навіть гривні на шиї і браслети на руках. У цьому вбранні вони стрибали прямо в болото і швидше, ніж можна було подумати, витягли колісниці на руках. /9/ Взагалі-το усе це свідчило, що Кір, мабуть, квапився і зупинявся лише заради поповнення провіанту або з якоїсь необхідності, вважаючи, що чим швидше він ітиме, то менш підготовленим до битви зустріне царя, а що повільніше буде рухатися, то цар краще спорядиться на війну. Уважний спостерігач міг переконатися, що царська держава — могутня просторами та людністю[64], але в разі раптового удару виявилася б її слабкість через протяжність шляхів та розпорошеність сил.

/10/ Після переходів пустелею, по той бік річки Євфрату військо розташувалося навпроти великого і квітучого міста Харманду. Там солдати купували продовольство, переправляючись на плотах таким чином: шкіряні лантухи, які були у них, вони набивали сіном, потім зв’язували і зшивали їх, щоб сіно не промокало[65]. На них вони переправлялися і забирали продовольство, вино, виготовлене з плодів пальми, і хліб із проса, бо цих продуктів у країні було вдосталь.

/11/ Тим часом декілька солдатів Менона невідь чому посварилися із солдатами Клеарха, і, з’ясовуючи суперечку між ними, Клеарх, неслушно вирішив, ніби винен солдат Менона, і завдав йому кілька ударів. Коли солдат прийшов до своїх, він поскаржився на Клеарха. Товариші, вислухавши його, обурилися і розізлилися. /12/ Цього ж дня Клеарх прибув до переправи через річку і, оглянувши там ринок, їхав верхи з невеликим почтом, оминаючи військо Менона, до свого табору. Кір у цей час ще не з’явився у табір, а лише був на підході до нього. Один із солдатів Менона, рубаючи дрова, побачив Клеарха, що проїжджав повз, і метнув у нього сокиру. Він, одначе, не влучив, але потім один за одним багато солдатів, піднявши крик, стали кидати каміння. /13/ Клеарх урятувався втечею до свого війська і в одну мить віддав наказ взяти зброю. Гоплітам він звелів стояти на місці, тримати перед собою щити; а сам, прихопивши з собою фракійців і вершників, яких у нього було понад 400 чоловік, — більшість з них теж були фракійці — помчав до Менонового табору з наміром завдати удару. Військо ж Менона вкупі із самим Меноном перелякалося і побігло до зброї, а деякі стояли з безпорадним виглядом. /14/ А Проксен, який зі своїм загоном гоплітів із запізненням прибув